Вуглецевонейтральне паливо — Вікіпедія

Вуглецевонейтральне паливо — паливо, яке не викликає чистих викидів парникових газів або вуглецевого сліду. Насправді це зазвичай означає паливо, що виробляється з використанням як сировини діоксиду вуглецю (CO2). Пропоновані вуглецевонейтральні палива можна, в широкому сенсі, розділити на синтетичні палива, отримувані хімічним гідруванням діоксиду вуглецю, та біопалива, які виробляють із використанням природних процесів споживання CO2, таких як фотосинтез.

Діоксид вуглецю, що використовується для виробництва синтетичного палива, може вловлюватися безпосередньо з повітря, рециркулюватися з відпрацьованих газів електростанцій або вироблятися з карбонатної кислоти в морській воді. Прикладами синтетичного палива є водень, аміак і метан[1], хоча складніші вуглеводні, такі як бензин і гас[2], також успішно синтезовано штучно. Крім того, що такі відновлювані види палива є вуглецевонейтральними, вони можуть знизити витрати на імпорт викопного палива та зменшити залежність від нього. Додатковою перевагою може стати усунення необхідності переходу автотранспорту на електропривод або водневе паливо[3]. Щоб процес був справді вуглецевонейтральним, будь-яка енергія, необхідна для цього процесу, має бути сама по собі вуглецевонейтральною, наприклад, енергія з відновлюваних джерел або ядерна енергія[4][5][6][7].

Якщо при спалюванні вуглецевонейтрального палива відбувається вловлювання вуглецю в димарі або вихлопній трубі, це призводить до чистих від'ємних викидів вуглекислого газу і, таким чином, може бути формою зниження обсягу парникових газів. Від'ємні викиди вважають головним компонентом зусиль з обмеження глобального потепління, хоча технології, що їх забезпечують, нині не є економічно конкурентоспроможними[8]. Вуглецеві кредити[en], ймовірно, відіграватимуть важливу роль у просуванні палива з від'ємним викидом вуглецю[9].

Виробництво[ред. | ред. код]

Вуглецеві-нейтральні види палива — це синтетичні вуглеводні. Основним їх джерелом є хімічні реакції між вуглекислим газом і воднем, утворюваним за електролізу води з використанням відновлюваних джерел енергії. Паливо, часто зване електропаливом, є акумулятором енергії, використаної для виробництва водню[10]. Вугілля також можна використовувати для виробництва водню, але воно не буде вуглецевонейтральним джерелом. Вуглекислий газ можна вловлювати і ховати, роблячи викопне паливо вуглецевонейтральним, хоч і не відновлюваним. Уловлювання вуглецю з вихлопних газів може перетворити вуглецевонейтральне паливо на паливо з від'ємним викидом вуглецю. Природні вуглеводні можна розщеплювати з утворенням водню та діоксиду вуглецю, який потім підлягає похованню, тоді як водень використовується як паливо. Цей процес також буде вуглецевонейтральним[11].

Найбільш енергоефективним та технологічним у виробництві паливом є газоподібний водень[12], який можна використовувати в транспортних засобах з водневими паливними елементами. Водневе паливо зазвичай одержують електролізом води[en]. Потім за допомогою реакції Сабатьє можна виробити метан, тобто синтетичний природний газ, який можна зберігати для подальшого спалювання на електростанціях, транспортувати трубопроводами, вантажними автомобілями або танкерами-газовозами, використовувати в процесах типу газ-рідина, таких як процес Фішера — Тропша, для виробництва рідкого палива для транспорту чи опалення[3][13][14].

Є ще кілька видів палива, які можна створити за допомогою водню. Мурашину кислоту, наприклад, можна отримати реакцією водню з CO2. Мурашина кислота у поєднанні з CO2 може утворювати ізобутанол[15].

Метанол можна отримати внаслідок хімічної реакції молекули вуглекислого газу з трьома молекулами водню з утворенням води. Накопичену енергію можна відновити спалюванням метанолу у двигуні внутрішнього згоряння з виділенням діоксиду вуглецю, води та тепла. Метан можна одержати аналогічною реакцією. Важливі особливі запобіжні заходи проти витоку, оскільки метан майже в 100 разів сильніший від CO2 щодо потенціалу глобального потепління. Далі можна хімічно об'єднувати молекули метанолу або метану у великі молекули вуглеводневого палива[3].

