French
DeutschВільгельм Він — Вікіпедія
 Вільгельм Він | |
|---|---|
| нім. Wilhelm Wien | |
 | |
| Ім'я при народженні | нім. Wilhelm Carl Werner Otto Fritz Franz Wien |
| Народився | 13 січня 1864 Фішхаузен |
| Помер | 30 серпня 1928 (64 роки) Мюнхен  Німеччина |
| Поховання | Вальдфрідгоф[1] |
| Місце проживання | Німеччина, Польща |
| Країна | .svg){kind=small} Німеччина |
| Національність | Німець |
| Діяльність | фізик, викладач університету, фізик-теоретик |
| Alma mater | Геттінгенський університет Мюнхенський університет Людвіга-Максиміліана HU Berlin |
| Галузь | Фізика |
| Заклад | Берлінський, Гіссенський, Вюрцбургський університети |
| Вчителі | Герман фон Гельмгольц |
| Аспіранти, докторанти | Robert Döpeld Eduard Rüchardtd Hans Raud[2] Karl Hartmannd[2] |
| Членство | Шведська королівська академія наук Прусська академія наук Баварська академія наук |
| Відомий завдяки: | дослідження явищ випромінювання і поглинання електромагнітних хвиль абсолютно чорним тілом закони Віна |
| У шлюбі з | Luise Mehlerd |
| Діти | Карл Він |
| Родичі | Max Wiend |
| Нагороди | |
 Вільгельм Він у Вікісховищі | |
Вільгельм Він (нім. Wilhelm Carl Werner Otto Fritz Franz Wien; 13 січня 1864 — 30 серпня 1928) — німецький фізик, лавреат Нобелівської премії (1911) за дослідження явищ випромінювання і поглинання електромагнітних хвиль абсолютно чорним тілом (закони Віна).
Біографія[ред. | ред. код]
Вільгельм Він народився в сім'ї поміщика Карла Віна. У 1866 р. сім'я переїхала в Драхштейн, біля Растенбургу в Східній Пруссії (нині Кентшин Польща).
У 1879 р. Він закінчив в Растенбурзі школу і в 1880–1882 рр. вчився в гімназії в Гайдельберзі. У 1882 р. він вчився в Геттінгенському і Берлінському університетах.
У 1883 по 1885 рр. працював в лабораторії Германа Гельмгольца і отримав в 1886 р. докторський ступінь (еквівалентно кандидатові наук). З 1889 р. він працював асистентом Гельмгольца в імперській фізико-технічній установі. У 1892 р. захистив в Берлінському університеті докторську дисертацію (ступінь, еквівалентний докторові наук).
У 1896 р. став доцентом на кафедрі Адольфа Вюльнера в Аахенському технічному університеті. У 1899 р. був професором в Гіссенському університеті, проте вже в 1900 р. перейшов в Вюрцбурзький університет як наступник Вільгельма Рентгена. У 1919 році переїхав до Мюнхена, знову як наступник Рентгена. Помер в 1928 році у 64-річному віці.
Ім'ям Віна названа лабораторія у федеральній фізико-технічній установі (ФРН) в технопарку WISTA в передмісті Берліна — Адлерсгофе.
Двоюрідний брат Віна — Макс Він (1866–1938) був одним з першопрохідців в області високочастотної техніки.
Ранні роки[ред. | ред. код]
Вільгельм народився у місті Гаффенлор, провінція пруссії (нині Приморськ, Росія) як син поміщика Карла Віна. У 1866 році його родина переїхала до Драхштайна поблизу Растенбурга (нині Кетшин, Польща).
