Голодомор у Казахстані (1932—1933) — Вікіпедія

Ашаршилик (1930—1933)
Частина голоду в СРСР (1932—1933)
Куб на місці майбутнього пам'ятника жертвам голоду в Казахстані. Алмати, 2009
Місце атаки

РРФСР

Мета атаки Геноцид
Дата 1930—1933[1][2]
Спосіб атаки голод
Загиблі 1.5 — 2.3 млн[3]
Організатори СРСР комуністичний тоталітарний режим
Запит «Ашаршилик» перенаправляє сюди; див. також Голодомор (термін).

Голодомор у Казахстані 1932–1933 років (каз. Qazaqstandağı 1932—1933 jj. aşarşılıq), також відомий як Голощокінський геноцид[4], Ашаршилик[5][6] (каз. Aşarşılıq: означає «голод»)) — масовий голод у сільських районах Казахської АСРР, масова загибель сільського населення Казахстану, переважну більшість якого становили казахи. Загинуло 1,5 млн осіб (40% від усього казахського населення)[7], що є найвищим відсотком серед усіх етнічних груп, убитих радянським режимом 1930–1933 років. Інші джерела стверджують, що загинуло від 2,0 до 2,3 мільйонів.[8] Ашаршилик був викликаний так званим «Малим Жовтнем» — процесом радянізації Казахстану, який супроводжувався колективізацією, надмірним планом хлібозаготівлі та вилученням худоби.

Голод почався взимку 1930 року, за цілий рік до Голодомору в Україні 1932—1933 років, який був найбільшим у 1932–1933 роках.[9][1][4] Голод зробив казахів меншістю в Казакській Автономній Соціалістичній Радянській Республіці; це спричинило загибель або міграцію великої кількости людей, і лише в 1990-х роках, після розпаду Радянського Союзу, казахи знову стали найбільшою етнічною групою в Казахстані. До голоду близько 60% жителів республіки були етнічними казахами, а після голоду ця частка значно скоротилася до 38% населення. Деякі вчені вважають, що голод належить до ширшої історії колективізації в Радянському Союзі та частково до радянського голоду 1932–1933 років.[1] Радянська влада провадила репресивну політику під час голоду, наприклад, занесення цілих районів до чорних дощок що забороняє торгівлю з іншими регіонами[10] і розстрілом тисяч казахів[11] під час спроб втекти через кордон до Китаю.

Деякі історики описують голод як юридично визнаний геноцид, здійснений радянською державою, згідно з визначенням, викладеним ООН;[12][13] однак інші історики стверджують протилежне.[14][15][16] У Казахстані деякі дослідження продовжували використовувати радянське пояснення голоду, називаючи його Голощокінським геноцидом (каз. Goloşekin genotsidı) на честь Філіпа Голощокіна, який був першим секретарем Комуністична партія в Казахській АРСР, а також відомий як один із головних виконавців розстрілу сім'ї Романових, щоб підкреслити його рукотворний характер.

Історія[ред. | ред. код]

Перший Ашаршилик 1919—1922 років теж був страшним. Якщо у 1930-х роках за різними оцінками загинуло від 1,5 до 2 мільйонів чоловік, то в перший Ашаршилик — близько одного мільйона чоловік. Таким чином впродовж 10—15 років радянської влади казахи втратили близько половини населення.

Незважаючи на те, що багато хто вважає, що він був здебільшого рукотворний, існували деякі природні фактори, які посилили кризу. Найважливішим природним фактором голоду був дзуд з 1927 по 1928 роки, який був періодом сильних холодів, коли худоба голодувала і не могла пастися. У 1928 році радянська влада розпочала кампанію з конфіскації худоби у багатших казахів, яких називали баями, відомими як Малий Жовтень. Конфіскаційна кампанія була проведена казахами проти інших казахів, і саме ті казахи вирішували, хто є баєм і скільки в них конфіскувати. Це залучення мало на меті зробити казахів активними учасниками трансформації казахського суспільства. Більше 10 000 баїв могли бути депортовані через кампанію проти них. Худоба і зерно в Казахстані були в основному придбані між 1929 і 1932 роками, причому одна третина зернових в республіці була реквізована і більше 1 мільйона тонн конфісковано в 1930 році для забезпечення продовольством міст. Історик Стівен Ґ. Віткрофт пояснює голод фальсифікацією статистики, створеної місцевою радянською владою, щоб задовольнити нереалістичні очікування свого начальства, що призвело до надмірного видобутку казахських ресурсів.

Деякі казахи були вигнані зі своєї землі, щоб звільнити місце для 200 000 «спецпоселенців» і в'язнів ГУЛАГу, і частина неадекватного продовольчого забезпечення в Казахстані також дісталася таким в'язням і поселенцям. Вибірково розподілялася продовольча допомога казахам для ліквідації класових ворогів. Незважаючи на накази радянської влади уникати дискримінації, багатьом казахам було відмовлено в продовольчій допомозі, оскільки місцеві чиновники вважали їх непродуктивними, і натомість продовольчу допомогу надавали європейським робітникам у країні. Незважаючи на це, казахи отримали певну екстрену продовольчу допомогу від держави. Казахські жертви голоду були широко дискриміновані та вигнані практично з усіх верств казахстанського суспільства, незважаючи на те, що радянський уряд не видавав жодного наказу згори, щоб це було зроблено. У 1932 році 32 з менш ніж 200 районів Казахстану, які не виконали норми виробництва зерна, були занесені до чорних дощок, тобто їм було заборонено торгувати з іншими селами. Ця політика чорних дощок застосовувалася і в Україні. Ближче до кінця казахського голоду Філіппа Голощьокіна змінив Левон Мірзоян, який був репресивним, особливо щодо голодуючих біженців, і відмовляв у продовольчій допомозі районам, керованим кадрами, які просили більше їжі для своїх регіонів, використовуючи, за словами Сари Кемерон, "сльозливі телеграми"; в одному випадку за правління Мірзояна повноважний представник засунув документи про продовольчу допомогу собі в кишеню і влаштував весілля замість того, щоб передавати цілий місяць, поки сотні казахів голодували.