Дослідники також запропонували використовувати метанол для виробництва диметилового етеру. Це паливо можна використовувати як заміну дизельного палива через його здатність самозайматися за високого тиску та температури. Його вже використовують у деяких галузях для опалення та виробництва енергії. Він нетоксичний, але має зберігатися під тиском[16]. З діоксиду вуглецю та водню також можна отримати більші вуглеводні[12] та етанол[17].

Усі синтетичні вуглеводні зазвичай отримують за температур 200—300 °C та за тиску від 20 до 50 бар. Для підвищення ефективності реакції та створення бажаного типу вуглеводневого палива зазвичай використовують каталізатори. Такі реакції є екзотермічними та використовують близько 3 моль водню на 1 моль залученого вуглекислого газу. Побічним продуктом є велика кількість води[4].

Джерела вуглецю для вторинної переробки[ред. | ред. код]

Найекономічнішим джерелом вуглецю для переробки на паливо є викиди димових газів від спалювання викопного палива, де його можна отримати приблизно за 7,50 доларів США за тонну[6][18][13]. Однак цей процес не є вуглецевонейтральним, оскільки вуглець має викопне походження і переміщається з геосфери в атмосферу. Уловлювання вихлопних газів автомобілів також вважають економічним, але воно потребує значних змін конструкції або модернізації[19]. Оскільки вуглекислий газ у морській воді перебуває в хімічній рівновазі з атмосферним вуглекислим газом, вивчається добування вуглецю з морської води[20][21]. Дослідники підрахували, що воно коштуватиме близько 50 доларів за тонну[7]. Уловлювання вуглецю з атмосферного повітря[en] обходиться дорожче — від 94 до 232 доларів за тонну і вважається непрактичним для синтезу палива або зв'язування вуглецю[22]. Цей метод менш розвинений, ніж інші. Зазвичай використовують луги для реакції з діоксидом вуглецю повітря і утворенням карбонатів. Потім карбонати можна розщепити і гідратувати, щоб вивільнити чистий CO2 і регенерувати луг. Цей процес вимагає більше енергії, ніж інші методи, оскільки концентрація вуглекислого газу в атмосфері значно нижча, ніж в інших джерелах[3].

Крім того, як джерело вуглецю для виробництва палива пропонують використовувати біомасу. Додавання водню в біомасу зменшує кількість вуглецю в ній і приводить до утворення палива. Перевагою цього методу є використання рослинної речовини для дешевого уловлювання вуглекислого газу. Рослини також додають до палива деяку хімічну енергію з біологічних молекул. Це може бути ефективнішим використанням біомаси, ніж звичайне біопаливо, тому що тут використовується більша частина вуглецю та хімічної енергії з біомаси замість того, щоб вивільнити стільки ж енергії та вуглецю. Головним недоліком є те, що, як і при звичайному виробництві етанолу, має місце конкуренція з виробництвом харчових продуктів[4].

Витрати на відновлювану та ядерну енергію[ред. | ред. код]

Енергія вітру в нічний час вважається найекономнішою формою електроенергії, за допомогою якої можна синтезувати паливо, тому що крива навантаження для систем електропостачання різко досягає піків у денні години, тоді як вітер має тенденцію дути трохи сильніше вночі, ніж удень. Таким чином, вартість нічної вітроенергії часто значно нижча, ніж вартість будь-якої альтернативи. 2009 року ціна на вітроенергію в непікові періоди в областях зі сильним вітром у США в середньому становила 1,64 цента за кВт·год і всього 0,71 цента/кВт·год в нічний час[3]. Як правило, гуртова ціна на електроенергію протягом дня становить від 2 до 5 центів/кВт·год. Комерційні компанії зі синтезу палива вважають, що синтетичний бензин стає дешевшим від звичайного, коли ціна нафти перевищує 55 доларів за барель.

2010 року група хіміків-технологів на чолі з Гетер Віллавер[en] із ВМС США підрахувала, що маючи 100 МВт електричної потужності, можна за день виробити 160 м3 палива для реактивних двигунів, а виробництво на борту кораблів з ядерною енергетичною установкою коштуватиме близько 1600 $ за 1 м3 (6 $ за американський галон). Хоча 2010 року це приблизно вдвічі перевищувало вартість нафтового палива, очікувалося, що ціна стане значно нижчою від ринкової менш ніж за п'ять років, якщо збережуться останні тенденції. Більш того, оскільки доставка палива авіаносній групі коштує близько 8 $ за американський галон, виробництво на місці виявляється значно дешевшим[23].

