French
DeutschВійськова структура НАТО — Вікіпедія
Військо́ва структура НАТО — сукупність органів управління НАТО, які здійснюють постійне консультативне проведення і реалізацію співробітництва у військовій сфері, виробленні спільних планів колективної оборони та створенні відповідної інфраструктури, котра необхідна для функціонування об'єднаних збройних сил НАТО[1]. Основними військовими компонентами НАТО є вищий військовий орган НАТО — військовий комітет, два стратегічних командування — з операцій і командування НАТО в Європі, а також військова командна структура нижчих рівнів.
Військова командна структура НАТО[ред. | ред. код]
Військова командна структура НАТО, на відміну від структури об'єднаних збройних сил НАТО, є механізмом, за допомогою якого військове керівництво Альянсу здійснює командування та управління силами, що надаються йому країнами-членами для проведення операцій союзницьких сил. Вона базується на ієрархічній структурі стратегічних та підпорядкованих їм командувань, сформованій не стільки на територіальному, скільки на функціональному принципі розподілу командних функцій[2]. Військова структура має три рівня командувань — стратегічний, оперативний і тактичний[3].
Вищим військовим органом НАТО є Військовий комітет, який діє під загальним керівництвом Північноатлантичної ради, Комітету оборонного планування та Групи ядерного планування. Також він основним військовим консультативно-дорадчим органом для цивільних керівних органів НАТО — Північноатлантичної ради і Групи ядерного планування[2][4]. Функціями Військового комітету НАТО є участь у розробці військової політики і доктрини НАТО, надання рекомендацій щодо військової політики і стратегії для Північноатлантичної ради, консультації Північноатлантичної ради з питань санкціонування військових дій, рекомендації іншим керівним політичним органам НАТО щодо заходів, необхідних для забезпечення колективної оборони країн-членів НАТО, а також необхідних для реалізації рішень, пов'язаних з операціями та місіями НАТО[5].
Виконавчим органом, що забезпечує діяльність Військового комітету, є Міжнародний військовий штаб НАТО або секретаріат. Головними функціями Міжнародного військового штабу є підготовка та координація роботи Військового комітету в сфері оборонної політики і стратегічного планування; забезпечення повсякденної стратегічного розвідувального забезпечення Генеральному секретарю, Північноатлантичній раді і Комітету оборонного планування, Військовому комітету та іншим установам НАТО; підтримка Військового комітету в розробці поточних оперативних планів операцій НАТО; розробка принципів та політики забезпечення і управління ресурсами Альянсу[2].
Основою командної структури НАТО стратегічного рівня є два стратегічних командування, які виконують оперативні функції. Стратегічні командування розділені за функціональними обов'язками та оперативними завданнями. З 2003 року планування і виконання усіх військових операцій, що ухвалені Північноатлантичною радою здійснює Стратегічне командування з операцій. Розвиток військових можливостей і засобів НАТО з метою пристосування їх до нових вимог та забезпечення збройних сил виконувати всі військові завдання, що можуть бути поставлені перед ними покладені на Стратегічне командування ОЗС НАТО в Європі.
Командування об'єднаних збройних сил НАТО з операцій (оперативне командування НАТО) розташоване в містечку Касто, неподалік від Монсу в Бельгії. Вищим військовим командувачем цього оперативного командування є Верховний головнокомандувач об'єднаних збройних сил НАТО в Європі[6].
Структура стратегічного командування силами НАТО в Європі розроблена у 2003 році включає три штаби союзного командування операціями: Об'єднане командування ОЗС НАТО Брюнсум (штаб в Брунсумі, Нідерланди), Об'єднане командування ОЗС НАТО Неаполь (штаб в Неаполі, Італія) і Об'єднане командування ОЗС НАТО Лісабон (штаб в Лісабоні, Португалія)[7].
Військові сили НАТО[ред. | ред. код]
Збройні сили НАТО формуються із частин збройних сил країн-членів Альянсу. Держави-члени НАТО самі визначають, які саме підрозділи національних збройних сил і за яких умов вони передають в розпорядження НАТО. Як правило, ці формування постійно перебувають під національним контролем аж до прийняття спеціального рішення. До них можуть приєднуватися військові підрозділи з інших країн, які не є членами НАТО, зокрема країн-учасників програм програм «Партнерство заради миру» або «Середземноморський діалог»[2]. В існуючій військовій структурі НАТО є три головні категорії сил: сили реагування НАТО, багатонаціональні об'єднанні оперативно-тактичні сили, резервні сили.
Сили реагування НАТО — це мобільні з'єднання і підрозділи сухопутних, повітряних і військово-морських сил та сил спеціального призначення, що утримуються у високому рівні бойової готовності і можуть швидко вводитися в дію в разі потреби швидкого реагування.
Багатонаціональні об'єднані оперативно-тактичні сили (БООТС) є багатонаціональним та загальновійськовим тактичним угрупуванням, яке здійснює операції та місії НАТО і виконує військові завдання Альянсу.
Резервні сили НАТО складаються з інших військових формувань, які є в наявності та перебувають на різних етапах готовності.
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ NATO's Military Committee: focused on operations, capabilities and cooperation [1][недоступне посилання з травня 2019]
- ↑ а б в г С. В. Федонюк, В. Й. Лажнік, А. А. Моренчук, Н. І. Романюк. НАТО: історія, структура, діяльність, перспективи. — Луцьк : «Вежа», 2008. — 258 с. — ISBN 978-966-600-313-6. Архівовано з джерела 3 вересня 2014
- ↑ Нова структура командування трансформованого Альянсу. Брифінг. Квітень 2007 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 24 жовтня 2014. Процитовано 24 жовтня 2014.
- ↑ Jorge Benitez, «Details of NATO's new agency structure» [Архівовано 30 березня 2012 у Wayback Machine.], NATO Source, 9 June 2011. Retrieved 10 June 2011. (англ.)
- ↑ Військовий комітет НАТО [Архівовано 21 жовтня 2014 у Wayback Machine.] Офіційний сайт НАТО. Он-лайн «Довідник НАТО»
- ↑ Оперативне командування Об'єднаних збройних сил НАТО [Архівовано 27 жовтня 2014 у Wayback Machine.] Офіційний сайт НАТО. Он-лайн «Довідник НАТО»
- ↑ The Evolution of NATO’s Command Structure, 1951-2009 (PDF). NATO. Архів оригіналу (PDF) за 1 березня 2013. Процитовано 16 квітня 2013. (англ.)
Література[ред. | ред. код]
- С. В. Федонюк, В. Й. Лажнік, А. А. Моренчук, Н. І. Романюк. НАТО: історія, структура, діяльність, перспективи. — Луцьк : «Вежа», 2008. — 258 с. — ISBN 978-966-600-313-6.
- Павлюк М. В. Україна-НАТО: від знайомства до повноцінного членства. — Чернівці : Чернівецький регіональний центр перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ та організацій, 2008. — 38 с.