У вченого Джеймса Ріхтера Famine, Memory, and Politics in the Post-Soviet Space: Contrasting Echoes of Collectivization in Ukraine and Kazakhstan опублікованому Cambridge University Press, задокументовано багато свідчень тих, хто вижив: «Перший мій спогад — про місяць. Була осінь, холодно, і ми десь йшли по стежці. Закутані, піді мною гойдався візок. Раптова зупинка, і я побачив у чорному небі цей величезний місяць. Він був повний, круглий і яскраво сяяв. Я ліг на спину і довго не міг відірватися від цього погляду. Перевернувшись, я чітко побачив на землі якісь зарості з витягнутими, кривими гілками, їх було багато з них по обидва боки дороги: це були люди. Вони лежали на землі, напружені й мовчазні... Був тридцять перший рік, і ми тоді рухалися з ветхого аулу в Тургай».[17]

Оригінальний текст (англ.)
My first memory is of the moon. It was autumn, cold and we were on the tramp somewhere. Wrapped up, the cart swayed beneath me. A sudden stop, and I saw in the black sky this enormous moon. It was full, round and shone brightly. I lay on my back and couldn’t tear myself from the sight for a long time. Turning over, I could clearly see on the ground some kind of thickets with stretched-out, crooked branches; there were a lot of them on both sides of the road: they were people. Stiff and silent they lay on the ground. … It was ’31 and we were then moving from a ramshackle aul to Turgai."

Кількість загиблих[ред. | ред. код]

Пам'ятник жертвам Ашаршилику 1932-1933 років у Павлодарі, 2012 рік.

У Казахстані були деякі з регіонів, які сильно постраждали від голоду, у відсотковому співвідношенні, хоча більше людей померло від голоду в Україні, який почався роком пізніше.[18] Окрім Ашаршилику 1919–1922 рр., через дії радянської держави Казахстан за 10–15 років втратив більше половини свого населення.[19][20] Два радянські переписи показали, що кількість казахів у Казахстані впала з 3 637 612 у 1926 році до 2 181 520 у 1937 році.[21] Етнічні меншини в Казахстані також значно постраждали. Українське населення в Казахстані скоротилося з 859 396 до 549 859[22] (скорочення майже на 36% населення), тоді як інші етнічні меншини в Казахстані втратили 12% і 30% свого населення.[22] Загиблих у Казахстані українців іноді вважають жертвами Голодомору.[джерело?]

Біженці[ред. | ред. код]

«Старий аул тепер розпадається, йде до осілого життя, до користування сіножатями, до обробітку землі; йде від гіршої землі до кращої, до радгоспів, до промисловості, до колгоспного будівництва».[23]

—Голощокін Пилип Ісайович, перший секретар Казахського обкому КПУ

Через голод від 665 тис. до 1,1 млн казахів[4] втекли від голоду разом зі своєю худобою за межі Казахстану до Китаю, Монголії, Афганістану, Ірану та радянських республік Узбекистану, Киргизстану, Туркменістану, Таджикистану та Росії в пошуках їжі та роботи в нових місцях індустріалізації. Західний Сибір з 900 тис. голів великої рогатої худоби.[22]

Казахів, які намагалися втекти, зараховували до класових ворогів і розстрілювали.[24] Радянський уряд також намагався повернути їх на радянську територію.[25] Цей процес репатріації міг бути жорстоким, оскільки будинки казахів були зламані, як біженців, так і казахів, які не були біженцями, насильно виганяли у вагони без їжі, опалення та води.[26] 30% біженців загинуло від епідемій і голоду.[1] Біженців, яких репатріювали, інтегрували в колгоспи, де багато з них були надто слабкими, щоб працювати, а на заводі в Семипалатинську половину біженців звільнили за кілька днів, а другій половині відмовили в харчових пайках.[27]

Швейцарська репортерка Елла Майар[en], яка подорожувала Радянською Центральною Азією та Китаєм на початку 1930-х років, стала свідком і написала про власні наслідки кампанії репатріації[1]:

«У кожному вагоні з товарами були казахські сім'ї в лахмітті. Вони вбивали час, збираючи один у одного вошей. […] Поїзд зупиняється посеред висохлої місцевості. Уздовж залізниці запаковані верблюди, бавовна, яку розвантажують і зважують, купи пшениці просто неба. З казахських вагонів доноситься приглушений стукіт, що повторюється по всій довжині поїзда. Заінтригована, я бачу жінок, які товчуть зерно в ступах і роблять борошно. Діти просять опустити їх на землю; на плечах чверть сорочки, а на голові струпи. Жінка змінює свій білий тюрбан, її єдиний предмет одягу, який не розтерзаний, і я бачу її жирне волосся та срібні сережки. Її немовля, що стискає її сукню і з худими ніжками, з яких стирчать його кістляві коліна; його маленький зад позбавлений м’язів, невелика маса гумової, зморшкуватої шкіри. Звідки вони беруться? Куди вони йдуть?"[28]

Оригінальний текст (англ.)
“In every wagon carrying merchandise there were Kazakh families wearing rags. They killed time picking lice from each other. […] The train stops in the middle of a parched region. Packed alongside the railway are camels, cotton that is unloaded and weighed, piles of wheat in the open air. From the Kazakh wagons comes a muted hammering sound repeated the length of the train. Intrigued, I discover women pounding grain in mortars and making flour. The children ask to be lowered to the ground; they are wearing a quarter of a shirt on their shoulders and have scabs on their heads. A woman replaces her white turban, her only piece of clothing not in tatters, and I see her greasy hair and silver earrings. Her infant, clutching her dress and with skinny legs from which his boney knees protrude; his small behind is devoid of muscle, a small mass of rubbery, much-wrinkled skin. Where do they come from? Where are they going?”

