Гендерна нерівність — Вікіпедія

Індекс гендерної нерівності, 2019
Глобальний індекс гендерного розриву, 2017

Гендерна нерівність[1] (англ. Gender inequality) — це тереотична ситуація, коли жінки й чоловіки не є фактично рівними за правами, можливостями й уявленнями про них унаслідок сексизму. Донині жінки гірше за чоловіків представлені в багатьох областях, включаючи безпеку, освіту, можливості на ринку праці, політику, платню за рівноцінну роботу (гендерний розрив в оплаті), основною причиною якого є характерна чоловікам властивість робити більше та брати на себе відповідальність в професіях, які включають великі ризики для здоров'я.

Гендерна нерівність випливає з відмінностей у гендерних ролях і спричинена існуванням гендерних стереотипів. Системи гендерів (становища в різних суспільствах чоловіків, жінок і людей інших гендерів) часто є дихотомічними й ієрархізованими. Гендерна нерівність виростає з соціальних розрізнень, як емпірично обґрунтованих, так і сконструйованих соціально.

Дискримінація (відмінне ставлення чи поводження, упередженість, утиск, насильство) людей через їхню стать або гендер називається сексизмом і є інструментом створення й підтримання гендерної нерівності. Гендерна нерівність включає основні прояви сексизму.

Боротися з гендерною нерівністю першим почав феміністичний рух, наразі на нього спрямовуються значні міжнародні зусилля й гендерні політики держав і об'єднань. Метою їхніх зусиль є досягнення гендерної рівності.

Гендерне насильство[ред. | ред. код]

Гендерне (гендероване) насильство чи насильство, пов'язане зі статтю (gender-based violence), в українському законодавстві «насильство за ознакою статі» — це насильство, яке вчиняється над людиною (зазвичай жінкою) тільки через те, що вона належить до певної статі, або ж таке, від якого люди однієї статі (зазвичай жінки) страждають непропорційно більше, ніж люди іншої статі.

Насильство проти жінок[ред. | ред. код]

Гендероване насильство включає домашнє насильство, сексуальне насильство (зокрема, на робочому місці).

Домашнє насильство[ред. | ред. код]

Основною демографічною групою, що потерпає від домашнього насильства, є жінки, тоді як кривдниками є переважно чоловіки.

Сексуальне насильство[ред. | ред. код]

Насильство й сексуальні домагання на роботі[ред. | ред. код]

Показники сексуальних домагань у різних країнах ЄС варіюють від 4 % до 15 %. Це залежить від ставлення до питання в країнах і від того, чи є домагання предметом публічного обговорення. У деяких країнах, безсумнівно, не вистачає досліджень цих питань через табу сексуальності, поширеність звинувачення жертви й мітів про зґвалтування. За даними УНЗ ООН, на базі опитувань у більш ніж у 50 країнах, сексуальні напади оприлюднюються лише в 11 % випадків [1] [Архівовано 13 червня 2018 у Wayback Machine.].

Гендерне сексуальне насильство в Україні[ред. | ред. код]

Згідно з дослідженням західноукраїнського правозахисного центру «Жіночі перспективи» (2005) серед львів'ян(ок) і населення области, понад 14 % опитуваних стикаються на роботі з небажаними формами статевої уваги з боку керівників. 96 % з них — жінки (лише 4 % опитаних, що підтвердили наявність домагань керівництв на роботі, були чоловіками)[2][3].

У 2008 році «Ла Страда-Україна» разом із Київським міжнародним інститутом соціології провели опитування, за результатами якого:[2]

  • 96 % громадян України погоджуються з фактом існування сексуальних домагань.
  • 43 % українців вважають проблему сексуальних домагань актуальною для України.
  • 32 % українських жінок стикалися із ситуаціями, коли в чоловіків були переваги при прийомі на роботу, розмірі винагороди, кар'єрних перспективах тощо.
  • 62 % жінок і 38 % чоловіків вважають, що «сексуальні домагання — це можливість "просунутися" по кар'єрних сходах.»

Нерівності на ринку праці[ред. | ред. код]

Неврегульований гендерний розрив в оплаті праці серед країн ОЕСР
Тижневий заробіток жінок як відсоток від чоловічого (середньорічні показники, 1979—2005)

Гендерна дискримінація на ринку праці[ред. | ред. код]

Гендерна дискримінація на робочому місці залишається значущою. Найбільш масштабно це спостерігається в структурі зайнятости:

  • вертикальна дискримінація (гендерна сегрегація): жінки не отримують однакову з чоловіками роботу у високооплачуваних в престижних сферах (чоловіки домінують у владі, політиці, бізнесі, промисловості й мистецтві, жінки переважають у сфері обслуговування й соціальній),
  • горизонтальна сегрегація: у межах однієї професії чоловіки займають більше управлінських і вищих позицій, тоді як жінки стикаються зі скляною стелею при побудові кар'єри.