Віллавер зазначає, що морська вода є «найкращим варіантом» джерела вуглецю для синтетичного реактивного палива[24][25]. На квітень 2014 року її команда ще не виробила палива, яке б відповідало стандарту для військових літаків[26][27], але у вересні 2013 року вона змогла використати синтетичне паливо для польоту радіокерованої моделі, яку приводять у рух два двотактні двигуни внутрішнього згоряння[28]. Оскільки для цього процесу потрібні великі витрати електроенергії, першими носіями установки для виробництва власного реактивного палива будуть атомні авіаносці типу «Німіц» і «Джеральд Форд»[29]. Очікується, що ВМС США розгорнуть цю технологію в 2020-х роках.

Демонстраційні проєкти та комерційний розвиток[ред. | ред. код]

2010 року в Німеччині почав працювати завод зі синтезу метану потужністю 250 кВт, який побудували Центр сонячної енергії і досліджень водню (ZSW) у Баден-Вюртемберзі і товариство Фраунгофера. Його модернізацію до 10 МВт планувалось завершити на осінь 2012 року[30][31].

Від 2011 року в Гріндавіку (Ісландія), завод Джорджа Ола з переробки вуглекислого газу, яким управляє компанія Carbon Recycling International[en], виробляє з димових газів електростанції Сварценгі[en] 2 млн л з метанолового транспортного палива на рік[32]. Його максимальна потужність становить 5 млн л/рік[33].

Audi побудувала завод з виробництва зрідженого природного газу (СПГ) з нульовим викидом вуглецю у Верльте (Німеччина)[34]. Завод призначений для виробництва транспортного палива, що використовується в їхніх автомобілях A3 Sportback g-tron, і може за своєї початкової потужності вилучати з атмосфери 2800 метричних тонн CO2 на рік[35].

Комерційні розробки впроваджуються в Колумбії (Південна Кароліна)[36], Камарільйо (Каліфорнія)[37] і Дарлінгтоні (Велика Британія)[38]. Демонстраційний проєкт у Берклі (Каліфорнія), пропонує синтез палива і харчових жирів із відновлених димових газів[39].

Видалення парникових газів[ред. | ред. код]

Вуглецевонейтральні види палива можуть призвести до зниження обсягу парникових газів, оскільки вуглекислий газ буде повторно використовуватися для виробництва палива, а не викидатися в атмосферу. Вилучення вуглекислого газу з вихлопів електростанцій усуне його викид в атмосферу, хоча при спалюванні палива в транспортних засобах вуглець буде вивільнятися, тому що немає економічного способу уловлювання цих викидів[3]. Такий підхід, за умови використання на всіх електростанціях на викопному паливі, знизив би чисті викиди діоксиду вуглецю приблизно на 50 %. Передбачається, що більшість електростанцій, які працюють на вугіллі і природному газі, буде модернізовано за допомогою скруберів діоксиду вуглецю[en] для уловлювання вуглецю, рециркуляції вихлопних газів або зв'язування вуглецю[40][18][41]. Очікується, що така переробка не тільки коштуватиме менше, ніж надмірні економічні наслідки зміни клімату, але й окупиться, оскільки зростання глобального попиту на паливо і піковий дефіцит нафти збільшують ціни на нафту і взаємозамінний природний газ[42][43].

Уловлювання CO2 безпосередньо з повітря або вилучення вуглекислого газу з морської води також зменшать кількість вуглекислого газу в навколишньому середовищі і дозволять створити замкнутий цикл вуглецю для усунення нових викидів вуглекислого газу[4]. Використання цих методів повністю усуне потребу у вугіллі, нафті та газі, якщо припустити, що відновлюваної енергії буде достатньо для виробництва палива. Використання синтетичних вуглеводнів для виробництва синтетичних матеріалів, таких як пластмаси, може привести до постійного уловлювання вуглецю з атмосфери[3].

Технології[ред. | ред. код]

Традиційне паливо, метанол або етанол[ред. | ред. код]

Деякі автори пропонують виробляти замість традиційного транспортного палива метанол. За нормальної температури це рідина, токсична при попаданні в організм. Метанол має вище октанове число, ніж бензин, але нижчу густину енергії, і його можна змішувати з іншими видами палива або використовувати самостійно. Його також можна використовувати для виробництва складніших вуглеводнів і полімерів. В лабораторії реактивного руху Каліфорнійського технологічного інституту розроблено метанолові паливні елементи для перетворення метанолу і кисню на електрику[16]. Метанол можна перетворити на бензин, реактивне паливо або інші вуглеводні, але це вимагає додаткової енергії та складніших виробничих потужностей[3]. Метанол дещо агресивніший, ніж традиційні види палива, тому для його використання потрібна модифікація автомобіля вартістю близько 100 доларів США[4][44].

