Вуглекислий газ в атмосфері Землі — Вікіпедія

Зміни концентрації CO2 в ppm впродовж останніх 400 тис. років (зверху — за останню тисячу років)

Вуглекислий газ в атмосфері Землі, станом на 2013 рік, коливався в межах від 393 ppm (0,0393 %) до 397 ppm (0,0397 %)[1]. Роль вуглекислого газу (CO2, двоокис або діоксид вуглецю ) в життєдіяльності біосфери полягає насамперед у підтриманні процесу фотосинтезу, який здійснюється рослинами. Оскільки двоокис вуглецю є парниковим газом, то він впливає на теплообмін планети з навколишнім простором, ефективно блокуючи відбите інфрачервоне випромінювання на низці частот, і таким чином бере участь у формуванні клімату планети[2].

Оскільки людство активно використовує викопні енергоносії як паливо, то відбувається швидке збільшення концентрації цього газу в атмосфері. Крім того, за даними МГЕЗК ООН, до третини загальних антропогенних викидів CO2 є результатом знеліснення[3] [4]. Антропогенний вплив на концентрацію двоокису вуглецю помітний від середини XIX століття. Починаючи з цього часу, темп її зростання збільшувався і наприкінці 2000-х років відбувався зі швидкістю 2,20±0,01 ppm/рік або 1,7 % за рік. Згідно з окремими дослідженням, сучасний рівень CO2 в атмосфері є максимальним за останні 800 тис. років і, можливо, за останні 20 млн років[5][6].

Роль в парниковому ефекті[ред. | ред. код]

Спектр пропускання земної атмосфери (залежність прозорості від довжини хвилі). Видно смуги поглинання CO2, O2, O3 і H2O.

Відмінною особливістю парникових властивостей двоокису вуглецю в порівнянні з іншими газами є його довгостроковий вплив на клімат, який, після припинення емісії, що його викликала, продовжується за інерцією впродовж до тисячі років. Інші парникові гази, такі як метан і оксид азоту, існують у вільному стані в атмосфері протягом коротшого часу.[7][8][9]

Попри відносно невелику концентрацію в повітрі, CO2 є важливою компонентою земної атмосфери, оскільки він поглинає і перевипромінює інфрачервоне випромінювання на різних довжинах хвиль, включаючи довжину хвилі 4,26 мкм (вібраційний режим — за рахунок асиметричного розтягнення молекули) і 14,99 мкм (вигинні коливання). Цей процес виключає або знижує випромінювання Землі в космос на цих довжинах хвиль, що призводить до парникового ефекту[2].

Крім парникових властивостей двоокису вуглецю, має значення той факт, що він важчий від повітря. Оскільки середня відносна молярна маса повітря становить 28,98 г/моль, а молярна маса CO2 — 44,01 г/моль, то збільшення частки вуглекислого газу призводить до збільшенню густини повітря і, відповідно, до зміни профілю його тиску залежно від висоти. В силу фізичної природи парникового ефекту, така зміна властивостей атмосфери призводить до збільшення середньої температури на поверхні.[10]

Основним джерелом парникового ефекту в атмосфері Землі є водяна пара[11]. За відсутності парникових газів у атмосфері і значенні сонячної постійної 1 368 Вт⁄м², середня температура на поверхні повинна становити -15 °C.[11] Насправді середня температура на поверхні Землі становить +15 °C, тобто парниковий ефект призводить до її збільшення на 30 °C, з яких 20,6 °C пояснюється наявністю в повітрі водяної пари, а 7,2 °C. [11] — вуглекислого газу. Оскільки при збільшенні частки цього газу в атмосфері його велика молярна маса призводить до зростання густини і тиску, то при одній і тій самій температурі зростання концентрації CO2 призводить до збільшення вологоємності повітря і до посилення парникового ефекту, обумовленого великою кількістю води в атмосфері.[12][13][14] Збільшення частки води в повітрі для досягнення одного і того ж рівня відносної вологості — внаслідок малої молярної маси води (18 г/моль) — знижує густину повітря, що компенсує збільшення густини, викликане наявністю підвищеного рівня вуглекислого газу в атмосфері.

Комбінація перерахованих факторів у цілому призводить до того, що збільшення концентрації від доіндустріального рівня 280 ppm до сучасного 392 ppm еквівалентне додатковому виділенню 1,8 Вт на кожен квадратний метр поверхні планети. [15]

Джерела вуглекислого газу[ред. | ред. код]

псевдокольорове[en] зображення забруднення повітря димом і озоном внаслідок пожеж в Індонезії, 1997 рік
Літні пожежі 2010 року в Росії з космосу.

