French
DeutschГарячий Павло Павлович — Вікіпедія
| Павло Павлович Гарячий | |
|---|---|
 | |
| Народження | 13 січня 1893 с. Буда-Горобіївська, Канівський район, Черкаська область |
| Смерть | 23 лютого 1943 (50 років) м. Кременець, Тернопільська область |
| Країна | .svg){kind=small} УНР |
| Приналежність |  Армія УНР |
| Звання |  Сотник |
| Командування | командир 1-ї сотні 2-ї ім. Кармелюка бригади 1-ї Запорозької дивізії Армії УНР |
| Війни / битви | Перший зимовий похід |
| Нагороди |  |
Гарячий (Горячий) Павло Павлович (13 січня 1893, с. Буда-Горобіївська Канівського повіту Київської губернії — 23 лютого 1943, м. Кременець, тепер Тернопільська область) — український військовий діяч, сотник Армії УНР.
Життєпис[ред. | ред. код]
Народився в селі Буда-Горобіївська Канівського повіту Київської губернії. У 1911 закінчив чотирикласну Канівську міську школу.
Під час Першої світової війни служив у 1-й мортирній запасній батареї. 1 жовтня 1916 року закінчив 3-тю Київську школу прапорщиків. Наприкінці 1917-го Гарячого направили до Проскурівського кордонного полку.
В Армії УНР[ред. | ред. код]
З січня 1918 служить сотником 1-ї сотні 1-го Гайдамацького кінного партизанського куреня імені отамана Яна Кармелюка, сформованого Юрієм Ківерчуком і поручником Миколаєнком у Кам'янці-Подільському та його околицях.
18 листопада 1919 був серйозно побитий більшовиками та з великими труднощами врятувався. Після лікування в грудні 1919 Павла Гарячого було інтерновано. Спершу він перебував у Луцьку, потім у таборах Щипйорно і Ланцута.
Навесні 1920-го вступив до 6-ї Січової стрілецької дивізії, з якою пройшов усю кампанію 1920. 21 листопада вдруге інтернований поляками. Перебував у таборі в Щипйорно, де закінчив у 1924 реальну школу.
На еміграції[ред. | ред. код]
Після звільнення з табору навчався на агрономічно-лісовому відділі Української господарської академії в Подєбрадах. Після закінчення академії працював у Польщі, в Познані.
Загибель[ред. | ред. код]
З грудня 1941 до лютого 1943 Павло Гарячий проживав у місті Кременець та працював викладачем Білокриницької лісової школи.
Одним з його учнів був Микола Якович Чорнобай, член ОУН(б), який згадував:
Полковник Павло Гарячий викладав у нас “лісництво”, а після занять, у лісі навчав нас іншого предмету – “тактики”.
Учнями Павла Гарячого були члени обох гілок ОУН. У лютому 1943 загін ОУН під командуванням «Крука» захопив Кременецьку в'язницю, заради засуджених до розстрілу в'язнів. У відповідь гестапо того 23 лютого 1943 року арештувало та розстріляло відомих у місті українців, в тому числі Павла Гарячого.
Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]
- У лісовому технікумі в Білокриниці встановлена меморіальна дошка Павлу Гарячому.
- У Каневі його ім'ям названо одну з вулиць міста[1].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Відтепер Канів має нові назви вулиць. Архів оригіналу за 19 листопада 2015. Процитовано 17 листопада 2015.
Джерела[ред. | ред. код]
- Кармелюки: До історії Запорозького полку ім. отамана Янка Кармелюка Армії УНР/ Р. М. Коваль.— Київ: Історичний клуб «Холодний Яр», 2012.—160 с. ISBN 978-966-2401-00-4
- Тинченко Я. Ю. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921). Книга II. — К. : Темпора, 2011. — 355 с. — ISBN 978-617-569-041-3.
Посилання[ред. | ред. код]
- Роман Коваль. Коли кулі співали [Архівовано 2 грудня 2010 у Wayback Machine.]
- Канівський козак Павло Гарячий [Архівовано 12 квітня 2013 у Wayback Machine.]
- Захисник Вітчизни, сотник Армії УНР і член ОУН-УПА, канівчанин Павло Гарячий загинув від рук гітлерівців 23 лютого 1943 року [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]