2016 року розроблено метод перетворення вуглекислого газу на етанол з використанням вуглецевих шипів, наночастинок міді[en] і азоту.

Мікроводорості[ред. | ред. код]

Паливо, виготовлене з мікроводоростей[en], потенційно може мати низький вуглецевий слід і є активною галуззю досліджень, хоча наразі великомасштабна виробнича система не реалізована. Мікроводорості — це водні одноклітинні організми. Хоча вони, на відміну від більшості рослин, мають надзвичайно просту клітинну структуру, вони все ж фотоавтотрофні[en], здатні використовувати сонячну енергію для перетворення вуглекислого газу на вуглеводи й жири завдяки фотосинтезу. Ці сполуки можуть стати сировиною для біопалива, такого як біоетанол або біодизель[45]. Отже, навіть якщо спалювання паливо на основі мікроводоростей все ж призведе до викидів, як і будь-яке інше паливо, воно могло б бути вуглецевонейтральним, якщо в цілому поглинається стільки ж діоксиду вуглецю, скільки виділяється при згорянні.

Перевагами мікроводоростей є їхня вища ефективність зв'язування CO2 у порівнянні з більшістю рослин[46] і їхня здатність рости в найрізноманітніших водних середовищах[47]. Їхній головний недолік — дорожнеча. Стверджується, що їх унікальний і дуже мінливий хімічний склад може зробити їх привабливими для деяких застосувань[45].

Виробництво[ред. | ред. код]

Ставок із доріжкою, що використовується для вирощування мікроводоростей. Постійний рух води підтримує гребне колесо

Є два основні способи вирощування мікроводоростей: ставки з доріжкою[en] і фотобіореактори (ФБР).

Ставок із доріжкою складається з овального каналу із замкнутим контуром, обладнаного лопатевим колесом для циркулювання води і запобігання осадженню. Канал розташований під відкритим небом, його глибина від 0,25 до 0,4 м[45]. Ставок має бути неглибоким, оскільки самозатінення й оптичне поглинання можуть призвести до обмеження проникнення світла.

Живильне середовище фотобіореактора складається із закритих прозорих пробірок. Він має центральний резервуар, у якому циркулює бульйон мікроводоростей. Фотобіореактор — простіша в керуванні система, але вимагає значних загальних виробничих витрат. 

Викиди вуглецю з біомаси мікроводоростей, що утворюється у ставках із доріжкою, можна порівняти з викидами від звичайного біодизельного палива, якщо врахувати споживання енергії і поживних речовин як вуглемістких. Відповідні викиди від біомаси мікроводоростей, виробленої у фотобіореакторах, можуть навіть перевищувати викиди від звичайного викопного дизельного палива. Неефективність пов'язана з кількістю електроенергії, використовуваної для перекачування бульйону з водоростей через систему. Використання побічного продукту для виробництва електроенергії — одна зі стратегій, яка може поліпшити загальний вуглецевий баланс. Слід також ураховувати, що викиди вуглецю можуть відбуватися в різних допоміжних виробництвах — керуванні водними ресурсами, поводженні з вуглекислим газом і подачі поживних речовин. Але в цілому ставки з доріжкою демонструють привабливіший енергетичний баланс, ніж системи фотобіореакторів.

Економіка[ред. | ред. код]

У вартості виробництва мікроводоростей та біопалива за рахунок упровадження ставків із доріжкою домінують експлуатаційні витрати, які включають робочу силу, сировину та комунальні послуги. У такій системі найбільшою статтею витрат під час вирощування є електроенергія для забезпечення циркуляції культур мікроводоростей, яка становить від 22 % до 79 %[45]. Навпаки, у фотобіореакторах капітальні витрати переважають над виробничими витратами. Ця система має високу вартість установлення, хоча експлуатаційні витрати відносно нижчі, ніж у ставків із доріжкою. 

Біопаливо з мікроводоростей обходиться дорожче, ніж викопне паливо: близько $3 за літр[48], що значно дорожче від звичайного бензину.

Вплив на навколишнє середовище[ред. | ред. код]

Будівництво великомасштабних підприємств з вирощування мікроводоростей неминуче призведе до негативних впливів на навколишнє середовище, пов'язаних зі змінами в землекористуванні[en], наприклад, із руйнуванням наявних природних екосистем. Мікроводорості також можуть за певних умов виділяти парникові гази, такі як метан або закис азоту, або гази з неприємним запахом, такі як сірководень, хоча наразі це широко не вивчено. За неправильного керування в ґрунт або ґрунтові води можуть просочуватися вироблювані мікроводоростями природні токсини[49].