До природних джерел двоокису вуглецю в атмосфері належать вулканічні виверження, згоряння органічних речовин у повітрі і дихання представників тваринного світу (аеробні організми). Також деякі мікроорганізми виробляють вуглекислий газ в процесі бродіння, клітинного дихання і перегнивання органічних останків у повітрі. До антропогенним джерел емісії CO2 в атмосферу належать: спалювання викопних і невикопних енергоносіїв для отримання тепла, виробництва електроенергії, транспортування людей і вантажів. До значного виділення CO2 призводять деякі види промислової активності, такі, наприклад, як виробництво цементу та утилізація газів шляхом їх спалювання в газових факелах.

Рослини перетворюють одержуваний вуглекислий газ у вуглеводи в процесі фотосинтезу, який здійснюється за допомогою пігменту хлорофілу, що використовує енергію сонячного випромінювання. Одержуваний газ, кисень, вивільняється в атмосферу Землі і гетеротрофні організми та інші рослини використовують його для дихання, формуючи таким чином вуглецевий цикл.

Природні джерела[ред. | ред. код]

Докладніше: Вуглецевий цикл

Більшість джерел емісії CO2, за даними на 98-й рік, є природними. Перегнивання органічного матеріалу, такого як мертві дерева і трава, призводить до щорічного виділення 220 млрд тонн двоокису вуглецю, земні океани виділяють 330 млрд.[15] Внаслідок індонезійських лісових і торф'яних пожеж 1997 року[en] було виділено 13-40 % від середньорічної емісії CO2, одержуваної в результаті спалювання копалин палив.[16][17] У часи молодої Землі вулканічна активність була головним джерелом вуглекислого газу, а нині його вулканічна емісія (близько 130—230 млн тонн на рік) становить менш як 1 % від антропогенних викидів.[18][19]

У звичайному стані ці природні джерела перебувають у рівновазі з фізичними та біологічними процесами, що видаляють двоокис вуглецю з атмосфери — частина CO2 розчиняється в морській воді і частина видаляється з повітря в процесі фотосинтезу. Оскільки зазвичай в ході цього процесу поглинається 5,5 × 1011 т діоксиду вуглецю, а його загальна маса в земній атмосфері становить 3,03 × 1012 т, то в середньому весь атмосферний CO2 бере участь у вуглецевому циклі раз на шість років.[15] Через наявність антропогенних викидів поглинання CO 2 біосферою перевершувало його виділення на ≈17 млрд тонн в середині 2000-х років, швидкість його поглинання має стійку тенденцію до збільшення разом із зростанням атмосферної концентрації.[15][20]

Антропогенна емісія[ред. | ред. код]

Емісія вуглецю в атмосферу в результаті промислової активності в 1800—2004 роках

З настанням промислової революції в середині XIX століття відбувалося поступове збільшення антропогенних викидів двоокису вуглецю в атмосферу, що призвело до порушення балансу вуглецевого циклу і зростання концентрації CO2. Нині близько 57 % виробленого людством вуглекислого газу видаляється з атмосфери рослинами і океанами.[21] Співвідношення збільшення кількості CO 2 в атмосфері до всього виділеного CO2 становить постійну величину порядку 45 % і зазнає короткоперіодичних коливань і коливань з періодом п'ять років.[20]

Спалювання викопних палив, таких як вугілля, нафта і природний газ, є основною причиною емісії антропогенного CO2, знеліснення є другою за значимістю причиною. У 2008 році в результаті спалювання викопного палива в атмосферу було виділено 8,67 млрд тонн вуглецю (31,8 млрд тонн CO2), тоді як в 1990 році річна емісія вуглецю становила 6,14 млрд тонн.[22] Відведення лісів під землекористування привела до збільшення вмісту атмосферного двоокису вуглецю еквівалентне спалюванню 1,2 млрд тонн вугілля у 2008 році (1,64 млрд тонн у 1990).[22] Сумарне збільшення за 18 років становить 3 % від щорічного природного циклу CO2, що достатньо для виведення системи з рівноваги і для прискореного зростання рівня CO2.[23] Внаслідок цього, двоокис вуглецю поступово акумулювався в атмосфері й станом на 2009 рік його концентрація на 39 % перевершувала доіндустріальну.[24]

Таким чином, попри те, що (станом на 2011 рік) сумарне антропогенне виділення CO2 не перевищує 8 % від його природного річного циклу, спостерігається збільшення концентрації, обумовлене не лише рівнем антропогенних викидів, але й постійним зростанням рівня викидів з часом.

Зміна температури і вуглецевий цикл[ред. | ред. код]

До інших чинників, що збільшують вміст CO 2 в атмосфері, слід віднести зростання середньої температури в XX столітті, що повинно було відбиватися в прискоренні перегнивання органічних залишків і, внаслідок прогрівання океанів, в зниженні загальної кількості діоксиду вуглецю, що розчиняється у воді. Збільшення температури відбувалося в тому числі через виключно високу сонячну активність в цей період і в XIX столітті (див., наприклад, подія Каррінгтона 1859 року)[25].