Коли біженці тікали від голоду, радянський уряд робив насильницькі спроби зупинити їх.[29] В одному випадку торговці гуманітарною допомогою поклали їжу в кузов вантажівки, щоб залучити біженців, а потім замкнули біженців у вантажівці та кинули їх посеред гір; доля цих біженців невідома.[30] Тисячі казахів були розстріляні, а деякі були зґвалтовані під час спроби втекти до Китаю.[11] Втеча біженців була представлена владою як прогресивне явище кочівників, які відходять від свого «первісного» способу життя.[31] Біженці від голоду підозрювалися керівництвом ОДПУ в підтримці контрреволюційних, баївських і куркульських «нахилів» через те, що деякі біженці займалися злочинністю в республіках, куди вони прибули.[32]

Канібалізм[ред. | ред. код]

Деякі з голодуючих у Казахстані були змушені вдатися до канібалізму. Це варіювалося від поїдання трупів до активних вбивств, щоб поїсти.[29][33] Це також спостерігалося в Україні, оскільки українців морили голодом за тією ж тактикою, що й казахів,[15][34] Як писав Тімоті Снайдер про нав’язаний радянський голод:

Виживання було як моральною, так і фізичною боротьбою. Жінка-лікар написала подрузі в червні 1933 року, що вона ще не стала канібалом, але «не впевнена, що не стану нею, коли мій лист дійде до вас». Першими помирали добрі люди. Ті, хто відмовлявся красти або займатися проституцією, помирали. Померли ті, хто давав їжу іншим. Ті, хто відмовлявся їсти трупи, помирали. Ті, хто відмовлявся вбивати свого ближнього, помирали. Батьки, які чинили опір канібалізму, помирали раніше за своїх дітей.[35]

Оригінальний текст (англ.)
Survival was a moral as well as a physical struggle. A woman doctor wrote to a friend in June 1933 that she had not yet become a cannibal, but was "not sure that I shall not be one by the time my letter reaches you." The good people died first. Those who refused to steal or to prostitute themselves died. Those who gave food to others died. Those who refused to eat corpses died. Those who refused to kill their fellow man died. Parents who resisted cannibalism died before their children did.

Наслідки[ред. | ред. код]

Дві третини казахів, які пережили голод, були успішно осілими через скорочення поголів’я на 80%, неможливість відновлення скотарської діяльності в умовах, що відбувалися відразу після голоду, а також програму репатріації та переселення, запроваджену радянським режимом.[5] Незважаючи на це, Нікколо П’янчола каже, що радянська кампанія зі знищення кочівництва була швидко відкинута після голоду, і що кочівництво навіть відродилося під час Другої світової війни після переміщення худоби з окупованих нацистами територій.[36]

Ібрагім Хісамутдінов, який пережив голод юнаком, бачив, як на вулицях помирали голодні казахи, йдучи до школи. Понад 50 років потому він зазначив: «До цього дня я чую відчайдушні крики вмираючих і їхні заклики про допомогу»[37].

У 2017 році був споруджений пам’ятник жертвам Ашаршилику.[38] Тюркська рада назвала голод «злочинною сталінською етнічною політикою».[39] 31 травня започатковано День пам’яті жертв Ашаршиликів.[40]

Оцінки, юридичне визначення і цензура[ред. | ред. код]

Див. також: Визнання Голодомору геноцидом

Верховна Рада України визнала Голодомор в Україні як геноцид проти українського народу і активно домагається міжнародного визнання. Казахстан у цьому напрямку не зробив ніяких кроків, але вчені та громадські діячі в країні визначають голод як «геноцид проти казахів». Такі дослідники, як Талас Омарбеков, вважають, що наявні історичні свідчення повністю підтверджують саме таке визначення: Ашаршилик навмисно призначався проти кочових казахів[41]. За твердженням історика Талас Омарбекова, який одним з перших отримав доступ до архівних документів 1930 років ще за радянських часів, в результаті Голоду загинуло 2,3 мільйона казахів. Натомість російські історики на конференції в листопаді 2008 року, яка була присвячена українському Голодомору, назвали цифру в півтора мільйона чоловік.

Казахські інтелектуали стверджують, що казахи постраждали під час Ашаршилику набагато більше за інші етнічні групи Казахстану, а в інших центральноазіатських республіках трагедії в таких нищівних розмірах не було. Казахські інтелектуали наполягають, що Голод не можна пояснити тільки лише провалом радянської політики колективізації. Багато хто з них сприймає Голод як акт геноциду. Але влада в Казахстані, судячи з усього, не поділяє цю точку зору[42] Президент Казахстану Нурсултан Назарбаєв у своїй книзі «Стратегія незалежності» пише:

….Питання про чисельність казахів-жертв голоду 1929 −1933 років, пов'язаних з ним епідемій і міграцій залишається поки що відкритим. Амплітуда думок з приводу кількості загиблих у ці роки коливається в межах від 1 мільйона 750 тисяч до 2 мільйонів 200 тисяч. Це означає, що під час колективізації загинуло від 42 до 49 відсотків корінного етносу. 1 мільйон 30 тисяч чоловік відкочували в роки голоду за межі республіки, з них 616 тисяч — безповоротно.

Силова політика держави наштовхнулася на запеклий опір народу. На боротьбу з режимом піднімалися все ширші верстви населення. Рух опору охопив весь Казахстан. У 1929–1931 роках мали місце понад 380 селянських бунтів і повстань, що охопили майже 80 тисяч чоловік. Великими з них були сузакське, іргизське, аксуйське, абралінське, адаєвське, каракумське та інші повстання. Всі вони придушувалися найжорстокішим чином регулярними військами Червоної армії…[43].

Як і Голодомор, точаться гострі дискусії щодо того, чи відповідає голод юридичному визначенню геноциду, визначеному ООН. У листопаді 1991 року парламент Казахстану створив комітет[17] під головуванням історика Манаша Козибаєва[44], для розслідування голоду та його причин. Рік потому комісія повідомила, що «масштаби трагедії були настільки жахливими, що ми можемо з повним моральним авторитетом назвати її проявом політики геноциду»[45][17]. Європейці в Казахстані мали непропорційну владу в партії, що, як стверджується, є причиною того, чому корінні кочовики найгірше постраждали від процесу колективізації, а не європейські частини країни[46]. Примітно, що багато вчених порівнюють внутрішню колонізацію казахів як подібну до американської політики щодо корінних американців[47][48] як наприклад сіу,[49] які так само були кочовиками. Нікколо П'янчола стверджує що радянська влада розгорнула кампанію переслідування кочовиків у казахів, вважаючи, що знищення класу було гідною жертвою для колективізації Казахстану.[50][51] Нікколо П’янчіола коментує, що з точки зору Лемкіна щодо геноциду всі кочовики Радянського Союзу були жертвами злочину, а не лише казахи.[10] Однак інші кочовики на радянській території також були корінними тюркськими або монгольськими народами Центральної та Північної Азії, які мали подібне ставлення з боку Радянського Союзу,[47] та дискримінація, яка триває донині.[52][53][54] Казахів та інших жителів Середньої Азії досі іноді називають російською як азиаты,[55] або як чурка або чуркі (російська: Чурка), расова образа, що означає "темняк" або "дерев'яний шматок".[56][57][58]