Різна оплата праці жінок і чоловіків[ред. | ред. код]

Гендерна нерівність спостерігається також при розгляді рівня заробітної плати в межах однієї професійної групи, і це прямий наслідок відмінностей у сфері зайнятости. Жінки значно менше можуть контролювати свій робочий час через третю зміну та жіночу часову бідність. Подвійна зайнятість досі є основною рисою жіночої праці — жінка, що працює, значно зайнятіша за чоловіка у веденні господарства й вихованні дітей.

Організація праці жінок і чоловіків[ред. | ред. код]

Відмінності в заробітній платі чоловіків та жінок

У 1998 році Європейська фундація покращення життєвих умов та умов праці провела дослідження в країнах Євросоюзу й Норвегії. Хто бажає працювати, де, чому — це були найголовніші питання дослідження. Ключові положення:

  1. Дві третини працюючих жінок — одружені або живуть з партнером. Тобто рішення про працевлаштування та кількість робочих годин впливають не тільки на життя однієї людини, але й його чи її партнера.
  2. Разом партнер(к)и витрачають на роботу близько 62 годин. Пари, які мають фінансові труднощі, витрачають значно менше годин (53 години) на працю, ніж пари, які вважають себе заможними.
  3. Наявність дітей відносно незначно впливає на час, який людина витрачає на роботу, однак, в кожній четвертій родині з дітьми, чоловік працює повний робочий день, в той час як жінка працює неповний робочий день.
  4. В 43 % сімей гроші заробляє тільки одна людина — в більшості випадків це чоловік.
  5. 1/3 пар (31 %) віддали б перевагу моделі життя, коли чоловік працює повний робочий день, а жінка неповний, хоча за такою моделлю зараз живуть тільки 20 % пар.
  6. Значна частина пар (16 %) проголошують, що хотіли, б щоб обидва партнери працювали неповний робочий день, хоча реально так живуть тільки 2 % пар.
  7. На відміну від існуючої ситуації, чоловіки та жінки бажають, щоб було більше рівності щодо участі обох у праці, за яку сплачують; більшість чоловіків та жінок вважають, що не тільки чоловіки, але й жінки мають працювати.

Нерівності в освіті[ред. | ред. код]

Докладніше: Сексизм в освіті

Гендерна нерівність за країнами[ред. | ред. код]

В Україні[ред. | ред. код]

Принцип гендерної рівності закріплений у Конституції України: Стаття 3 закріплює рівність чоловіків та жінок в усіх сферах життя[4]. Окрім даної норми, гендерної рівності торкаються ст. 21, 24, 51. Частина третя ст. 24 Конституції безпосередньо присвячена подоланню дискримінації стосовно жінок в Україні та наголошує на тому, що рівність прав жінок і чоловіків забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній та культурній діяльності, у здобутті освіти та професійній підготовці, у праці та винагороді за неї і так далі[5]. Але відповідно до законодавства лише жінкам надається можливість поєднувати працю з материнством. Законодавчо чоловіки позбавлені такої можливості. Такий підхід є характерною ілюстрацією формального розуміння принципу гендерної рівності[джерело?].

Окрім цього, Україна ратифікувала Конвенцію про ліквідацію усіх форм дискримінації щодо жінок 1979 року[6], Конвенцію № 156 про працюючих з сімейними обов'язками, підсумкові документи Всесвітньої конференції з прав людини (Відень, 1993 р.)[7], Конвенцію про ліквідацію насильства щодо жінок[8], Пакти про громадянські та політичні права[9] і про соціальні, економічні та культурні права (1976)[10].

Чинне законодавство де-юре гарантує чоловікам та жінкам України рівні права та можливості, але реально в політичній, культурній, соціальній, економічній сфері, в працевлаштуванні та повсякденному житті існує нерівність[11]. Основними жіночими проблемами в Україні є: домашнє насильство[12], проституція та торгівля жінками[13], наркоманія[14], акушерська агресія[15], дискримінація трансгендерних жінок[16], відсутність послідовної державної політики в цих сферах[11]. Особливої гостроти набула проблема сексуальних домагань, які поширені серед чоловіків на керівничих посадах та жінками, які є їхніми робітницями[17]. Водночас частка зайнятості жінок до аналогічного показника серед чоловіків в Україні поступово зменшується: від майже 82 % в 1999 році до 74,5 % в 2017 році[18].

На шляху до встановлення гендерної рівності в українському суспільстві стоять наступні чинники:

Боротьба з гендерною нерівністю[ред. | ред. код]

Феміністичний рух[ред. | ред. код]

В ХІХ ст. жінки з усього світу розгорнули масштабний рух за права жінок — фемінізм, наслідки особливо відчутні на міжнародному рівні. Більшість держав світу вперше в історії підтримали захист прав жінок і визнали його своїм «високопріоритетним завданням». Жінкам надано виборчі, майнові, шлюбні права. Масові зґвалтування визнано тактичною зброєю у війні, їхнє переслідування включено до обов'язків спеціальних кримінальних трибуналів.

