Герасименко Іван Павлович — Вікіпедія

Герасименко Іван Павлович
Народився	7 червня 1925; Кримка (Первомайський район)
Помер	5 червня 1979 (53 роки); Кримка (Первомайський район)
Поховання	Первомайський район
Національність	українець
Діяльність	Педагог
Відомий завдяки	партизан
Alma mater	Одеський університет
Нагороди
	; ; ;

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Герасименко.

Іван Павлович Герасименко (7 червня 1925 — 5 червня 1979) — український педагог, активний учасник «Партизанської іскри», письменник.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 7 червня 1925 року в селі Кримка Первомайського району Миколаївської області в селянській родині. Українець.

Партизанська іскра[ред. | ред. код]

Брав участь в діяльності підпільної молодіжної організації «Партизанська іскра». Був заарештований румунами. Партизанська іскра на чолі з Парфентієм Гречаним здійснила напад на румунську комендатуру і звільнила Івана Герасименка і Дмитра Попика.

Нацистські концтабори[ред. | ред. код]

Коли нацисти вчинили облаву на підозрювальних в підривній діяльності, Івану Герасименко вдалося втекти, переховуючись полями, він вийшов до Дністра, де попав до рук нацистів. Без документів, в чужій для нього місцевості, він не зміг пояснити свого перебування в тих місцях. Разом з іншими затриманими нацистами молодими людьми був відправлений до концтабору «Береза Картузська» на території Білорусі. Робив спроби втекти і звідти. Наслідком цього стало етапування його до «Освенціму». Почалися скитання по канцтаборах, які продовжувалися до приходу радянських військ. Почувши грім канонади, знову здійснив спробу втекти, був пійманий. Але знову втік, перейшовши лінію фронту.

Радянські концтабори[ред. | ред. код]

Після переходу лінії фронту був заарештований за «зраду батьківщині». Засуджений 06.12.1944 року, звільнений 17.07.1955 року у зв'язку із припиненням справи за пунктом 5 статті КПК РРФСР.

Повернення на Батьківщину[ред. | ред. код]

Повернувшись в Україну до рідної Кримки, Іван Павлович пішов працювати бібліотекарем сільської бібліотеки. У листопаді 1955 року одружився зі вчителькою української мови Галиною Іванівною. Пізніше вступив до Одеського університету на історичний факультет, закінчивши його, працював учителем історії в Кримківській середній школі. Став засновником і до кінця життя був директором музею-меморіалу іскрівців.

Роки в'язниці, тортур, заслання, непосильна робота не могли не позначитися на здоров'ї Івана Павловича. Тривалий час він лікувався в Миколаївському обласному онкологічному диспансері, але, на жаль, хвороба перемогла. 5 червня 1979 року у віці 52 років він пішов з життя. Поховали Івана Павловича Герасименка в селі Кримка, поряд з могилами підпільників-іскрівців, розстріляних в роки Нацистсько-радянської війни.

Нагороди[ред. | ред. код]

В Указі Президії Верховної Ради СРСР від 8 листопада 1958 року «Про нагородження орденами СРСР учасників-підпільників комсомольської організації „Партизанська іскра“, Миколаївській області Української РСР, що діяла в Первомайському районі, в період Великої Вітчизняної війни», йшлося: «За мужність і відвагу, проявлені у боротьбі проти фашистських загарбників, нагородити учасника підпільної організації Герасименко Івана Павловича орденом Червоної Зірки».

Автор творів[ред. | ред. код]

Герасименко І. П. «Партизанська іскра», Київ, 1967
Герасименко І. П. «Герої Кримки», Одеса, 1971