Вільгельм IX (герцог Аквітанії) — Вікіпедія

Вільгельм IX
окс. Guilhem IX de Peiteus
Народився 22 жовтня 1071(10711022)
Помер 10 лютого 1127
Пуатьє
Поховання Church of Saint-Jean de Montierneufd
Країна  Аквітанське герцогство
Діяльність трубадури, поет, письменник, композитор, воїн
Знання мов староокситанськаd[1]
Учасник Battle of Cutandad
Напрямок troubadoric poetryd і музика середньовіччя
Титул герцог Аквітанії
Термін 1086—1127 роки
Попередник Вільгельма VIII
Наступник Вільгельма X
Конфесія католицтво
Рід Рамнульфіди
Батько Вільгельма VIII
Мати Ґільдегарда Бургундська
Брати, сестри Agnes of Aquitaine, Queen of Aragon and Navarred, Beatrix of Poitiersd і Agnes of Aquitaine, Queen of León and Castiled
У шлюбі з Ерменгарда Анжуйська
Філіппа Тулузька
Діти 2 сина і 1 донька

Вільгельм (Гільєм, Гійом, Гільйом) IX Трубадур (окс. Guilhem IX le Troubadour de Peiteus d'Aquitaine, фр. Guillaume IX le Troubadour; 22 жовтня 1071-10 лютого 1126[2]) — герцог Аквітанії та Гасконії у 1086—1127 роках, граф Пуатьє у 1086—1127 роках (як Вільгельм VII), граф Тулузи у 1098—1100 та 1110—1120 роках (як Вільгельм V). також відомий як поет-трубадур, за що отримав своє прізвисько. «Перший трубадур» Прованса. Іноді його називають Франсуа Війоном XII ст.

Життєпис[ред. | ред. код]

Молоді роки[ред. | ред. код]

Походив з династії Рамнульфідів. Народився 22 жовтня 1071. Син Вільгельма VIII, герцога Аквітанії та Гасконі, графа Пуатьє, й Ґільдегарди (доньки Роберта I, герцога Бургундії). Народження спадкоємця стало причиною великого свята при Аквітанському дворі, але він вважався незаконнонародженим через попередні розлучення батька і кровне споріднення між батьками. Незабаром Вільгельм VIII здійснив паломництво до Риму і домігся папського затвердження свого третього шлюбу і легітимізації спадкоємця.

Герцог Аквітанії[ред. | ред. код]

Вільгельм успадкував герцогство у віці п'ятнадцяти років після смерті батька. В 1088 році у віці шістнадцяти років Гільйом одружився з дочкою Фулька IV Ерменгардою, на думку сучасників, красивій і добре освіченій жінці. Але Ірменгарда була неврівноваженою, примхливою, легко переходила від радості до смутку. Вона могла після подружньої сварки піти до монастиря, потім, наче й не було нічого, раптово з'явитися при дворі. Так як вона була нездатна зачати дитини, Гільйом відправив її до батька в 1091 році і розірвав шлюб.

Невдовзі стикнувся з численними повстання феодалів: Ебле де Шатільйона, Бозона да ла Марша, Гі VI Лузіньяна, Вільгельма Талаферрона, графа Ангулема. У 1091 році Вільгельм IX завдав ворогам поразки, в одній з битв загинув Бозон дела Марша, в результаті чого між його союзниками почалася боротьба за графство Ла Марш. Ще 1090 року анульовано шлюб з першою дружиною. 1093 року герцог втрутився у боротьбу, захопивши частину володіння Партене.

1094 року пошлюбив доньку Вільгельма IV, графа Тулузи.

В 1095 запросив папу Урбана II провести Різдво при його дворі. Папа закликав його взяти участь в першому хрестовому поході, але Гільйом був більш зацікавлений у використанні відсутності учасника походу Раймунда IV Тулузького, дядька Філіпи, його дружини. Гільйом захопив Тулузу в 1098 році, за це йому загрожувало відлучення від церкви. 1099 року сприяв заснуванню абатства Фонтенво.

Хрестовий похід[ред. | ред. код]

Почасти через бажання примиритися з церковною владою, а почасти з бажання побачити світ, він взяв участь в Хрестовому поході 1101. Для того, щоб отримати кошти на це підприємство, Гільйом був змушений повернути Тулузу Бертрану, сину Раймунда IV.