При переході від умов холодного до теплого клімату протягом останнього мільйона років, природна зміна концентрації атмосферного CO2 залишалася в межах 100 ppm, тобто сумарне збільшення його вмісту не перевищувало 40 %.[26] При цьому, наприклад, середня температура планети в період кліматичного оптимуму 9000÷5000 років до н. е. була приблизно на 1-2 °C вища від сучасної, а внаслідок сильніше вираженого парникового ефекту в умовах теплого клімату середньорічна аномалія температури в субарктичних широтах сягала 9 °C[27].

Вплив вулканізму[ред. | ред. код]

Виверження вулкана Пінатубо 1991 року
Схеми викидів CO2 з вулканічних та магматичних систем

Сучасний вулканізм в середньому призводить до виділення 2× 108 тонн CO2 на рік, що становить менш як 1 % від антропогенних викидів емісії.[18] Основна відмінність цього виду емісії від антропогенної полягає в тому, що при спалюванні викопних енергоносіїв у повітрі відбувається заміщення молекул кисню молекулами вуглекислого газу, тобто сумарне збільшення маси атмосфери відповідає масі спаленого вуглецю, тоді як при вулканічних виверженнях відбувається збільшення маси атмосфери на величину, що дорівнює масі виділеного газу.

Вуглекислий газ — другий за кількістю (після водяної пари) газ, що виділяється вулканами. Більшість газу, який виділяють підводні вулкани, розчиняється у воді.[28] Ізотопний склад діоксиду вуглецю, що виділяється, приблизно відповідає ізотопному складу атмосферного CO2, який утворюється в результаті спалювання викопних енергоносіїв, що ускладнює точне визначення об'єму вулканічної емісії CO2.[28]

Великі вулканічні виверження можуть призводити до значного виділенню діоксиду вуглецю в атмосферу, але такі виверження відбуваються рідко — кілька подій на століття — і в середньому не роблять помітного впливу на рівень емісії цього газу в атмосферу. Наприклад, при виверженні вулкана Лакі 1783 року виділилося приблизно 90 млн тонн CO2, при виверженні Тамбори 1815 близько 48 млн тонн.[28] Окремі дослідження вказують на дещо більше виділення двоокису вуглецю під час вищезгаданих виверженнь (Лакі 1783 ≈6,5 × 108 т), але відносна рідкість подібних подій робить їх вплив на вміст вуглекислого газу несуттєвим і в цьому разі.[28]

Останнім виверженням категорії VEI 6 було виверження вулкана Пінатубо 1991 року. Його основний вплив на вміст вуглекислого газу в атмосфері полягав у виділенні аерозолів у стратосферу і, як наслідок, у порушенні балансу вуглецевого циклу через зниження на 0,5 °C середньої температури на планеті унаслідок антипарникового ефекту. Збільшення амплітуди сезонних коливань на графіку Кілінга в цей період часу вказує на деяке поліпшення умов для здійснення фотосинтезу рослинами на початку 1990-х років. Останнє можна пояснити ефектом розсіювання сонячного випромінювання на частинках стратосферного аерозолю, що і призвело до збільшення споживання атмосферного CO2 рослинами.[29]

«Негативна» емісія вуглецю[ред. | ред. код]

Можливість «негативної емісії», тобто вилучення вуглекислого газу (CO2) з атмосфери є, станом на 2023 рік, можливою, та, поки що, недостатньо ефективною для повного і швидкого вирішення проблеми, але необхідною вже сьогодні для зменшення глобального потепління, покращення емісійного бюджету CO2 і сприяння сталому розвитку. Наприклад, негативної емісії можливо досягти завдяки біоенергетиці з уловлюванням та зберіганням вуглецю (BECCS)[30], технології прямого захоплення повітря (DAC)[31], залісненню/лісовідновленню та технології посиленого вивітрювання.[32]

Сучасна концентрація[ред. | ред. код]

Зміна концентрації CO2 за 50 років.
Докладніше: Графік Кілінга

Станом на 2009 рік середня концентрація CO2 в атмосфері Землі становила 0,0387 % або 387 ppm[1][33]. Разом з річним зростанням на 2,20±0,01 ppm впродовж року спостерігається періодична зміна концентрації амплітудою 3-9 ppm, яка йде за розвитком вегетаційного періоду в Північній півкулі. Оскільки в північній частині планети розташовані всі основні континенти, вплив рослинності північної півкулі домінує в річному циклі концентрації CO2. Рівень досягає максимуму в травні, коли кількість біомаси, яка здійснює фотосинтез, є найбільшою, й мінімуму в жовтні[34].