Виробництво[ред. | ред. код]

Вода піддається електролізу за високих температур з утворенням газоподібного водню і газоподібного кисню. Енергію для цього отримують із поновлюваних джерел, таких як енергія вітру. Потім водень реагує зі стисненим діоксидом вуглецю, що уловлюється з атмосфери[en]. Внаслідок реакції утворюється блакитна нафта, що складається зі суміші вуглеводнів. Потім блакитна нафта очищається для отримання високоефективного дизельного палива[50][51]. За нинішніх виробничих потужностей можна виготовити близько 1000 л пального на місяць або 0,0002 % щоденного виробництва пального в США[52]. Крім того, поставлено під сумнів термодинамічну та економічну здійсненність цієї технології. Тому цю технологію вважають не альтернативою викопному паливу, а скоріше способом перетворення відновлюваної енергії на рідке паливо. Згідно з розрахунками, повернення енергії на енергію, вкладену у викопне дизельне паливо, у 18 разів вище, ніж у синтетичного дизельного палива[53].

Історія[ред. | ред. код]

Дослідження вуглецевонейтрального палива ведуться десятиліттями. Ще 1965 році пропонувалося синтезувати метанол з двоокису вуглецю повітря з використанням ядерної енергії[54]. Суднове виробництво синтетичного палива з використанням ядерної енергії вивчалося в 1977 і 1995 роках[55][56]. 1984 року вивчалося відновлення вуглекислого газу на заводах, що працюють на викопному паливі[57]. 1995 року оцінено витрати на переобладнання суден для використання вуглецевонейтрального метанолу з подальшим синтезом бензину[44].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Leighty and Holbrook (2012) «Running the World on Renewables: Alternatives for Trannd Low-cost Firming Storage of Stranded Renewable as Hydrogen and Ammonia Fuels via Underground Pipelines» Proceedings of the ASME 2012 International Mechanical Engineering Congress & Exposition November 9-15, 2012, Houston, Texas
  2. ↑ Air Fuel Synthesis shows petrol from air has future. Архів оригіналу за 5 червня 2019. Процитовано 13 травня 2022.
  3. ↑ а б в г д е ж и Pearson, R.J. (2012). Energy Storage via Carbon-Neutral Fuels Made From CO2, Water, and Renewable Energy (PDF). Proceedings of the IEEE. 100 (2): 440—60. doi:10.1109/JPROC.2011.2168369. Архів оригіналу (PDF) за 8 травня 2013. Процитовано 7 вересня 2012.
  4. ↑ а б в г д Zeman, Frank S. (2008). Carbon neutral hydrocarbons (PDF). Philosophical Transactions of the Royal Society A. 366 (1882): 3901—18. Bibcode:2008RSPTA.366.3901Z. doi:10.1098/rsta.2008.0143. PMID 18757281. Архів оригіналу (PDF) за 25 травня 2013. Процитовано 7 вересня 2012. (Огляд.)
  5. ↑ Wang, Wei (2011). Recent advances in catalytic hydrogenation of carbon dioxide. Chemical Society Reviews. 40 (7): 3703—27. doi:10.1039/C1CS15008A. PMID 21505692. (Огляд.)
  6. ↑ а б MacDowell, Niall (2010). An overview of CO2 capture technologies (PDF). Energy and Environmental Science. 3 (11): 1645—69. doi:10.1039/C004106H. Архів оригіналу (PDF) за 11 грудня 2015. Процитовано 13 травня 2022. (Review.)
  7. ↑ а б Eisaman, Matthew D. (2012). CO2 extraction from seawater using bipolar membrane electrodialysis. Energy and Environmental Science. 5 (6): 7346—52. doi:10.1039/C2EE03393C. Архів оригіналу за 23 листопада 2021. Процитовано 6 липня 2013.
  8. ↑ McKie, Robin (16 січня 2021). Carbon capture is vital to meeting climate goals, scientists tell green critics. The Guardian (англ.). Архів оригіналу за 30 квітня 2021. Процитовано 28 квітня 2021.
  9. ↑ Mathews, John A. (March 2008). Carbon-negative biofuels; 6:The role of carbon credits. Energy Policy. 36 (3): 940—945. doi:10.1016/j.enpol.2007.11.029.
  10. ↑ Pearson, Richard (2011). Energy Storage Via Carbon-Neutral Fuels Made From Carbon dioxide, Water, and Renewable Energy (PDF). Proceedings of the IEEE. 100 (2): 440—460. doi:10.1109/jproc.2011.2168369. Архів оригіналу (PDF) за 8 травня 2013. Процитовано 18 жовтня 2012.
  11. ↑ Kleiner, kurt (17 січня 2009). Carbon Neutral Fuel; a new approach. The Globe and Mail: F4. Архів оригіналу за 22 листопада 2021. Процитовано 23 жовтня 2012.
  12. ↑ а б Integration of Power to Gas/Power to Liquids into the ongoing transformation process (PDF). June 2016. Архів оригіналу (PDF) за 11 серпня 2017. Процитовано 10 серпня 2017.
  13. ↑ а б Pennline, Henry W. (2010). Separation of CO2 from flue gas using electrochemical cells. Fuel. 89 (6): 1307—14. doi:10.1016/j.fuel.2009.11.036.