Відправився в Святу землю через Німеччину, Балкани і Константинополь в 1101 і залишався там до наступного року. Він брав участь в основних боях в Анатолії і часто терпів поразки. На початку вересня 1101 його воїни потрапили у засідку, зроблену султаном Іконії — Килич-Арсланом I, були оточені і розбиті при Гераклеї. Супроводжувала їх маркграфиня Іда Австрійська, яка зникла. Гільйом ледь врятувався, і, згідно з повідомленням Ордеріка Віталія, прибув в Антіохію з шістьма людьми свити.

Боротьба з феодалами[ред. | ред. код]

У жовтні 1102 року повернувся до Пуатьє. Перші роки доклав зусилля для відновлення фінансових втрат в результаті походу. 1104 року втрутився у боротьбу між Анжуйським графом Фулько IV Багатим і його батьком Жоффруа IV, а потім сином Фулько V Молодим (1092-1144), родичами першої дружини. Зумів зайняти прикордоння з Анжу, а 1106 року, коли Фулько IV став новим Анжуйським графом, то отримав від нього замки в області Мірабо, чим захистив кордон графства Пуатьє. Протягом 1108—1109 року виступив проти роду Лузіньян, які грабували монастирські землі Сен-Максен.

В 1104 Гільйом надав підтримку бенедиктинському абатству Фонтевро. Основне будівництво в монастирі велося в 1110-1119 роках.

Граф Тулузи[ред. | ред. код]

В 1110 році, в період малолітства Альфонса Журдена, другого кузена Філіпи, Гільйом IX знову захопив землі графства Тулуза, але після десятирічної війни в 1120 року змушений був від них відмовитися.

Вільгельм IX два рази відлучався від церкви і обидва рази повертався в її лоно. Перший раз він був відлучений в 1114 році за підозрою в порушенні церковних податкових пільг. Коли єпископ Пуатьє П'єр II вимовляв анафему герцогу, той вийняв меч і з лайкою пообіцяв убити його, якщо не отримає відпущення гріхів. Єпископ, схиливши голову, завершив читання. За свідченням сучасників, Гільйом майже готовий був завдати удару, але передумав, сказавши: «Я ненавиджу вас настільки, що не хочу відправляти в рай».

Вдруге Вільгельм був відлучений за викрадення віконтеси Амоберги де Л'Іль-Бушар (у віршах він називав її Данжероса), дружини свого васала Аймері I де Шательро. Викрадення було скоєно при повній згоді дами. Гільйом поселив її у вежі Мальбергіон в своєму замку в Пуатьє (звідси віконтеса отримала ім'я Ла Мальбергіон), а її портрет наказав намалювати на своєму щиті.

Дружина Вільгельма IX Філіпа вдалася до допомоги папського легата, але герцог навідріз відмовився розлучитися з коханкою. Принижена Філіпа віддалилася в 1116 році в абатство Фонтевро, де знаходилася також перша дружина Гільйома Ірменгарда Анжуйська. 28 листопада 1118 Філіппа померла в абатстві Фонтевро. після цього становище Вільгельма IX в графстві тулузькому значно погіршилося. 1119 року він втратив місто Тулуза.

Останні роки[ред. | ред. код]

Стосунки між герцогом і його сином Вільгельмом також були напруженими. Але малоймовірно, що це був результат сварки Вільгельма IX з дружиною через віконтесу, і що молодший Гільйом підняв повстання проти батька, як стверджував Ральф де дискет. Інші джерела категорично відкидають подібне припущення. Ральф де Дисето повідомляє, що повстання почалося в 1113 році, коли майбутньому Вільгельму X було тринадцять років, а зв'язок його батька з Данжероссою ще не почався. Батько і син помирилися після укладення в 1121 році шлюбу між молодим Вільгельмом і Елеонорою де Шательро, дочки Данжеросси від Аймері, віконта де Шательро.