Історик революції та письменник Володимир Бурцев, який знав Філіппа Голощьокіна, характеризував його у своїй праці:

Стосовно казахської катастрофи Майкл Еллман заявляє, що це «здається прикладом «недбалого геноциду», який виходить за межі Конвенції ООН»..[59] Історик Стівен Ґ. Віткрофт вважає, що великих очікувань центральних планувальників було достатньо, щоб продемонструвати їхнє незнання кінцевих наслідків своїх дій. Віткрофт розглядає політику держави під час голоду як «злочинні дії через недбалість», хоча не як навмисне вбивство чи геноцид.[60] Однак історик Сара Кемерон, автор книги «The Hungry Steppe: Famine, Violence, and the Making of Soviet Kazakhstan», заявила в інтерв’ю Центру Девіса Гарвардського університету, що «масштабна програма трансформації під керівництвом держави в Москві чітко передбачає культурний зрив». І є докази того, що казахський голод відповідає розширеному визначенню геноциду». Вона також каже:

«Я думаю, якщо ми подивимося історично, ми можемо виявити, що ми часто швидко відкидали насильство, вчинене проти мобільних народів. Ми раціоналізуємо це як частину процесу, необхідного для цивілізації так званих відсталих народів.

Коли в науковій літературі згадується про казахський голод, то це часто називають прорахунком Сталіна, трагедією, нерозумінням культур. Але такі зображення, я б стверджувала, применшують дуже жорстокий характер катастрофи, і, здається, підкреслюють або натякають, що казахський голод виник через природні причини, чого, звичайно, не було.

У своїй книзі я показую, що в цьому голоді немає нічого неминучого. Скотарське кочівництво — це не відсталий спосіб життя, а скоріше це була дуже складна й адаптивна система. Також сам голод не можна приписати простому прорахунку Сталіна, як це, здавалося б, припускає таке зображення."[15]

Оригінальний текст (англ.)
I think if we look historically, we can find that we've often been quick to dismiss violence committed against mobile peoples. We rationalize it as part of a process necessary to civilize so-called backward peoples.

When the Kazakh famine is mentioned in the scholarly literature, it's often referred to as a miscalculation by Stalin, a tragedy, a misunderstanding of cultures. But such depictions, I would argue, downplay the disaster's very violent nature, and seem to stress or imply that the Kazakh famine originated from natural causes, which of course it didn't.

I show in my book, there's nothing inevitable about this famine. Pastoral nomadism is not a backwards way of life, but rather it was a highly sophisticated and adaptive system. Nor can the famine itself be attributed to a simple miscalculation by Stalin as such depictions would seem to suggest.

Історик Ізабель Огайон стверджує що вона "не знайшла жодних доказів чи мотивів навмисного голодування казахського населення", дійшовши висновку, що голод не є геноцидом за міжнародними юридичними стандартами і тому маркування це було "порожнім заняттям"[61]. Майя Мехра робить висновок, що голод був спричинений навмисним актом насильства з боку Сталіна та радянської держави, але він не був геноцидом у юридичному розумінні.[62] У книзі «Червоний голод. Війна Сталіна проти України» лауреат Пулітцерівської премії Енн Епплбаум каже, що визначення геноциду в ООН є надто вузьким через радянський вплив[63][64][65] на Конвенцію про геноцид, як широко задокументовано такими вченими, як Антон Вайс-Вендт у своїй книзі The Soviet Union and the Gutting of the UN Genocide Convention[66][65][63].

Замість широкого визначення, яке включало б радянські злочини, Епплбаум пише, що геноцид «став означати фізичне знищення цілої етнічної групи, подібно до Голокосту. Голодомор не відповідає цьому критерію... Це недивно, враховуючи, що Радянський Союз сам допоміг сформувати мову саме для того, щоб радянські злочини, включно з Голодомором, не кваліфікувалися як «геноцид»».[34]

Історик Роберт Кіндлер відмовляється називати голод геноцидом, коментуючи, що це приховує провину кадрів нижчого рівня, які були локально вкорінені серед самих казахів.[67] Кіндлер заходить так далеко, що каже, що, говорячи про геноцид із Голодомором і голодом, затьмарює те, «як самі нації відповідальні за катастрофи»[68] а не Радянський Союз. Однак Сара Кемерон заявила, що рішення Радянського Союзу залучити казахів до кадрів нижчого рівня було «стратегією, цілеспрямовано розробленою для того, щоб зруйнувати старі вірності та розсіяти насильницький конфлікт у казахському аулі».[37]

Працюючи у Kluge Fellow в Бібліотеці Конгресу задля її дослідження голоду, Сара Кемерон назвала відсутність сильної казахської діаспори однією з причин, чому не було міжнародного визнання геноциду[69]:

На Заході дослідження українського голоду підтримала дуже активна українська діаспора. Вони заснували інститути по всій Північній Америці, а в 1980-х роках український голод став предметом розслідування Конгресу США. Серед казахської діаспори подібного руху не було – мені невідомо жодної кафедри казахознавства чи інституту казахознавства на Заході. Казахський голод не став частиною наративу холодної війни США про Радянський Союз[69].

Оригінальний текст (англ.)
In the West, the study of the Ukrainian famine has been supported by a very active Ukrainian diaspora community. They have endowed institutes across North America, and in the 1980s the Ukrainian famine was the subject of a US congressional investigation. There was no similar movement among the Kazakh diaspora–I’m not aware of a single Kazakh studies chair or Kazakh studies institute in the West. The Kazakh famine did not become incorporated into the US Cold War narrative about the Soviet Union

У Famine, Memory, and Politics in the Post-Soviet Space: Contrasting Echoes of Collectivization in Ukraine and Kazakhstan, Джеймс Ріхтер підкреслює:

Зв’язок між аргументом про геноцид і використанням казахської мови був чітко висловлений істориком Кайдаром Алдажумановим в інтерв’ю Радіо Азаттик у 2014 році. У цьому інтерв’ю Алдажуманов припускає, що іноземні вчені та навіть російськомовні вдома не вважають голод як геноцид, тому що «вони не можуть читати свідків чи доказів казахською мовою і в основному покладаються на дослідження російською... Вони не хочуть нічого знати про дослідження казахською мовою, а також російські дослідники чи російськомовні, які живуть у Казахстані.”[17]

