Ганс-Ульріх Рудель — Вікіпедія
Ганс-Ульріх Рудель | |
---|---|
нім. Hans-Ulrich Rudel | |
Народження | 2 липня 1916 Конрадшвальдау, Німецька імперія |
Смерть | 18 грудня 1982 (66 років) Розенгайм, ФРН інсульт |
Поховання | Dornhausend |
Країна | Німецька імперія Веймарська республіка Третій Рейх ФРН |
Приналежність | Вермахт |
Вид збройних сил | Люфтваффе |
Рід військ | Штурмова авіація |
Роки служби | 1936—1945 |
Партія | Німецька імперська партія |
Звання | Оберст |
Командування | Schlachtgeschwader 2 (SG 2) «Immelmann» |
Війни / битви | |
Нагороди | |
Ганс-Ульріх Рудель у Вікісховищі |
Ганс-Ульріх Рудель (нім. Hans-Ulrich Rudel; 2 липня 1916, Конрадшвальдау — 18 грудня 1982, Розенгайм) — німецький льотчик-ас, оберст Люфтваффе. Єдиний кавалер Лицарського хреста Залізного хреста із золотим дубовим листям, мечами й діамантами.
Біографія[ред. | ред. код]
Народився 2 липня 1916 в родині протестантського пастора Йоганна Руделя та його дружини Марти. В 1922-36 роках відвідував початкову школу, а у Любані середню школу. Як студент домігся відмінних спортивних результатів. У 1933 році приєднався до Гітлер'югенду.
Бойовий шлях[ред. | ред. код]
4 грудня 1936 року вступив в люфтваффе. Освіту здобув в авіаційному училищі в Берліні-Вердері і училищі розвідувальної авіації в Гільдесгаймі. В червні 1938 року направлений в 1-шу групу 168-ї ескадри пікірувальних бомбардувальників в Талергофі (біля Граца). 1 червня 1939 року зарахований в 2-гу ескадрилью 121-ї розвідувальної групи. Під час Польської кампанії служив в якості спостерігача і командира літака-розвідника. За власним проханням переведений у штурмову авіацію і після перепідготовки влітку 1940 року зарахований в 1-шу групу 76-ї ескадри пікірувальних бомбардувальників. В січні-квітні 1941 року проходив стажування в навчальній ескадрильї.
В кінці квітня 1941 року призначений в 1-шу групу 2-ї ескадри пікірувальників «Іммельманн», в червні переведений в 1-шу ескадрилью. Учасник німецько-радянської війни. Свій перший бойовий виліт здійснив 23 червня 1941 року. З кінця червня — офіцер з технічного забезпечення 1-ї ескадрильї, потім — 3-ї групи своєї ескадри. З серпня 1941 року воював на Леніндградському напрямку, в основному проти дислокованих в Кронштадті кораблів Балтійського флоту. 16 вересня в групі брав участь в нальоті на лінкор «Марат», одна із скинутих бомб влучила в ціль. 21 вересня прямим влучанням потопив есмінець «Стерегущий». 23 вересня йому вдалось «добити» «Марат»: скинута ним бомба влучила в носову частину корабля і викликала детонацію боєзапасу першої вежі головного калібру. На лінкорі загинули командир капітан 2-го рангу П. К. Іванов і 325 інших членів екіпажу.
У жовтні 1941 року група Руделя перекинута на Московський напрямок. 24 грудня 1941 року здійснив свій 500-й бойовий виліт. Станом на 6 січня 1942 року Рудель знищив 15 мостів, 23 артилерійські батареї, 4 поїзди і 17 танків.
З березня 1942 року — командир ескадрильї навчальної групи своєї ескадри, дислокованої в Граці, звідки влітку 1942 року перекинутий в Крим. У жовтні 1942 року здійснив свій 650-й бойовий виліт. В кінці 1942 року брав участь у Сталінградській битві. З 22 листопада 1942 року — командир 1-ї ескадрильї. Бої на цій ділянці були дуже інтенсивними: лише 25 листопада Рудель здійснив 17 бойових вильотів, а 10 лютого 1943 року став першим німецьким пілотом, який здійснив 1000-й виліт (в районі Ізюма). В лютому 1943 року в складі випробувальної групи брав участь у випробуваннях нового Ju.87G, звідки разом з групою був переведений в Керч. Біля узбережжя Тамані і Кубані знищив близько 70 радянських десантних кораблів.