У 1879 році Вільгельм пішов до школи в Растенбурзі, а в 1880–1882 роках відвідував міську школу Гейдельберга. У 1882 р. Він відвідував Геттінгенський університет та Берлінський університет. В 1883–85 роках працював у лабораторії Германа фон Гельмгольца, а в 1886 р. Отримав ступінь доктора філософії. з тезою про дифракцію світла на метали та про вплив різних матеріалів на колір заломленого світла. З 1896 до 1899 року Вільгельм читав лекції в університеті RWTH Aachen. Він став двічі наступником Вільгельма Конрада Рентгена, в 1900 році в Вюрцбургському університеті і в 1919 році в Мюнхенському університеті. Він цінував і Альберта Айнштейна, і релятивізм.[3]
Кар'єра[ред. | ред. код]
У 1896 році Він емпірично визначив закон розподілу випромінювання чорних тіл [4], згодом названий його ім'ям: закон Віна. Макс Планк, який був колегою Віна, не вірив в емпіричні закони, тому, використовуючи електромагнетизм та термодинаміку, він запропонував теоретичну основу закону Вільгельмові, який став законом Віна – Планка. Однак закон Віна діяв лише на високих частотах і занижував показник радіації на низьких частотах. Планк виправив теорію і запропонував те, що зараз називається законом Планка, що призвело до розвитку квантової теорії. Однак інша емпірична формула Віна , що називається законом зміщення Віна, як і раніше дуже корисна, оскільки вона пов'язує пікову довжину хвилі, випромінювану тілом (λmax), і температуру тіла (T). У 1900 р. (За роботою Джорджа Фредеріка Чарльза Серля) він припустив, що вся маса речовини має електромагнітне походження, і запропонував формулу для співвідношення між електромагнітною масою та електромагнітною енергією.
У 1898 році Він розробив фільтр Віна для дослідження анодних променів. Це пристрій, що складається з перпендикулярних електричних та магнітних полів, які можуть використовуватися як регулятори швидкості для заряджених частинок, наприклад, в електронних мікроскопах та спектрометрах. Його використовують у прискорювальній мас-спектрометрії для вибору частинок виходячи з їх швидкості. Пристрій складається з ортогональних електричних та магнітних полів, так що частинки з правильною швидкістю не будуть задіяні, тоді як інші частинки будуть відхилятися. Він може бути налаштований для аналізу енергії заряджених частинок, та як монохроматор або мас-спектрометр.
Під час вивчення потоків іонізованого газу в 1898 році Вільгельм визначив позитивну частинку, що рівна за масою атому водню. Вільгельм цим заклав основу мас-спектрометрії. Джозеф Томсон удосконалив апарат Віна і провів подальші експерименти в 1913 р., Після роботи Ернеста Резерфорда в 1919 р. Частинка Віна була прийнята і названа протоном.
У 1911 році Відень був удостоєний Нобелівської премії з фізики «за свої відкриття щодо законів, що регулюють випромінювання тепла».[5]
Досягнення[ред. | ред. код]
У 1893/94 рр. він вивів закон зсуву Віна, в 1896 р. закон Віна для теплового випромінювання. У 1911 р. удостоєний Нобелівської премії з фізики за роботи по тепловому випромінюванню.
Див. також[ред. | ред. код]
- 48456 Вільгельмвін — астероїд, названий на честь вченого.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Find a Grave — 1996.
- ↑ а б Математичний генеалогічний проєкт — 1997.
- ↑ Stefan Heym: the perpetual dissident. Choice Reviews Online. Т. 30, № 07. 1 березня 1993. с. 30–3702-30-3702. doi:10.5860/choice.30-3702. ISSN 0009-4978. Процитовано 13 травня 2020.
- ↑ Kragh, Helge; Brush, Stephen G. (2001-04). Quantum Generations: A History of Physics in the Twentieth Century. American Journal of Physics. Т. 69, № 4. с. 524—525. doi:10.1119/1.1351149. ISSN 0002-9505. Процитовано 13 травня 2020.
- ↑ Nobelstiftelsen. (1964-2005). Physics. Elsevier Pub Company. ISBN 981-279-448-4. OCLC 786249694.
Посилання[ред. | ред. код]
- Інформація з сайту Нобелівського комітету [Архівовано 22 листопада 2008 у Wayback Machine.] (англ.)
- Лабораторія Віллі Віна (нім.)
| |||||||||||||||||