Оригінальний текст (англ.)
The link between the genocide argument and the use of Kazakh language was made explicit by the historian Kaidar Aldazhumanov in an interview with Radio Azattyq in 2014. In this interview, Aldazhumanov suggests that foreign scholars and even Russian speakers at home do not regard the famine as genocide because “they cannot read witnesses or evidence in the Kazakh language and rely fundamentally on research in Russian…. They do not want to know anything about research in the Kazakh language, nor do Russian researchers or Russian speakers living in Kazakhstan

Історик Ізабель Огайон, серед інших вчених, відзначила важливість усних історій у казахській культурі,[12] і написала про зникнення звітів про голод і відсутність публічного наративу та обізнаності:

По-перше, носії пам’яті цієї історії — свідки, дійові особи, жертви голоду — пройшли радянське століття в невідомості через ідеологічну заборону обговорювати цю трагічну сторінку кампанії колективізації, а також через перерва, породжена потужним явищем акультурації чи навіть декультурації після смерті третини кочового населення. Оскільки під час колективізації смертність була найбільшою серед людей похилого віку, традиційні носії колективної пам’яті не змогли розповісти свої історії. Раптово потрапивши в радянську сучасність — з її новими формами влади та одержимістю письмовими документами та бюрократією — старійшини, що вижили, більше не знаходили умов, у яких вони могли б розповідати про свій досвід[1].

Оригінальний текст (англ.)
First, the bearers of the memory of this story—the witnesses, the actors, the victims of the famine—traversed the Soviet century in obscurity by virtue of the ideological ban on discussing this tragic chapter in the collectivization campaign, but also due to the hiatus generated by the powerful phenomenon of acculturation, or even deculturation, after the death of a third of the nomadic population. Because mortality was greatest greater among the elderly during collectivization, the traditional bearers of collective memory were unable to tell their stories. Abruptly introduced into Soviet modernity--with its new forms of authority and its obsession with written records and bureaucracy--surviving elders no longer found conditions in which they could relate their experiences

Важливо також відзначити, що сьогодні уряд Казахстану підтримує тісні відносини з Росією,[70] що сприяє його офіційній документації та заявам про голод як геноцид.[71][72][73] Цей зв’язок базується на тривалих радянських зв’язках, залякуванні,[70] і залежність економіки Казахстану від російського імпорту, особливо основних товарів, таких як продукти харчування та одяг, і 40% потреб ринку Казахстану покриває Росія.[74][75] Як пояснює сучасне заперечення Енн Епплбаум, «путінізм — це олігархічна автократія, яка мала б проблеми, якби була повна свобода слова, свобода преси та верховенство права».[64] Лише нещодавно, після вторгнення в Україну в 2022 році, між союзниками став помітний розрив.[76][77]

Колишній президент Казахстану Нурсултан Назарбаєв відзначений обережністю у розмові про голод.[78][17] Проте офіційний напис на пам’ятнику жертвам голодомору процитував його: «Голод, який поставив цілу націю на межу зникнення, ніколи не буде забутий»,[79] що додає довіри поширеним припущенням, що він намагався задобрити Москву, боячись відплати[80] за визнання голоду геноцидом.

Див. також[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Бібліографія іноземними мовами[ред. | ред. код]

