Гайдукевич Олег Сергійович — Вікіпедія

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Гайдукевич.
Гайдукевич Олег Сергійович
біл. Алег Сяргеевіч Гайдукевіч
Народився 26 березня 1977(1977-03-26) (47 років)
Мінськ, Білоруська РСР, СРСР
Країна  Білорусь
Діяльність політик
Alma mater Ministry of the Interior Academy of the Republic of Belarusd і Академія управління при Президентові Республіки Білорусь
Посада Депутат Палати представників Білорусіd і Депутат Палати представників Білорусіd
Партія Ліберально-демократична партія[d]
Батько Гайдукевич Сергій Васильович
Нагороди
Medal "For Labor Services" Medal for Impeccable Service 3rd Class

Олег Сергійович Гайдукевич (біл. Алег Сяргеевіч Гайдукевіч; нар.. 26 березня 1977 року, Мінськ, Білоруська РСР, СРСР) — білоруський політичний і громадський діяч, лідер Ліберально-демократичної партії і голова її Вищої Ради з 2019 року.

Депутат Палати Представників Національних зборів Республіки Білорусь сьомого скликання (2019—2023). Є заступником голови комісії Палати Представників з міжнародних справ.

Життєпис[ред. | ред. код]

Олег Гайдукевич народився 26 березня 1977 року в білоруській столиці Мінську.

У 1998 році закінчив Академію Міністерства внутрішніх справ Республіки Білорусь за спеціальністю «правознавство», має кваліфікацію юриста. У 2018 році пройшов перепідготовку в Інституті державної служби Академії управління при Президентові Республіки Білорусь за спеціальністю «міжнародні відносини».

Трудову діяльність розпочав у 1998 році у Фрунзенського РВВС Мінська[be-x-old] на посаді співробітника відділу по боротьбі з економічними злочинами. За підсумками службової діяльності за 2000 рік був визнаний найкращим за професією. Працював оперуповноваженим, старшим оперуповноваженим ВБЕЗ Фрунзенського РУВС, старшим оперуповноваженим відділу тяжких злочинів УБЕЗ ГУВС Мінського міськвиконкому, заступником начальника ВБЕЗ Партизанського РВВС[be-x-old] і начальником ВБЕЗ Фрунзенського РВВС[1].

З 1999 по 2012 роки працював в правоохоронних органах Республіки Білорусь. У 2007 році Олег Гайдукевич призначений на посаду начальника РВВС Партизанського району столиці[be-x-old] і став наймолодшим начальником районного відділу міліції за всю історію міського управління внутрішніх справ. Через два роки він очолив РУВС найбільшого району столиці — Фрунзенського[be-x-old], де керував штатом з 800 співробітників[2]. Дослужившись до звання підполковника, звільнився з міліції, щоб зайнятися політичною і громадською діяльністю.

Політична діяльність[ред. | ред. код]

З 2012 року по 2014 рік обіймав посаду заступника голови Ліберально-демократичної партії Білорусі. У квітні 2013 року був обраний XIV з'їздом партії членом Вищої Ради Ліберально-демократичної партії Білорусі. З 2014 по 2019 роки працював першим заступником голови Ліберально-демократичної партії Білорусі, яку очолював його батько Сергій Гайдукевич[3].

У 2016 році балотувався в депутати Палати представників Національного зборів по Свислоцькому виборчому округу № 94 міста Мінська. За результатами виборів отримав 7597 голосів виборців (19,0 %) і зайняв друге місце, поступившись дипломату Валерію Воронецькому[4].

21 вересня 2019 року на XX з'їзді Ліберально-демократичної партії Олег Гайдукевич був обраний головою Ліберально-демократичної партії, замінивши на цій посаді свого батька — Сергія Гайдукевича[5].

17 листопада 2019 року знову балотувався в депутати Палати представників вже по Калиновському округу Мінська № 108. За остаточними результатами виборів Олег Гайдукевич набрав 19 539 голосів (48,16 %) виборців округу, тим самим був обраний депутатом 7-го скликання Палати представників. З 98 кандидатів, висунутих Ліберально-демократичною партією став єдиним кандидатом, який був обраний[6].

У вересні 2018 року заявив про плани стати кандидатом на президентських виборах в Білорусі 2020 року[7].

Під час подій 2020–2021 рр.[ред. | ред. код]

9 лютого 2020 року на засідання комітету Ліберально-демократичної партії був офіційно оголошений про участь у реєстрації кандидатом у Президенти Білорусі[8]. 20 травня 2020 року ЦВК Білорусі зареєструвала серед 15 ініціативних груп претендентів в кандидати на пост президента і групу Олега Гайдукевича[9][10]. На думку експертів, ймовірно вважався найсерйознішими реальним суперником Олександру Лукашенку на президентських виборах в Білорусі 2020 року разом з банкіром Віктором Бабариком та очільником «Парку високих технологій» Валерієм Цепкалом[11][12].