  14. ↑ Graves, Christopher (2011). Co-electrolysis of CO2 and H2O in solid oxide cells: Performance and durability. Solid State Ionics. 192 (1): 398—403. doi:10.1016/j.ssi.2010.06.014.
  15. ↑ https://cleanleap.com/extracting-energy-air-future-fuel [Архівовано 3 жовтня 2020 у Wayback Machine.] Extracting energy from air — is this the future of fuel?
  16. ↑ а б Olah, George (2009). Chemical recycling of Carbon Dioxide to Methanol and Dimethyl Ether: From Greenhouse Gas to Renewable, Environmentally Carbon Neutral Fuels and Synthetic Hydrocarbons. Journal of Organic Chemistry. 74 (2): 487—98. doi:10.1021/jo801260f. PMID 19063591.
  17. ↑ Technical Overview. Архів оригіналу за 9 травня 2019. Процитовано 10 серпня 2017.
  18. ↑ а б Архівована копія (PDF) (Звіт). American Physical Society. 1 червня 2011. Архів оригіналу (PDF) за 3 вересня 2019. Процитовано 13 травня 2022.{{cite report}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  19. ↑ Musadi, M.R. (2011). Carbon neutral gasoline re-synthesised from on-board sequestrated CO2. Chemical Engineering Transactions. 24: 1525—30. doi:10.3303/CET1124255.
  20. ↑ Архівована копія (PDF) (Звіт). Chemistry Division, Navy Technology Center for Safety and Survivability, U.S. Naval Research Laboratory. 23 липня 2010. Архів оригіналу за 2 березня 2020. Процитовано 13 травня 2022.{{cite report}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  21. ↑ Архівована копія (Звіт). Chemistry Division, Navy Technology Center for Safety and Survivability, U.S. Naval Research Laboratory. 11 квітня 2011. Архів оригіналу за 13 квітня 2013. Процитовано 13 травня 2022.{{cite report}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  22. ↑ Keith, David W. (2018). A Process for Capturing CO2 from the Atmosphere. Joule. 2 (8): 1573—1594. doi:10.1016/j.joule.2018.05.006.
  23. ↑ Архівована копія (Звіт). Chemistry Division, Navy Technology Center for Safety and Survivability, U.S. Naval Research Laboratory. 29 вересня 2010. Архів оригіналу за 8 квітня 2013. Процитовано 13 травня 2022.{{cite report}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  24. ↑ Tozer, Jessica L. (11 квітня 2014). Energy Independence: Creating Fuel from Seawater. Armed with Science. U.S. Department of Defense. Архів оригіналу за 12 квітня 2014. Процитовано 13 травня 2022.
  25. ↑ Koren, Marina (13 грудня 2013). Guess What Could Fuel the Battleships of the Future?. National Journal. Архів оригіналу за 3 червня 2015. Процитовано 13 травня 2022.
  26. ↑ Tucker, Patrick (10 квітня 2014). The Navy Just Turned Seawater Into Jet Fuel. Defense One. Архів оригіналу за 27 березня 2019. Процитовано 13 травня 2022.
  27. ↑ Ernst, Douglas (10 квітня 2014). U.S. Navy to turn seawater into jet fuel. The Washington Times. Архів оригіналу за 7 вересня 2018. Процитовано 13 травня 2022.
  28. ↑ Parry, Daniel (7 квітня 2014). Scale Model WWII Craft Takes Flight With Fuel From the Sea Concept. Naval Research Laboratory News. Архів оригіналу за 22 серпня 2017. Процитовано 8 жовтня 2018.
  29. ↑ Putic, George (21 травня 2014). US Navy Lab Turns Seawater Into Fuel. VOA News. Архів оригіналу за 1 червня 2016. Процитовано 13 травня 2022.
  30. ↑ Center for Solar Energy and Hydrogen Research Baden-Württemberg (2011). Verbundprojekt 'Power-to-Gas'. zsw-bw.de (нім.). Архів оригіналу за 16 лютого 2013. Процитовано 9 вересня 2012.
  31. ↑ Center for Solar Energy and Hydrogen Research (24 липня 2012). Bundesumweltminister Altmaier und Ministerpräsident Kretschmann zeigen sich beeindruckt von Power-to-Gas-Anlage des ZSW. zsw-bw.de (нім.). Архів оригіналу за 27 вересня 2013. Процитовано 9 вересня 2012.
  32. ↑ «George Olah CO2 to Renewable Methanol Plant, Reykjanes, Iceland» [Архівовано 25 січня 2021 у Wayback Machine.] (Chemicals-Technology.com)
  33. ↑ «First Commercial Plant» [Архівовано 4 лютого 2016 у Wayback Machine.] (Carbon Recycling International)
  34. ↑ Okulski, Travis (26 червня 2012). Audi's Carbon Neutral E-Gas Is Real And They're Actually Making It. Jalopnik (Gawker Media). Архів оригіналу за 11 лютого 2021. Процитовано 29 липня 2013.
  35. ↑ Rousseau, Steve (25 червня 2013). Audi's New E-Gas Plant Will Make Carbon-Neutral Fuel. Popular Mechanics. Архів оригіналу за 6 жовтня 2014. Процитовано 29 липня 2013.
  36. ↑ Doty Windfuels. Архів оригіналу за 24 травня 2015. Процитовано 13 травня 2022.
  37. ↑ CoolPlanet Energy Systems. Архів оригіналу за 5 березня 2013. Процитовано 13 травня 2022.
  38. ↑ Air Fuel Synthesis, Ltd. Архів оригіналу за 27 квітня 2015. Процитовано 13 травня 2022.