Однак, попри багатообіцяючі зміни в міжнародному праві та практиці, жінки з усього світу досі стикаються з повсякденною нерівністю. Крім того, їм часто бракує засобів та знань, необхідних для використання системи прав людини для боротьби зі зловживаннями. Чимало жінок не знають про фемінізм або сприймають його як щось абстрактне, що їх не стосується. Активізм феміністок окреслив права жінок, завдання сучасності — зробити їх більш досяжними.

Існує 3 головні причини привернення уваги до загальнолюдських прав жінок:

  1. Необхідність інформувати жінок про те, що вони мають права людини та повинні їх використовувати,
  2. Необхідність оприлюднювати випадки порушення прав на підставі гендеру та боротися з ними,
  3. Необхідність сформувати нову практику прав людини, яка повністю вирішуватиме питання загальнолюдських прав жінок.

Міжнародні організації та законодавчі ініціативи[ред. | ред. код]

Національні гендерні політики[ред. | ред. код]

Глобальними стратегіями з покращення рівня життя жінок на державному та світовому рівнях є гендерні політики. Серед впроваджуваних підходів:

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  1. Ґендерна рівність — Представництво ООН в Україні. www.un.org.ua. Архів оригіналу за 2 березня 2019. Процитовано 2 березня 2019. 
  2. а б Право на гідні умови праці, або проблема з сексуальними домаганнями в Україні. Повага (укр.). 27 червня 2016. Архів оригіналу за 6 квітня 2019. Процитовано 20 листопада 2019. 
  3. У Львові провели секс-опитування: кожного десятого з респондентів начальство погладжує по дупі, проте ніхто не жаліється. zik.ua (uk-UK). Архів оригіналу за 6 квітня 2019. Процитовано 20 листопада 2019. 
  4. Конституція України - Розділ I. Офіційне інтернет-представництво Президента України (ua). Архів оригіналу за 6 березня 2019. Процитовано 2 березня 2019. 
  5. Конституція України - Розділ II. Офіційне інтернет-представництво Президента України (ua). Архів оригіналу за 6 березня 2019. Процитовано 2 березня 2019. 
  6. Конвенція Організації Об'єднаних Націй про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок (укр/рос). Архів оригіналу за 6 березня 2019. 
  7. Конвенція про рівне ставлення й рівні можливості для трудящих чоловіків і жінок: трудящі із сімейними обов'язками N 156. Архів оригіналу за 6 березня 2019. 
  8. Декларація про викорінювання насилля щодо жінок. zakon.rada.gov.ua. Архів оригіналу за 6 березня 2019. Процитовано 2 березня 2019. 
  9. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права. zakon.rada.gov.ua. Архів оригіналу за 6 березня 2019. Процитовано 2 березня 2019. 
  10. Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права. Архів оригіналу за 6 березня 2019. 
  11. а б Гендерна нерівність в Україні. Alter Idea (рос.). 24 жовтня 2016. Архів оригіналу за 1 березня 2019. Процитовано 2 березня 2019. 
  12. Гендерна нерівність: п’ять порушень прав жінок в Україні. Радіо Свобода (укр.). Архів оригіналу за 6 березня 2019. Процитовано 2 березня 2019. 
  13. Інформаційно-навчальний посібник для фахівців сектору безпеки: ЖІНКИ. МИР. БЕЗПЕКА. Архів оригіналу за 6 березня 2019. 
  14. ВІЛ-позитивні жінки та споживачки наркотиків уперше поскаржилися в ООН на порушення своїх прав. Human Rights (ua). Архів оригіналу за 6 березня 2019. Процитовано 2 березня 2019. 
  15. Акушерська агресія: чому насильство стало нормою в пологових будинках і як із цим боротись ᐉ Народна Правда. Народна Правда (укр.). 22 жовтня 2017. Процитовано 2 березня 2019. 
  16. Більшість трансгендерних людей в Україні перебувають на межі бідності — гендерний експерт. hromadske.ua (англ.). Архів оригіналу за 6 березня 2019. Процитовано 2 березня 2019. 
  17. Сексуальні домагання на роботі: чому мовчать жертви?. Радіо Свобода (укр.). Архів оригіналу за 6 квітня 2019. Процитовано 2 березня 2019. 
  18. а б в Оксана Дутчак. Ґендерна нерівність та режим жорсткої економії в Україні посткризового періоду [Архівовано 28 жовтня 2019 у Wayback Machine.] // Спільне, 23 квітня 2018
  19. Williams, J. E., Best, D. L. Measuring sex stereotypes: A multination study. — Sage Publications, 1990.
  20. Безробіття з жіночим обличчям: чи можливо подолати дисбаланс на ринку праці | Повага (укр.). 15 грудня 2014. Архів оригіналу за 6 березня 2019. Процитовано 2 березня 2019. 
  21. Тіщенко, Ю. О. СЕКСУАЛЬНІ ДОМАГАННЯ ЯК ГЕНДЕРНА ПРОБЛЕМА (українською). Архів оригіналу за 22 грудня 2018. 

Література[ред. | ред. код]