З 19 липня 1943 року виконував обов'язки командира 3-ї групи своєї 2-ї бойової ескадри підтримки сухопутних військ «Іммельманн» (18 вересня 1943 року затверджений на посаді). 24 лютого здійснив свій 1200-й бойовий виліт, 12 серпня — 1300-й. В жовтні 1943 року воював в районі Кіровограда, де знищив кілька ворожих танків, а протягом 23 листопада підбив відразу 7 танків. Взимку 1943-44 року його група базувалась в Первомайську. 20 березня 1944 року група переведений на аеродром Раухівка. 21 березня був змушений посадити свій літак за лінією фронту і був взятий в полон радянськими військами, але зміг втекти. 26 березня підбив 17, 28 березня — 9 ворожих танків (всього на той момент на рахунку Руделя були 202 підбитих танки і 1800 бойових вильотів).
1 червня в районі Ясс здійснив свій 2000-й бойовий виліт. З 1 серпня 1944 року — командир своєї ескадри, але фактично прийняв командування лише наприкінці вересня. 6 серпня льотчики ескадри знищили 27 радянських танків, з них 11 було на рахунку Руделя. 19 серпня під час боїв в районі Ерглі літак Руделя був підбитий радянською зенітною артилерією, а сам Рудель був поранений в ногу, але зміг долетіти до своїх. Восени 1944 року в боях над Будапештом був поранений двома кулями в стегно, але вже 5 грудня повернувся в стрій і 22 грудня здійснив свій 2400-й бойовий виліт. 23 грудня знищив свій 463-й танк.
1 січня 1945 року Руделю офіційно заборонили брати участь в бойових вильотах, але він проігнорував наказ. 8 лютого в районі Лебуса знищив 13 радянських танків (загальний рахунок — 516). Цього ж дня потрапив під вогонь радянської зенітної артилерії і куля роздробила його праву гомілку, а літак загорівся. Руделю вдалось посадити літак на контрольованій німцями території. В польовому шпиталі Зеелове йому ампутували нижню частину гомілки. У квітні 1945 року повернувся в ескадру і продовжив літати (з протезом). 17 квітня очолив зведене бойове з'єднання «Рудель»: 2-га група і 10-та (протитанкова) ескадрилья його ескадри, 1-ша група 77-ї бойової ескадри підтримки сухопутних військ і 2-га група 6-ї винищувальної ескадри. 8 травня 1945 року, дізнавшись про капітуляцію Німеччини, перелетів на аеродром Кітцінгена і здався американським військам.
Повоєнні роки[ред. | ред. код]
У середині квітня 1946 року після виписки з госпіталю в Баварії, де він доліковувався після ампутації, Рудель працював транспортним підрядником у Кесфельді (Coesfeld), земля Північний Рейн — Вестфалія. Завдяки протезу, зробленому спеціально для нього одним з найкращих майстрів Німеччини Штрайдом (Streid), він брав участь у лижних змаганнях і разом зі своїми друзями й однополчанами Бауером і Нірманном здійснив гірський похід у Південний Тіроль. Пізніше, втративши роботу і будь-які перспективи, з ярликом «ярого мілітариста і фашиста», він перебрався до Риму, а в липні 1948 року — до Аргентини. Разом з кількома іншими відомими ветеранами Люфтваффе генералами Вернером Баумбахом і Адольфом Галландом, пілотами-випробувачами Беренсом і Штайнкампом, колишнім головним конструктором фірми Фокке-Вульф Куртом Танком допомагав створювати аргентинську військову авіацію, працював консультантом у авіабудівній промисловості.
Рудель оселився на околицях аргентинського міста Кордова, де розташовано великий авіабудівний завод, активно займався улюбленими видами спорту — плаванням, тенісом, метанням списа і диска, гірськими лижами і альпінізмом у горах Сьєрра-Гранде. У вільний час він працював над своїми мемуарами, вперше опублікованими в Буенос-Айресі 1949 року. Користуючись протезом, узяв участь у південноамериканському чемпіонаті з гірськолижного спорту в Сан-Карлос-де-Барілоче й посів четверте місце. 1951 року Рудель здійснив спробу сходження на найвищий пік Американського материка — Аконкагуа в аргентинських Андах.
Перебуваючи в Південній Америці, Рудель познайомився і потоваришував із президентом Аргентини Хуаном Пероном і президентом Парагваю Альфредо Стресснером. Він активно займався громадською діяльністю серед нацистів та іммігрантів німецького походження, що виїхали з Європи, брав участь у роботі об'єднання Kameradenhilfe («Товариська допомога»), яке надсилало продовольчі посилки німецьким військовополоненим і допомагало їх родинам.