  39. ↑ Kiverdi, Inc. (5 вересня 2012). Kiverdi Receives Energy Commission Funding for Its Pioneering Carbon Conversion Platform. Процитовано 12 вересня 2012.
  40. ↑ Архівована копія (PDF) (Звіт). National Energy Technology Laboratory, U.S. Department of Energy. January 2011. Архів оригіналу (PDF) за 4 вересня 2012. Процитовано 13 травня 2022.{{cite report}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  41. ↑ House, K.Z. (2011). Economic and energetic analysis of capturing CO2 from ambient air (PDF). Proceedings of the National Academy of Sciences. 108 (51): 20428—33. Bibcode:2011PNAS..10820428H. doi:10.1073/pnas.1012253108. PMID 22143760. Архів оригіналу (PDF) за 17 березня 2017. Процитовано 7 вересня 2012. (Review.)
  42. ↑ Goeppert, Alain (2012). Air as the renewable carbon source of the future: an overview of CO2 capture from the atmosphere. Energy and Environmental Science. 5 (7): 7833—53. doi:10.1039/C2EE21586A. (Review.)
  43. ↑ Lackner, Klaus S. (2012). The urgency of the development of CO2 capture from ambient air. Proceedings of the National Academy of Sciences of the United States of America. 109 (33): 13156—62. Bibcode:2012PNAS..10913156L. doi:10.1073/pnas.1108765109. PMID 22843674.
  44. ↑ а б Архівована копія (Звіт). Department of Advanced Technology, Brookhaven National Laboratory. August 1995. Архів оригіналу (PDF) за 22 листопада 2021. Процитовано 13 травня 2022.{{cite report}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  45. ↑ а б в г Slade, Raphael (1 червня 2013). Micro-algae cultivation for biofuels: Cost, energy balance, environmental impacts and future prospects. Biomass and Bioenergy (англ.). 53: 29—38. doi:10.1016/j.biombioe.2012.12.019. ISSN 0961-9534.
  46. ↑ Cuellar-Bermudez, Sara (1 липня 2015). Photosynthetic bioenergy utilizing CO2: an approach on flue gases utilization for third generation biofuels. Journal of Cleaner Production (англ.). 98: 53—65. doi:10.1016/j.jclepro.2014.03.034. ISSN 0959-6526. Архів оригіналу за 28 квітня 2021. Процитовано 13 травня 2022.
  47. ↑ Maheshwari, Neha (1 серпня 2020). Biological fixation of carbon dioxide and biodiesel production using microalgae isolated from sewage waste water. Environmental Science and Pollution Research (англ.). 27 (22): 27319—27329. doi:10.1007/s11356-019-05928-y. ISSN 1614-7499. Архів оригіналу за 22 листопада 2021. Процитовано 13 травня 2022.
  48. ↑ Sun, Amy (1 серпня 2011). Comparative cost analysis of algal oil production for biofuels. Energy (англ.). 36 (8): 5169—5179. doi:10.1016/j.energy.2011.06.020. ISSN 0360-5442.
  49. ↑ Usher, Philippa K. (4 травня 2014). An overview of the potential environmental impacts of large-scale microalgae cultivation. Biofuels. 5 (3): 331—349. doi:10.1080/17597269.2014.913925. ISSN 1759-7269. Архів оригіналу за 22 листопада 2021. Процитовано 13 травня 2022.
  50. ↑ How to Make Diesel Fuel from Water and Air - Off Grid World. Off Grid World (амер.). 25 травня 2015. Архів оригіналу за 7 грудня 2018. Процитовано 30 листопада 2018.
  51. ↑ MacDonald, Fiona. Audi Has Successfully Made Diesel Fuel From Carbon Dioxide And Water. ScienceAlert (en-gb) . Архів оригіналу за 7 грудня 2018. Процитовано 30 листопада 2018.
  52. ↑ Reality check: Audi making e-diesel from air and water won't change the car industry. Alphr (англ.). Архів оригіналу за 1 вересня 2015. Процитовано 7 грудня 2018.
  53. ↑ Mearns, Euan (12 травня 2015). The Thermodynamic and Economic Realities of Audi's E Diesel. Energy Matters (амер.). Архів оригіналу за 5 лютого 2017. Процитовано 7 грудня 2018.
  54. ↑ (Звіт). Brookhaven National Laboratory, under contract with the U.S. Atomic Energy Commission. November 1965. {{cite report}}: Пропущений або порожній |title= (довідка)
  55. ↑ Bushore, U.S. Navy Lieutenant Robin Paul (May 1977). (Дипломна робота M.Sc.). Department of Ocean Engineering, Massachusetts Institute of Technology https://archive.org/details/syntheticfuelgen00bush. {{cite thesis}}: Пропущений або порожній |title= (довідка)
  56. ↑ Terry, U.S. Navy Lieutenant Kevin B. (June 1995). Архівована копія (Дипломна робота M.Sc.). Department of Nuclear Engineering, Massachusetts Institute of Technology. Архів оригіналу за 10 серпня 2012. Процитовано 13 травня 2022.{{cite thesis}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  57. ↑ (Звіт). U.S. Department of Energy, Office of Energy Research, Carbon Dioxide Research Division. 1984. {{cite report}}: Пропущений або порожній |title= (довідка)