26 травня 2020 року лідер ЛДП знявся з виборів президента і закликав своїх прихильників голосувати за Олександра Лукашенка, оскільки «не можна допустити розпаду країни». Він додав, що не може «бути повією», але «захищатиме свої переконання»[13]. Лідер ЛДП повідомив, що передасть в передвиборний штаб Лукашенка 30 тисяч зібраних підписів[14]. 14 липня він став довіреною особою кандидата Лукашенко[15].

На початку вересня 2020 року виборці Калинівського виборчого округу № 108 зібрали 700 підписів під листом про те, що вони «втратили довіру до депутата Гайдукевича». Люди порахували, що «депутат бездіє і не захищає інтереси виборців». Але це не допомогло його зняти[16].

Неодноразово виступав в ЗМІ на захист режиму Лукашенка і з ганьбою демократичної опозиції[17]. Називав «спробою державного перевороту» масові протести проти фальсифікації президентських виборів 2020 року і насильства правоохоронних органів режиму Лукашенка проти інакомислячих[18].

4 травня 2021 року по телебаченню він погрожував заарештувати лідерів опозиції в еміграції[19]. Після скандальної вимушеної посадки рейсу 4978 авіакомпанії Ryanair у Мінську та затримання блогера Романа Протасевича, що летів цим рейсом, він публічно похвалив спецслужби режиму Лукашенка та повторно пропонував примусово викрасти лідерів опозиції з-за кордону[20].

Під час війни Росії проти України[ред. | ред. код]

На запитання чи ракети, що летіли в Україну з Білорусії, він відповів: «Летели! І добре, що летіли! Чому вони летіли? Ми що, бомбили там мирних жителей?»[21].

Міжнародні санкції[ред. | ред. код]

21 червня 2021 року був включений в «Чорний список ЄС[en]»[22][23]. Згідно з рішенням ЄС, Гайдукевич «робив публічні заяви, вітаючи перенаправлення літака пасажирського рейсу 4978 Ryanair в Мінськ 23 травня 2021 року. Це політично мотивоване рішення було прийнято без належного обґрунтування і було направлено на арешт і затримання опозиційних журналістів Романа Протасевича та Софії Сапеги і є формою репресій проти цивільного суспільства і демократичної опозиції в Білорусі»[24]. Крім того, Гайдукевича в свої санкційні списки включили Велика Британія[25], Канада[26], Швейцарія[27][28].

9 серпня 2021 року також був доданий до списку спеціально позначених громадян і заблокованих осіб США[29][30], а у 2022 року, після початку вторгнення Росії в Україну, до санкцій проти Гайдукевича приєдналися Японія та Україна[31].

Особисте життя[ред. | ред. код]

Одружений. Виховує дочок, має державні нагороди.

Нагороди[ред. | ред. код]