Після закінчення контракту з аргентинським урядом на початку 1950-х рр. Рудель повернувся до Німеччини, де продовжив успішну кар'єру консультанта й бізнесмена. 1953 року, у розпал першої стадії холодної війни, коли громадська думка стала терпиміше ставитися до колишніх нацистів, він вперше опублікував книжку мемуарів «Trotzdem» на батьківщині. Рудель також зробив спробу балотуватися в Бундестаг від ультраконсервативної Німецької імперської партії, але зазнав поразки на виборах. Він брав активну участь у щорічних зборах ветеранів ескадрильї «Іммельманн», 1965 року відкривав меморіал загиблим льотчикам SG 2 в Бург-Штауфенбурзі. Незважаючи на інсульт, перенесений 1970 року, Рудель продовжував активно займатися спортом, сприяв організації перших чемпіонатів Німеччини для спортсменів-інвалідів. Останні роки життя він прожив у Куфштайні, Австрія, продовжуючи бентежити офіційний Бонн своїми вкрай правими політичними висловлюваннями.
Смерть[ред. | ред. код]
Ганс-Ульріх Рудель помер у Розенгаймі (ФРН) у грудні 1982 року (у віці 66 років) від крововиливу в мозок.
Бойові досягнення[ред. | ред. код]
Найвідоміший бойовий льотчик Другої світової війни. За неповні чотири роки, пілотуючи, в основному, повільні та вразливі пікірувальники Ju 87 «Штука», він здійснив 2530 бойових вильотів, більше, ніж будь-який інший пілот у світі (за версією американців, лаоський ас Лі Луе, що зробив близько 5000 вильотів).
Знищив:
- 519 радянських танків (близько двох танкових дивізій[1]),
- понад 1000 паровозів, автомобілів та інших транспортних засобів,
- 4 бронепотяги,
- потопив лінкор «Марат»[2], лідер есмінців «Мінськ»[3], есмінець «Стерегущий»,
- 70 десантних кораблів та човнів,
- розбомбив 150 артилерійських позицій, гаубичних, протитанкових та зенітних,
- зруйнував безліч мостів і дотів,
- збив 7 радянських винищувачів
- 2 штурмовики Іл-2.
Рудель сам був збитий зенітним вогнем близько тридцяти разів (і жодного разу винищувачами), п'ять разів був поранений, два з них — важко, але продовжував здійснювати бойові вильоти після ампутації правої ноги, врятував шість екіпажів, які зробили вимушену посадку на ворожій території.
Оцінка сучасників[ред. | ред. код]
Вручаючи Руделю золоте дубове листя до Лицарського хреста Залізного хреста, Адольф Гітлер сказав: «Ви — найхоробріший і найвидатніший солдат вермахту, якого коли-небудь мав німецький народ.»
Звання[ред. | ред. код]
- Фанен-юнкер (4 грудня 1936)
- Обер-фенріх (червень 1938)
- Лейтенант (1 січня 1939)
- Оберлейтенант (1 вересня 1940)
- Гауптман (1 квітня 1943)
- Майор (1 березня 1944)
- Оберстлейтенант (1 вересня 1944)
- Оберст (29 грудня 1944)
Нагороди[ред. | ред. код]
- Золотий почесний знак Гітлер'югенду
- Медаль «У пам'ять 1 жовтня 1938»
- Залізний хрест
- 2-го класу (10 листопада 1939)
- 1-го класу (18 липня 1941)
- Авіаційна планка наземної підтримки
- в золоті з діамантами (18 липня 1941)
- з підвіскою (1942)
- з підвіскою «2000» (3 червня 1944)
- Авіаційна планка бомбардувальника в золоті (28 липня 1941)
- Почесний Кубок Люфтваффе (20 жовтня 1941)
- Німецький хрест в золоті (2 грудня 1941)
- Лицарський хрест Залізного хреста із золотим дубовим листям, мечами і діамантами
- лицарський хрест (6 січня 1942) — за 400 бойових вильотів і затоплення лінкора «Марат».
- дубове листя (№229; 14 квітня 1943) — за 750 бойових вильотів і знищення близько 70-ти десантних суден та човнів біля узбережжя Тамані та Кубані.
- мечі (№42; 25 листопада 1943) — за 1600 бойових вильотів і знищення понад 100 ворожих танків; одночасно радист і бортовий стрілець Руделя Ервін Генчель отримав Лицарський хрест.
- діаманти (№10; 29 березня 1944) — за 1800 бойових вильотів і знищення понад 200 ворожих танків.
- золоте дубове листя (1 січня 1945; єдиний нагороджений) — за сукупні бойові досягнення: 2400 бойових вильотів і знищення 463 ворожих танків.