Література[ред. | ред. код]

  • McDonald, Thomas M. (2012). Capture of Carbon Dioxide from Air and Flue Gas in the Alkylamine-Appended Metal–Organic Framework mmen-Mg2(dobpdc). Journal of the American Chemical Society. 134 (16): 7056—65. doi:10.1021/ja300034j. PMID 22475173. — has 10 citing articles [Архівовано 6 лютого 2020 у Wayback Machine.] as of September 2012, many of which discuss efficiency and cost of air and flue recovery.
  • Kulkarni, Ambarish R. (2012). Analysis of Equilibrium-Based TSA Processes for Direct Capture of CO2 from Air. Industrial and Engineering Chemistry Research. 51 (25): 8631—45. doi:10.1021/ie300691c. — claims US$100/ton CO2 extraction from air, not counting capital expenses.
  • Holligan, Anna (1 жовтня 2019). Jet fuel from thin air: Aviation's hope or hype?. BBC News. Архів оригіналу за 13 травня 2022. Процитовано 24 жовтня 2019.

Посилання[ред. | ред. код]

Галузі
Енергія
Виробництво
Зберігання
Інше
Клімат
Температура
Причини змін
Антропогенні
Природні
Історія дослідження
Політики
Міжнародне співробітництво
Урядові програми
Вплив
Загальні питання
Біологічний
Економічний
Географія впливу
Соціокультурний
Зменшення впливу
і подолання наслідків
Зменшення викидів
Енергетика
Персональні заходи
Інше
Пристосування
Стратегії
Програми
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Вуглецевонейтральне_паливо&oldid=41859901