  • Пианчола, Никколо. Сталинская «иерархия потребления» и Великий голод 1931–1933 гг. в Казахстане // Ab Imperio, vol. 2018 no. 2, 2018, pp. 80-116
  • Марта Олкут. Процесс коллективизации в Казахстане. «Русское ревю», 40, апрель 1981
  • Коллективизация сельского хозяйства Казахстана. Т. 2. Алма-Ата, 1967, с.222.
  • А.Кучкин. Советизация казахского аула. М., 1962.
  • С.Пидхайни, т. 2, с.243.
  • Hryshko, Vasyl, «Ukrains'kyi 'Holokast', 1933», (New York: DOBRUS; Toronto: SUZHERO, 1978).
  • Давид Титиевский, Роберт Конквест. Жатва скорби: Overseas Publications, Interchange Ltd; London, England; 1988 ISBN 1870128 95 8
  • СЕМЕНОВ Сергей Александрович (1893–1942) Роман «Голод» (1922) — о последствиях голода 1919.
  • Cameron, Sarah (2018). The Hungry Steppe: Famine, Violence, and the Making of Soviet Kazakhstan. Cornell University Press. ISBN 978-1-5017-3044-3.
  • Conquest, Robert, The Harvest of Sorrow: Soviet Collectivization and the Terror-famine, Edmonton: The University of Alberta Press in Association with the Canadian Institute of Ukrainian Studies, 1986.
  • Kindler, Robert (2018). Stalin's Nomads: Power and Famine in Kazakhstan. Pittsburgh: Pittsburgh University Press. ISBN 978-0-8229-8614-0.
  • Ohayon, Isabelle (2006). La sédentarisation des Kazakhs dans l'URSS de Staline. Collectivization et changement social (1928–1945) (фр.). Paris: Maisonneuve et Larose.
  • Sahni, Kalpana. Crucifying the Orient: Russian orientalism and the colonization of Caucasus and Central Asia. Bangkok: White Orchid Press, 1997.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в г д е Ohayon, Isabelle (28 вересня 2013). The Kazakh Famine: The Beginnings of Sedentarization. Sciences Po. Paris Institute of Political Studies. Процитовано 19 грудня 2021.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  2. ↑ Steinhauer, Jason (24 серпня 2016). The Kazakh Famine of the 1930s. Insights: Scholarly Work at the John W. Kluge Center. Library of Congress. Процитовано 19 листопада 2021.
  3. ↑ Volkava, Elena (26 березня 2012). The Kazakh Famine of 1930–33 and the Politics of History in the Post-Soviet Space. Wilson Center. Процитовано 9 липня 2015.
  4. ↑ а б в Cameron, Sarah (10 вересня 2016). The Kazakh Famine of 1930–33: Current Research and New Directions. East/West: Journal of Ukrainian Studies. 3 (2): 117—132. doi:10.21226/T2T59X. ISSN 2292-7956. S2CID 132830478. Процитовано 19 листопада 2021 — через ResearchGate.
  5. ↑ а б Ertz, Simon (2005). The Kazakh Catastrophe and Stalin's Order of Priorities, 1929–1933: Evidence from the Soviet Secret Archives. Zhe: Stanford's Student Journal of Russian, East European, and Eurasian Studies (1): 1—14.
  6. ↑ Levene, Mark (2018). Devastation Volume I: The European Rimlands 1912–1938 (вид. E-book). Oxford: Oxford University Press. ISBN 978-0-1925-0941-3.
  7. ↑ Аналіз демографічних даних. Архів оригіналу за 4 січня 2012. Процитовано 7 жовтня 2009.
  8. ↑ Pannier, Bruce (28 грудня 2007). Kazakhstan: The Forgotten Famine. RFERL. Radio Free Europe/Radio Liberty. Процитовано 26 листопада 2021.
  9. ↑ Pannier, Bruce (28 грудня 2007). Kazakhstan: The Forgotten Famine. RFERL. Radio Free Europe/Radio Liberty. Процитовано 9 липня 2015.
  10. ↑ а б Pianciola, Niccolò (August 2020). Environment, Empire, and the Great Famine in Stalin's Kazakhstan. Journal of Genocide Research. 23 (4): 588—592. doi:10.1080/14623528.2020.1807140. S2CID 225294912.
  11. ↑ а б Cameron, (2018), p. 123.
  12. ↑ а б Ohayon, Isabelle (28 вересня 2013). The Kazakh Famine: The Beginnings of Sedentarization. Sciences Po. Paris Institute of Political Studies. Процитовано 19 грудня 2021. In the early 1990s, some Kazakh historians (Abylkhozhin, Tatimov) characterized the famine as 'Goloshchyokin's genocide,' attributing sole responsibility for this tragedy to the first secretary of the Communist Party of Kazakhstan and accentuating his contempt towards the people, whom perceived as backwards. Although unmentioned in the magnum opus of the history of Kazakhstan (Istorija Kazakhstana s drevnejshyhvremen do nashihdnej, 2010: 284 et sqq.), the genocide argument currently found in certain textbooks were to some extent an empty exercise because it was not based on the international legal definition of genocide and did not go particularly far in terms of evidence. Instead, these arguments were consistent with the official Soviet contention that considered that the forced resignation of Goloshchyokin and his replacement by Mirzojan reveal that the entire episode was the work of a single man. Although it has been demonstrated and acknowledged that as political leader, Goloshchyokin played a key role in covering up the full extent of increases in mortality between 1930 and 1933, it remains there is scant evidence of a desire on the part of the government or particular individuals to exterminate the Kazakhs as a group, or even to identify compelling motives for such a deliberate strategy. Indeed, the Kazakh population never represented a political danger for the Soviet government, nor did the protest movement or secessionist leanings among the population at any time imperil Soviet territorial integrity.Ohayon, (2006), p. 365
  13. ↑ Sabol, Steven (2017). "The Touch of Civilization": Comparing American and Russian Internal Colonization. University Press of Colorado. с. 47. doi:10.2307/j.ctt1mtz7g6. ISBN 978-1-60732-550-5. JSTOR j.ctt1mtz7g6. Most Kazakh scholars believe that between 1.3 to 1.5 million Kazakhs died during the famine, which they frequently describe as genocide; but many western scholars disagree. Historian Sarah Isabel Cameron's meticulous research led her to conclude, 'there is no evidence to indicate that these plans for violent modernization [collectivization] ever became transformed into a desire to eliminate the Kazakhs as a group'.
  14. ↑ Lillis, Joanna (2018). Dark Shadows: Inside the Secret World of Kazakhstan. Bloomsbury Publishing. с. 135. ISBN 978-1-78673-451-8. ... has found no evidence in the archives of Stalin dreaming up a deliberate policy to exterminate the Kazakhs; he describes the Arsharshylyk instead as the tragic result of Soviet 'ineptitude and ignorance of the Kazakh way of life'.
  15. ↑ а б в Cameron, Sarah (20 травня 2020). Remembering the Kazakh Famine. Davis Center for Russian and Eurasian Studies. Harvard University. Процитовано 29 грудня 2021. Moscow’s sweeping program of state-led transformation clearly anticipates the cultural disruption of Kazakh society. And there's evidence to indicate that the Kazakh famine fits an expanded definition of genocide.