Нагороджений медаллю «За бездоганну службу» III ступеня[32].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Гайдукевич Олег Сергеевич [Архівовано 7 травня 2020 у Wayback Machine.], Официальный сайт Палаты представителей Национального собрания Республики Беларусь
  2. ↑ Герой недели: Олег Гайдукевич (рос.). «Беларускі час». Процитовано 16 листопада 2012.[недоступне посилання]
  3. ↑ Итоги XX съезда Либерально-демократической партии (рос.). Архів оригіналу за 1 жовтня 2020. Процитовано 18 травня 2020.
  4. ↑ Сведения о результатах голосования по выборам депутатов Палаты представителей Национального собрания Республики Беларусь шестого созыва 11 сентября 2016 года по городу Минску (PDF) (рос.). Архів оригіналу (PDF) за 15 лютого 2020. Процитовано 18 травня 2020.
  5. ↑ Итоги XX съезда Либерально-демократической партии (рос.). Сайт Либерально-демократической партии. Архів оригіналу за 1 жовтня 2020. Процитовано 21 вересня 2019.
  6. ↑ Сведения о результатах голосования (PDF) (рос.). Архів оригіналу (PDF) за 30 вересня 2020. Процитовано 18 травня 2020.
  7. ↑ Гайдукевич-младший заявил о намерении участвовать в президентских выборах (рос.). TUT.BY. 18 вересня 2018. Архів оригіналу за 25 грудня 2019. Процитовано 22 травня 2020.
  8. ↑ Теперь точно. Депутат Олег Гайдукевич идет на президентские выборы (рос.). TUT.BY. 10 лютого 2020. Архів оригіналу за 1 червня 2020. Процитовано 22 травня 2020.
  9. ↑ 15 инициативных групп будут собирать подписи за выдвижение кандидатов в президенты (рос.). naviny.by. 20 травня 2020. Архів оригіналу за 31 травня 2020. Процитовано 22 травня 2020.
  10. ↑ ЦИК Беларуси допустил к сбору подписей 15 претендентов на пост президента (рос.). Настоящее время. 20 травня 2020. Архів оригіналу за 2 червня 2020. Процитовано 22 травня 2020.
  11. ↑ Всі спаринг-партнери Лукашенка. Хто хоче бути президентом Білорусі?. Белсат. 13 травня 2020. Архів оригіналу за 25 липня 2020. Процитовано 18 травня 2020.
  12. ↑ Суперпрезидентська Республіка Білорусь: Навіщо Лукашенку шостий президентський термін і хто його суперник на виборах. ZIK. 18 травня 2020. Архів оригіналу за 2 червня 2020. Процитовано 18 травня 2020.
  13. ↑ «Я не магу быць прастытуткай». Што стаіць за дэмаршам Гайдукевіча? [Архівовано 2 жовтня 2020 у Wayback Machine.], Радыё Свабода, 26.05.2020
  14. ↑ Олег Гайдукевич снялся с выборов президента Беларуси (рос.). Deutsche Welle. Архів оригіналу за 20 січня 2022. Процитовано 26 травня 2020.
  15. ↑ Алег Гайдукевіч стаў даверанай асобай Лукашэнкі, на карысьць якога зьняўся з выбараў [Архівовано 6 травня 2021 у Wayback Machine.], Радыё Свабода, 14.07.2020
  16. ↑ За адкліканьне дэпутата Гайдукевіча сабралі 700 подпісаў, Але не дапамгло [Архівовано 6 травня 2021 у Wayback Machine.], Радыё Свабода, 7.09.2020
  17. ↑ Гайдукевіч: Ціханоўскі — гэта Шарыкаў, а Бабарыка проста ўсіх купляе [Архівовано 5 травня 2021 у Wayback Machine.] — Наша Ніва, 26.05.2020
  18. ↑ Гайдукевіч: Трэба прымаць закон аб замежных агентах [Архівовано 5 травня 2021 у Wayback Machine.] — Наша Ніва, 27.12.2020
  19. ↑ Гайдукевич: Переговоры с белорусской оппозицией будут как с Навальным [Архівовано 5 травня 2021 у Wayback Machine.] — Білоруський партизан, 04.05.2021
  20. ↑ Гайдукевіч: Латушку і іншых можна затрымаць на тэрыторыі іншых дзяржаў і прывозіць сюды ў багажніку [Архівовано 24 травня 2021 у Wayback Machine.] - Наша Ніва, 23.05.2021
  21. ↑ "И хорошо, что ракеты летели". Белорусский депутат заявил, что ракеты с территории Беларуси били по Украине, чтобы "предотвратить угрозу". gordon.ua (рос.). 2 липня 2022.
  22. ↑ Хто ў чацьвёртым пакеце санкцыяў Эўразьвязу. Поўны сьпіс (біл.). Радіо Свобода. 21 червня 2021. Архів оригіналу за 12 вересня 2021. Процитовано 10 вересня 2021.
  23. ↑ Воеводова, Таисия (21 червня 2021). ЕС опубликовал четвертый блок санкций против Беларуси. Что в нем и чем он отличается от остальных? (рос.). Onliner.by. Архів оригіналу за 25 червня 2021. Процитовано 22 вересня 2021.
  24. ↑ COUNCIL IMPLEMENTING REGULATION (EU) 2021/997 [Архівовано 2 листопада 2021 у Wayback Machine.] - EUR-Lex, 21.06.2021
  25. ↑ CONSOLIDATED LIST OF FINANCIAL SANCTIONS TARGETS IN THE UK (PDF) (англ.). Office of Financial Sanctions Implementation HM Treasury. 25 червня 2021. Архів оригіналу (PDF) за 26 червня 2021. Процитовано 30 червня 2021.
  26. ↑ Consolidated Canadian Autonomous Sanctions List (англ.). Міністерство міжнародних справ Канади[en]. 19 жовтня 2015. Архів оригіналу за 17 травня 2021. Процитовано 29 червня 2021.
  27. ↑ Shields, Michael (7 липня 2021). Liffey, Kevin (ред.). Swiss widen sanctions list against Belarus (англ.). Reuters. Архів оригіналу за 7 липня 2021. Процитовано 10 липня 2021.
  28. ↑ Sanctions program: Belarus: Verordnung vom 11. Dezember 2020 über Massnahmen gegenüber Belarus (SR 946.231.116.9), Anhang 1 Origin: EU Sanctions: Art. 2 Abs. 1 (Finanzsanktionen) und Art. 3 Abs. 1 (Ein- und Durchreiseverbot) (PDF) (англ.). Державний секретаріат з економіки[de]. 7 липня 2021. Архів (PDF) оригіналу за 7 липня 2021. Процитовано 10 липня 2021.
  29. ↑ Treasury Holds the Belarusian Regime to Account on Anniversary of Fraudulent Election (англ.). Міністерство фінансів США. 9 серпня 2021. Архів оригіналу за 9 серпня 2021. Процитовано 10 серпня 2021.
  30. ↑ США расширили санкции в отношении официального Минска. Полный список (рос.). ZERKALO.IO[be]. 9 серпня 2021. Архів оригіналу за 9 серпня 2021. Процитовано 10 серпня 2021.
  31. ↑ ГАЙДУКЕВИЧ Олег Сергійович. Національне агентство з питань запобігання корупції.
  32. ↑ Гайдукевіч Алег Сяргеевіч (біл.). Архів оригіналу за 20 вересня 2020. Процитовано 6 жовтня 2021.
Перегляд цього шаблону
  Довідкові видання
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Гайдукевич_Олег_Сергійович&oldid=42383070