Геліоконцентратор — Вікіпедія

Концентратор у Кресчент Дюнс

Геліоконцентра́тор (від геліо… і лат. con — «з, разом», лат. centrum — «центр, осередок») — пристрій для концентрації променевої енергії Сонця; підвищує у 100-10 000 разів густину енергії сонячного випромінювання. Основна частина геліоконцентратора — одне або декілька дзеркал чи лінз, які збирають (фокусують) сонячні промені.

Геліоконцентратори відомі давно (ВРЕ згадує пристрої, створені Архімедом, Т. П. Бюффоном[уточнити], А. Л. Лавуазьє). В СРСР перший великий геліоконцентратор у вигляді параболоїда діаметром 10 м створено 1946 року в Ташкенті. Подібні йому параболоїдні геліоконцентратори споруджено у Франції, США і Японії. У Франції, наприклад, 1968 року почала діяти найбільша сонячна піч з параболоїдним геліоконцентратором діаметром 54 м.

Див. також[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]