Після смерті Філіпи Ірменгарда прибула до двору Пуатьє, заявивши, що саме вона є герцогинею Аквитанською. Імовірно це була помста за жорстоке поводження чоловіка. У жовтні 1119 вона звернулася до папи Калікста II, зажадавши нового відлучення для Вільгельма, вигнання Данжеросси з герцогського палацу і відновлення себе в правах законної дружини. Папа відмовився задовольнити її домагання, проте Ірменгарда ще кілька років докучала Вільгельму.

З 1119 по 1123 Вільгельм IX в союзі з королем Арагона Альфонсо I і племінником по сестрі воював проти сарацинів, відстоюючи нову столицю Сарагосу. Між 1120 і 1123 роками Гільйом вступив в союз з Королівством Кастилії і Леона. Аквітанські війська воювали з кастильцями за взяття Кордови. В цей час послабилася його влада в Оверні, де місцеві єпископи зверталися по допомогу до Людовика VI, короля Франції. До 1123 року втратив усі володіння в графстві Тулузькому, окрім графств Перігор і Ажан.

Вільгельм IX мав репутацію посереднього державного діяча. Можливо, що при такому способі життя тільки протекція троюрідного брата — папи римського Калікста II сприяла зняттю другого церковного відлучення з Вільгельм IX.

Похований у соборі Монтьєрнеф міста Пуатьє.

Шлюб та діти[ред. | ред. код]

1-ша дружина з 1089, позлучення в 1090: Ірменгарда Анжуйська (1068—1 червня 1146), дочка Фулька IV, графа Анжу.

2-га дружина з 1094, розлучення в 1115: Філіпа Тулузька (пом. 28 листопада 1117), дочка Гільйома IV, графа Тулузи. Діти:

Позашлюбні зв'язки: Амоберга де Л'Іль-Бушар (на прізвисько Данжероса), дружина Емері де Ларошфуко, віконта де Шательро. Діти:

Творчість[ред. | ред. код]

Хронологічно перший з відомих трубадурів, Гільйом Аквітанський вважається родоначальником не тільки провансальської, а й європейської поезії. Життєпис XIII століття повідомляє, що: «Граф Пуатьє був одним із самих куртуазних людей на світі, і одним із самих великих обманців дам, і був він добрим лицарем, галантним і щедрим; і добре складав і співав…»[3]. До нас дійшло одинадцять віршів, написаних ним на мові ок: шість бешкетних «кансон», чотири куртуазних «кансони» і що стоїть особняком «покаянна пісня». Дослідники творчості Гільйома Аквітанського відзначають поетичну досконалість віршів і їх яскраву індивідуальність.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Bibliothèque nationale de France Record #11886486f // BnF catalogue général — Paris: BnF.
  2. ↑ Robert A. Taylor, An assessment on what we know and we don't know about the first troubadour. Архів оригіналу за 7 грудня 2013. Процитовано 16 серпня 2014.
  3. ↑ Цит. по: Песни трубадуров.— М.: Наука, 1979, с. 204

Література[ред. | ред. код]

  • Ґійом д'Аквитан. Канцона. Я напишу нову канцону / Сад божественних поезій. Переклад Всеволода Ткаченка. К.: Видавничий центр "Просвіта", 2011. - С. 7—9.
  • Бретон Ги История любви в истории Франции. — М., Крон-Пресс, 1993 (рос.)
  • Декс Пьер Семь веков романа. — М., Иност. литература, 1962 (рос.)
  • Жизнеописания трубадуров. — М., 1993 (рос.)
  • Прекрасная дама. Из средневековой лирики. — М., Московский рабочий, 1984 (рос.)
  • Песни трубадуров. — М.: Наука, 1979. — С. 26—29, 204—205 (рос.)
  • Поэзия трубадуров. Поэзия миннезингеров. Поэзия вагантов. — М., 1974. — С. 38-39 (рос.)
  • Федоров-Давыдов А. А. Крестовые походы. — АСТ-Москва, 2008 (рос.)
  • Harvey, Ruth E. The wives of the 'first troubadour', Duke William IX of Aquitaine (Journal of Medieval History), 1993

Посилання[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Вільгельм IX Трубадур
Перегляд цього шаблону
  Аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво
Про аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво
Генеалогія та некрополістика
Література та бібліографія
Тематичні сайти
Словники та енциклопедії
Довідкові видання
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Вільгельм_IX_(герцог_Аквітанії)&oldid=41147599