- Медаль «За зимову кампанію на Сході 1941/42»
- Срібна медаль «За військову доблесть» (Італія)
- Комбінований Знак Пілот-Спостерігач в золоті з діамантами (1944)
- 5 разів відзначений у Вермахтберіхт
- «Майор Рудель, командир групи ескадри наземної підтримки, знищив 17 ворожих танків протягом одного дня на півдні Східного фронту.» (27 березня 1944)
- «Між Дністром і Прутом в бій вступили великі німецькі десантно-штурмові підрозділи. Вони знищили численні ворожі танки та велику кількість моторизованих та кінних машин. З цієї нагоди майор Рудель знищив ще 9 ворожих танків. Протягом більш ніж 1800 місій він знищив 202 ворожих танки» (28 березня 1944)
- «Майор Рудель, нагороджений найвищою німецькою нагородою за відвагу, здійснив свій 2000-й виліт проти ворога на Східному фронті.» (3 червня 1944)
- «Ще 27 танків були знищені наземно-штурмовою авіацією. Лише майор Рудель знищив 11, додавши їх до 300 танків, знищених авіаційними гарматами.» (6 серпня 1944)
- «Протягом останніх кількох днів оберст Рудель знищив 11 радянських танків, збільшивши свій особистий рахунок до 516 танків.» (10 лютого 1945)
- Золота медаль «За хоробрість» (Угорщина) для офіцерів (14 січня 1945)
- Нагрудний знак «За поранення» в золоті (1945)
Див. також[ред. | ред. код]
- Лі Луе — льотчик, який імовірно зробив бойових вильотів більше за Руделя.
Бібліографія[ред. | ред. код]
- Trotzdem, Dürer-Verlag, Buenos Aires 1949
- англомовне видання — Stuka Pilot
- перевидання — Mein Kriegstagebuch – Aufzeichnungen eines Stukafliegers
- Wir Frontsoldaten zur Wiederaufrüstung, Dürer-Verlag, Buenos Aires 1951
- Dolchstoß oder Legende, Dürer-Verlag, Buenos Aires 1951
- Es geht um das Reich, Dürer-Verlag, Buenos Aires 1952
- Aus Krieg und Frieden, Dürer-Verlag, Buenos Aires 1954
- Zwischen Deutschland und Argentinien, Dürer-Verlag, Buenos Aires 1954
- Von den Stukas zu den Anden – Am höchsten Vulkan der Erde [Архівовано 25 серпня 2016 у Wayback Machine.], 1956
- Mein Leben in Krieg und Frieden [Архівовано 5 квітня 2016 у Wayback Machine.], 1966, Verlag K.W. Schütz, Göttingen
Література[ред. | ред. код]
- Залесский К. А. Железный крест. — М.: Яуза-пресс, 2007. — 4000 экз. — ISBN 978-5-903339-37-2
- Залесский К.А. Люфтваффе. Военно-воздушные силы Третьего рейха. М.: Яуза-Пресс, 2005, ISBN: 5699137688
- Fellgiebel W.P., Elite of the Third Reich, The recipients of the Knight's Cross of the Iron Cross 1939-1945: A Reference, Helion & Company Limited, Solihull, 2003, ISBN 1-874622-46-9
- Patzwall K., Scherzer V., Das Deutsche Kreuz 1941-1945, Geschichte und Inhaber Band II, Verlag Klaus D. Patzwall, Norderstedt, 2001, ISBN 3-931533-45-X
- Brütting, Georg. Das waren die deutschen Stuka-Asse 1939—1945. Motorbuch, Stuttgart, 1995. ISBN 3-87943-433-6.
- Adolf von Thadden: Hans-Ulrich Rudel, Lebensbild eines Helden des Zweiten Weltkrieges [Архівовано 30 березня 2022 у Wayback Machine.]
- Dieter Vollmer: Stuka-As Hans-Ulrich Rudel – Biographie in Bildern [Архівовано 28 червня 2015 у Wayback Machine.]
- Günter Fraschka: Mit Schwertern und Brillanten, 7. Auflage Limes-Verlag 1977, ISBN 3809021229
- THOMAS, FRANZ & WEGMANN, GÜNTER, Die Eichenlaubträger 1940-1945, Biblio-Verlag, 1998.
- Kwasny A., Kwasny G., Die Eichenlaubträger 1940-1945 (CD), Deutsches Wehrkundearchiv, Lage-Waddenhausen, 2001
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Советская танковая дивизия. Архів оригіналу за 9 січня 2015. Процитовано 29 червня 2015.
- ↑ Отражение сентябрьских налетов на Ленинград. Архів оригіналу за 28 вересня 2011. Процитовано 30 грудня 2010.
- ↑ В окремих джерелах фігурує як крейсер — відповідно до прийнятої в крігсмаріне класифікації
Посилання[ред. | ред. код]
- Нагороди Ганса-Ульріха Руделя [Архівовано 29 березня 2010 у Wayback Machine.]
- Рудель Ганс-Ульрих [Архівовано 12 жовтня 2011 у Wayback Machine.]
- Ханс-Ульрих Рудель. Непревзойденный ас или великий мистификатор? [Архівовано 25 серпня 2009 у Wayback Machine.]
- Ханс-Ульрих Рудель (Hans-Ulrich Rudel) [Архівовано 4 травня 2010 у Wayback Machine.]
- Рудель Ганс Ульрих
|
|