  16. ↑ Dudoignon, Stéphane A. (2021). Central Eurasian Reader. Central Eurasian Reader: A Biennial Journal of Critical Bibliography and Epistemology of Central Eurasian Studies. Т. 2. Klaus Schwarz Verlag. с. 295. doi:10.1515/9783112400395. ISBN 978-3-11-240039-5. S2CID 242907417 — через De Gruyter. Ohayon argues that the death of between a quarter and a third of the Kazakh population was not intentional. She finds neither evidence nor motive for the deliberate starvation of the Kazakh population concluding that the Kazakh famine did not constitute a genocide under international juridical standards (365). ... Overall the study impresses with its comprehensive and original analysis.
  17. ↑ а б в г д Richter, J. (2020). Famine, Memory, and Politics in the Post-Soviet Space: Contrasting Echoes of Collectivization in Ukraine and Kazakhstan. Nationalities Papers, 48(3), 476-491. doi:10.1017/nps.2019.17
  18. ↑ Pannier, Bruce (28 грудня 2007). Kazakhstan: The Forgotten Famine. Rferl.org. Процитовано 9 липня 2015.
  19. ↑ Во время голода в Казахстане погибло 40 процентов населения.
  20. ↑ Snyder, Timothy (2012). Bloodlands: Europe Between Hitler and Stalin. Hachette UK. с. 90. ISBN 978-0-4650-3297-6.
  21. ↑ European Society for Central Asian Studies (2004). Katschnig, Julia; Rasuly-Paleczek, Gabriele (ред.). Central Asia on Display: Proceedings of the VIIth Conference of the European Society for Central Asian Studies. LIT Verlag Münster. с. 236. ISBN 978-3-8258-8309-6.
  22. ↑ а б в Ohayon, Isabelle (28 вересня 2013). The Kazakh Famine: The Beginnings of Sedentarization. Sciences Po. Paris Institute of Political Studies. Процитовано 19 грудня 2021.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  23. ↑ Cameron, Sarah (2018). The Hungry Steppe: Famine, Violence, and the Making of Soviet Kazakhstan. Cornell University Press. с. 144. ISBN 978-1-5017-3044-3.
  24. ↑ Kazakhstan's 1930s Famine Gets Dramatic but Imperfect Portrayal | Wilson Center. www.wilsoncenter.org (англ.). Процитовано 21 березня 2023.
  25. ↑ Ohayon, (2006).
  26. ↑ Cameron, (2018), p. 150.
  27. ↑ Cameron, (2018), p. 153.
  28. ↑ Maillart, Aimé. Oxford Music Online. Oxford University Press. 2001. doi:10.1093/gmo/9781561592630.article.17474.
  29. ↑ а б Kindler, (2018), p. 11.
  30. ↑ Kindler, (2018), p. 177.
  31. ↑ Cameron, (2018), p. 144.
  32. ↑ Cameron, (2018), p. 149.
  33. ↑ Cameron, (2018), p. 156.
  34. ↑ а б Applebaum, Anne. Red Famine: Stalin's War on Ukraine. United Kingdom, Knopf Doubleday Publishing Group, 2017.
  35. ↑ Snyder, Timothy (2010). "The Soviet Famines". Bloodlands: Europe Between Hitler and Stalin. New York: Basic Books. pp. 21–58. ISBN 978-0-465-00239-9. Archived from the original on 22 February 2013 – via Google Books.
  36. ↑ Pianciola, Niccolò (August 2020). Environment, Empire, and the Great Famine in Stalin's Kazakhstan. Journal of Genocide Research. 23 (4): 588—592. doi:10.1080/14623528.2020.1807140. S2CID 225294912.
  37. ↑ а б Remembering the Kazakh Famine. Davis Center (англ.). Процитовано 7 березня 2023.
  38. ↑ Kazakhstan Unveils Monument to Victims of Soviet-Era Famine.
  39. ↑ Message of the Turkic Council Secretary General on the occasion of the Remembrance Day of the Victims of Political Repressions and Starvation. Turkic Council. 31 травня 2021.
  40. ↑ Richter, James (May 2020). Famine, Memory, and Politics in the Post-Soviet Space: Contrasting Echoes of Collectivization in Ukraine and Kazakhstan. Nationalities Papers. 48 (3): 476—491. doi:10.1017/nps.2019.17. ISSN 0090-5992. S2CID 212964880.
  41. ↑ Навмисний голодомор проти кочових казахів. Архів оригіналу за 23 березня 2010. Процитовано 9 жовтня 2009.
  42. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 8 листопада 2009. Процитовано 9 жовтня 2009.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  43. ↑ http://www.akorda.kz/www/www_akorda_kz.nsf/8DFBE62D341D41A0462572340019E690/$FILE/strategia_rus.pdf[недоступне посилання з травня 2019]
  44. ↑ Bulatkulova, Saniya (16 листопада 2021). Kazakhstan Celebrates 90 Years Since Birth of Outstanding Historian Manash Kozybayev. The Astana Times (англ.). Процитовано 8 березня 2023. "Kozybayev was named “a titan of national history” by his compatriots because he filled in many blank spots in the country’s history. He has conducted research on such sensitive issues, as mass famine in Kazakhstan in the 1930s due to forced collectivization .... Thanks to his research, published in the “Questions of History” Moscow magazine in 1989, the global community learned the truth about the Kazakh people’s tragedy in the 1930s, which the scientist described as a “great disaster.” Due to forced collectivization, which was implemented in the course of the Soviet first five-year plan, the Kazakh people began to starve and die – approximately 1.75 million people died."
  45. ↑ Abylkhozhin, B. Zh. et al. Iz istorii poli︠a︡kov v Kazakhstane : 1936-1956 gg. : sbornik dokumentov. Almaty: “Qazaqstan,” 2000. Print. UC Berkeley, Doe Library
  46. ↑ Payne, Matthew J. (2011). Seeing like a soviet state: settlement of nomadic Kazakhs, 1928–1934. У Alexopoulos, Golgo; Hessler, Julie (ред.). Writing the Stalin Era. с. 59—86.
  47. ↑ а б Sabol, Steven (2017), Internal Colonization, The Touch of Civilization, Comparing American and Russian Internal Colonization, University Press of Colorado, с. 171—204, doi:10.2307/j.ctt1mtz7g6.9, ISBN 978-1-60732-549-9, JSTOR j.ctt1mtz7g6.9, процитовано 7 березня 2023"This work compares the process and practice of nineteenth-century American and Russian internal colonization—a form of contiguous, continental expansion, imperialism, and colonialism that incorporated indigenous lands and peoples. Both the republican United States and tsarist Russia exercised internal colonization, yet they remain neglected in many studies devoted to nineteenth-century imperialism and colonialism."
  48. ↑ Sabol, Steven. “Internal Colonization.” “The Touch of Civilization”: Comparing American and Russian Internal Colonization, University Press of Colorado, 2017, pp. 171–204. JSTOR, https://doi.org/10.2307/j.ctt1mtz7g6.9. Accessed 7 Mar. 2023.
