Геноцид фінів-інгерманландців — Вікіпедія

Іжорія та Карельський перешийок у 1740-х роках.

Геноцид фінів-інгерманландців — це низка подій, спровокованих російською революцією в ХХ столітті, під час якої Радянський Союз депортував, ув’язнював і вбивав інгерманландців та знищував їхню культуру.[1] При цьому Іжорія, в історичному розумінні цього слова, припинила своє існування.[2] До переслідувань в Росії налічувалося від 140 000 до 160 000 інгерманландців[3][4], а сьогодні приблизно 19 000 (після кількох тисяч репатріованих з 1990 року[5]).

Інгерманландців тероризували та примушували таким чином, що тепер це описують як «геноцид» та «етнічна чистка».[1]

Передумови[ред. | ред. код]

Фіни-інгерманландці були переважно незалежними дрібними фермерами у 1920-х і ще на початку 1930-х років із відносно високою грамотністю. Вони були переважно лютеранами. Іжорія розташовувалася в околицях Ленінграда, де вони становили другу за чисельністю етнічну групу після росіян у 1930-х роках. З 1930 року об’єктами нападу стали інгерманландці. Червоні біженці, які програли громадянську війну у Фінляндії, взяли на себе відповідальність у цьому районі. Вони форсували пропаганду колективізації сільського господарства, доносили священиків, допомагали арештовувати людей і переслідували інгерських фінів і «куркулів».[1]

Крім незалежних фермерів, радянський режим нападав на освічених людей, таких як вчителі, а також на релігійне керівництво по всьому Радянському Союзу. Працівники Інгерманландської лютеранської церкви були ув'язнені, відправлені на примусові роботи, депортовані та страчені. Інгерманландські церкви були перетворені на клуби та склади. У 1937 році в школах було заборонено викладання фінською мовою. Були ліквідовані інгерманландські сільські ради, заклади культури та журнали.

Історія[ред. | ред. код]

У 1926 році кількість інгерманландців оцінювалася в 115 тис. У 1929–1931 рр. було депортовано 18 тис., у 1935 р. близько 7 тис., у 1935–1936 рр. загалом було депортовано 26–27 тис. осіб. Депортовані опинилися в таборах, їх смертність була високою. Депортації здійснювалися поспіхом, а житло, харчування та охорона здоров’я жертв були вкрай нестачі.[6] Між 1929 і 1938 роками загалом було ув’язнено та депортовано 60 000 інгерманландців, що становили половину інгерманландського населення.[7]

З 1935 року геноцид проявився у депортаціях цілих інгерських сіл, масових арештах і стратах, особливо в 1937 і 1938 роках, пов’язаних з Великою чисткою. Причиною геноциду стало скептичне ставлення Радянського Союзу до інгерманландського народу через його тісні культурно-історичні зв'язки з Фінляндією. У той же час багато інших етнічних груп і меншин також зазнали переслідувань.[1]

Процес знищення, спрямований на інгерманландців, керувався централізовано та розглядався. Російське законодавство 1990-х років називало це геноцидом. Метою, зокрема, було вбивство чоловічого населення. Десятки тисяч інгерманландців загинули через депортації та у трудових таборах.[8]

Фактична кількість радянських фінів у Радянському Союзі та Росії за роками; орієнтовна частина інґранських фінів серед них становила 95%, тож до розпаду Радянського Союзу інґріанців було близько 61 000:

Під час Другої світової війни інгерманландців знову були примусово депортовані з батьківщини через етнічні причини, і навіть після війни їм не дозволялося повернутися на батьківщину до 1954 року. Вислані до Сибіру інгри були поміщені в табори. Радянський Союз мовчав про інгрів і їх офіційно не існувало. Лише після розпаду Радянського Союзу в 1990 році Російська Федерація намагалася покращити їх становище за допомогою нового законодавства.[8]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в г Reuter, Anni (2019). Neuvostovaltaa vastaan – Inkerinsuomalaisten hiljaista vastarintaa 1930-luvulla (PDF). Tampere University Press: 131—162. Архів оригіналу (PDF) за 27 жовтня 2020. Процитовано 15 квітня 2022.
  2. ↑ Kaisalmi, Ahti (2018). "Neuvostoliitosta suuntautuvasta paluumuutosta ei tarvitse mitään etukäteisselvityksiä" – Inkeriläisten paluumuuton käynnistymisen motiivit ja toteutus ulkoasiainministeriössä vuosina 1990–1991 (PDF). Pro Gradu, Department of Philosophy, Contemporary History and Political Science. University of Turku. Архів оригіналу (PDF) за 25 лютого 2022. Процитовано 15 квітня 2022.
  3. ↑ Inkeriläiset – unohdetut suomalaiset (PDF). The National Museum of Finland. 2020. Архів оригіналу (PDF) за 22 грудня 2021. Процитовано 15 квітня 2022.
  4. ↑ Inkeri.ee. Inkerinmaan historiaa. Inkeri (fi-fi) . Архів оригіналу за 8 січня 2014. Процитовано 24 жовтня 2020.
  5. ↑ [ https://yle.fi/uutiset/osasto/novosti/repatriatsiya_ingermanlandtsev_vo_mnogom_izmenila_finlyandiyu/7921422 [Архівовано 14 грудня 2021 у Wayback Machine.] Репатриация ингерманландцев во многом изменила Финляндию]
  6. ↑ Reuter, Anni (2020). "Kansaamme pirstotaan" Inkerinsuomalaisten karkotukset ja diaspora Neuvostoliitossa 1930-luvun kirjeissä kuvattuna. Historiallinen Aikakusikirja. March 2020.
  7. ↑ Historia ja kulttuuri. Inkeri (фін.). Архів оригіналу за 19 травня 2021. Процитовано 24 жовтня 2020.
  8. ↑ а б Dokumentti Inkerinsuomalaisten kansanmurhasta (фін.). Архів оригіналу за 7 квітня 2022. Процитовано 24 жовтня 2020.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Геноцид_фінів-інгерманландців&oldid=41429982