  49. ↑ Sabol, Steven (2017), The Sioux and the Kazakhs, The Touch of Civilization, Comparing American and Russian Internal Colonization, University Press of Colorado, с. 33—68, doi:10.2307/j.ctt1mtz7g6.5, ISBN 978-1-60732-549-9, JSTOR j.ctt1mtz7g6.5, процитовано 7 березня 2023
  50. ↑ Pianciola, Niccolò (2004). "Famine in the steppe. The collectivization of agriculture and the Kazak herdsmen, 1928–1934". Cahiers du monde russe. 45 (1–2): 137–192.
  51. ↑ Pianciola, Niccolò, 2009, Stalinismo di frontiera. Colonizzazione agricola, sterminio dei nomadi and costruzione statale in Asia centrale (1905–1936), Rome: Viella.
  52. ↑ Kramer, Andrew E. (26 вересня 2022). Russia's draft is targeting Crimean Tatars and other marginalized groups, according to activists. The New York Times (амер.). ISSN 0362-4331. Процитовано 8 березня 2023.
  53. ↑ Russia - IWGIA - International Work Group for Indigenous Affairs. www.iwgia.org. Процитовано 8 березня 2023.
  54. ↑ Mirovalev, Mansur. In Russia, Indigenous land defenders face intimidation and exile. www.aljazeera.com (англ.). Процитовано 8 березня 2023.
  55. ↑ Faller, Helen M. (1 січня 2011). Nation, Language, Islam: Tatarstan's Sovereignty Movement (англ.). Central European University Press. ISBN 978-963-9776-84-5. p. 219
  56. ↑ Mirovalev, Mansur. Central Asian migrants succeed in Russia despite xenophobia. www.aljazeera.com (англ.). Процитовано 8 березня 2023.
  57. ↑ Pomerantsev, Peter (5 листопада 2013). Peter Pomerantsev | 'Russia for Russians' · LRB 5 November 2013. LRB Blog (англ.). Процитовано 8 березня 2023.
  58. ↑ Faller, Helen M. (2011). Nation, language, Islam : Tatarstan's sovereignty movement. Budapest: Central European University Press. ISBN 978-1-4416-9462-1. OCLC 727737503.
  59. ↑ Ellman, Michael (June 2007). Stalin and the Soviet Famine of 1932–33. Europe-Asia Studies. 59 (4): 663—693. doi:10.1080/09668130701291899. S2CID 53655536. Архів оригіналу (PDF) за 14 жовтня 2007. Процитовано 27 листопада 2022.
  60. ↑ Wheatcroft, Stephen G. (August 2020). The Complexity of the Kazakh Famine: Food Problems and Faulty Perceptions. Journal of Genocide Research. 23 (4): 593—597. doi:10.1080/14623528.2020.1807143. S2CID 225333205.
  61. ↑ Dudoignon, Stéphane A. (2021). Central Eurasian Reader. Central Eurasian Reader: A Biennial Journal of Critical Bibliography and Epistemology of Central Eurasian Studies. Т. 2. Klaus Schwarz Verlag. с. 295. doi:10.1515/9783112400395. ISBN 978-3-11-240039-5. S2CID 242907417 — через De Gruyter. Ohayon argues that the death of between a quarter and a third of the Kazakh population was not intentional. She finds neither evidence nor motive for the deliberate starvation of the Kazakh population concluding that the Kazakh famine did not constitute a genocide under international juridical standards (365). ... Overall the study impresses with its comprehensive and original analysis.
  62. ↑ Mehra, Maya (15 травня 2022). An Investigation of Intent and Genocide in the 1930s Kazakh Famine. Minnesota Undergraduate Research & Academic Journal. 5 (4).
  63. ↑ а б Randall, Amy E. (1 квітня 2019). A nton W eiss -W endt . The Soviet Union and the Gutting of the UN Genocide Convention . The American Historical Review (англ.). 124 (2): 632—634. doi:10.1093/ahr/rhz092. ISSN 0002-8762.
  64. ↑ а б Golitsina, Natalya (19 листопада 2018). Historian Anne Applebaum Details Stalin's War Against Ukraine: 'I Believe It Was Genocide'. Radio Free Europe/Radio Liberty (англ.). Процитовано 7 березня 2023.
  65. ↑ а б Hurst, Mark (2018). The Soviet Union and the Gutting of the UN Genocide Convention. By Anton Weiss-Wendt. Critical Human Rights Series. Madison, Wis.: The University of Wisconsin Press, 2017. xil, 400 pp. Appendix. Notes. Bibliography. Index. $74.95, hard bound. Slavic Review. 77 (4): 1134—1135. doi:10.1017/slr.2018.360. ISSN 0037-6779. S2CID 166685462.
  66. ↑ Weiss-Wendt, Anton. The Soviet Union and the Gutting of the UN Genocide Convention. United Kingdom, University of Wisconsin Press, 2017.
  67. ↑ Kindler, Robert (2018). Stalin's Nomads: Power and Famine in Kazakhstan. University of Pittsburgh Press. с. 11. ISBN 978-0-8229-8614-0.
  68. ↑ Drachewych on Kindler, 'Stalin's Nomads: Power and Famine in Kazakhstan' | H-Socialisms | H-Net. networks.h-net.org. Процитовано 7 березня 2023.
  69. ↑ а б Steinhauer, Jason (24 серпня 2016). The Kazakh Famine of the 1930s | Insights. The Library of Congress. Процитовано 22 березня 2023.
  70. ↑ а б Kazakhstan Walks Diplomatic Tightrope Between Russia and Europe. thediplomat.com (амер.). Процитовано 8 березня 2023.
  71. ↑ Applebaum, Anne (13 жовтня 2017). How Stalin Hid Ukraine's Famine From the World. The Atlantic (англ.). Процитовано 8 березня 2023.
  72. ↑ Holodomor - Denial and Silences. HREC Education (амер.). Процитовано 8 березня 2023.
  73. ↑ Troianovski, Anton; Safronova, Valeriya (4 березня 2022). Russia Takes Censorship to New Extremes, Stifling War Coverage. The New York Times (амер.). ISSN 0362-4331. Процитовано 8 березня 2023.
  74. ↑ stat.gov.kz. stat.gov.kz. Архів оригіналу за 8 березня 2023. Процитовано 8 березня 2023.
  75. ↑ Umarov, Temur. Kazakhstan Is Breaking Out of Russia's Grip. Foreign Policy (амер.). Процитовано 8 березня 2023.
  76. ↑ The Risks of Kazakhstan's Slow Drift From Russia | RANE. Stratfor. Процитовано 8 березня 2023.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  77. ↑ guillermo. How Russia's Invasion of Ukraine has Affected Kazakh Politics - Foreign Policy Research Institute. www.fpri.org (амер.). Процитовано 8 березня 2023.
  78. ↑ INFORM.KZ (31 травня 2012). Kazakh President laid flowers to monument to victims of famine. Казинформ (англ.). Процитовано 8 березня 2023.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  79. ↑ Bigozhin, Ulan, et al. Kazakhstan in the Making: Legitimacy, symbols, and social changes. Lexington Books, 2016.
  80. ↑ Kozybaev, M. K. "Nasilʹstvennaia kollektivizatsiia i golod v Kazakhstane 1931-33 gg.: Sbornik dokumentov i materialov." (1998).
Злочини та каральні операції тоталітарного режиму СРСР
Червоний терор
(1917—1921)1
Joseph Stalin
Сталінські репресії
(до 1950-х років)
Терор голодом
Депортація народів у СРСР
Злочини Другої світової війни
Повоєнні
Замовні політичні вбивства та
замахи на вбивство
Примітка: 1 В цьому розділі об'єднано політику де-юре різних комуністичних режимів (РРФСР, УРСР, БСРР, ЗСФРР), які де-факто мали одне керівництво.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Голодомор_у_Казахстані_(1932—1933)&oldid=42256799