В 2023 році NASA опублікувало анімацію на якій видно, як змінюються рівні і масштаби викидів антропогенного вуглекислого газу протягом року. Експерти з графіки для наочності розфарбували невидимий тепличний газ в різні кольори. Так, в анімації викиди від спалювання викопного палива показані помаранчевим кольором, а від спалювання біомаси, а саме живої чи мертвої рослинності, яку спалюють, щоб очистити землю для залишків сільського господарства — червоним. Вуглекислий газ, вироблений наземними екосистемами, показали зеленим кольором, а океанічними — синього. Модель також показала, де вуглекислий газ поглинається морськими і наземними екосистемами, такими як тропічні ліси, за допомогою фотосинтезу (в океанах це відбувається завдяки життя водоростей). У сукупності ці природні екосистеми поглинають половину антропогенних викидів щороку і грають життєво важливу роль у пом’якшенні наслідків зміни клімату, виступаючи в якості «поглиначів вуглецю». Три відео демонструють припливи і потік CO2 в різних регіонах світу і показують, де газ викидається і поглинається протягом року. Як зазначається, саме CO2 — причина зростання середньої температури на планеті і прискорення глобального потепління[35].

Зміна концентрації в минулому[ред. | ред. код]

Найбільш достовірний спосіб вимірювання концентрації двоокису вуглецю в атмосфері за період часу до початку прямих вимірювань — визначення його кількості в бульбашках повітря, укладених в крижаних кернах з материкових льодовиків Антарктиди і Гренландії. Найбільш широко заради цього використовують антарктичні керни, згідно з якими рівень атмосферного CO2 залишався в межах 260—284 ppm до початку промислової революції в середині XIX століття і протягом 10 тис. років до цього моменту часу.[36] Окремі дослідження, засновані на вивченні викопного листя, вказують на набагато суттєвіші зміни рівня CO2 за цей час (~ 300 ppm), але їх піддають критиці.[37][38] Також керни, взяті в Гренландії, вказують на значну відмінність концентрації вуглекислого газу в них, як порівняти з показниками Антарктиди. Але при цьому дослідники гренландських кернів припускають, що ця різниця обумовлена ​​локальними опадами карбонату кальцію[39]. У разі низького рівня пилу в зразках льоду, взятого в Гренландії, дані за рівнями CO2 протягом голоцену добре узгоджуються з даними з Антарктики.

Найбільш тривалий період вимірювань рівнів CO2 на підставі вивчення крижаних кернів можливий в Східній Антарктиді, де вік льоду досягає 800 тис. років, і який показує, що концентрація двоокису вуглецю змінювалася в межах 180—210 ppm під час льодовикових періодів і збільшувалася до 280—300 ppm під час тепліших періодів. [5][26][40]

Зміни концентрації атмосферного вуглекислого газу впродовж фанерозою (останні 541 млн років, сучасність праворуч). Протягом більшої частини останніх 550 млн років рівень CO2 значно перевершував сучасний.

На більш тривалих інтервалах часу вміст атмосферного CO2 підраховують на підставі визначення балансу геохімічних процесів, включаючи визначення кількості матеріалу органічного походження в осадових породах, вивітрювання силікатних порід і вулканізм у досліджуваний період. Протягом десятків мільйонів років у разі будь-якого порушення рівноваги у вуглецевому циклі відбувалося подальше зменшення концентрації CO2. Оскільки швидкість цих процесів виключно низька, то встановлення взаємозв'язку емісії двоокису вуглецю з подальшою зміною його рівня протягом наступних сотень років є складним завданням.

Для вивчення концентрації вуглекислого газу в минулому також використовують різні непрямі[en] методи датування. Вони включають визначення співвідношення ізотопів бору і вуглецю в деяких типах морських осадових порід і кількість продихів у викопному л́исті рослин. Попри те, що ці вимірювання менш точні, ніж дані крижаних кернів, вони дозволяють визначити дуже високі концентрації CO2 у минулому, які 150—200 млн років тому становили 3000 ppm (0,3 %) і 400—600 млн років тому — 6000 ppm (0,6 %)[6]. За іншими даними — були квазіперіодичні коливання рівня CO2 приблизно кожні 100 млн років[41]

Зниження рівня атмосферного CO2 припинилося на початку пермського періоду, але продовжилося, починаючи приблизно з 60 млн років тому. На рубежі еоцену і олігоцену (34 млн років тому — початок формування сучасного Антарктичного льодовикового щита) кількість CO2 становила 760 ppm.[42] За геохімічними даними встановлено, що рівень вуглекислого газу в атмосфері досягнув доіндустріального рівня 20 млн років тому і становив 300 ppm.

Взаємозв'язок із концентрацією в океані[ред. | ред. код]

Обмін вуглекислого газу між водоймами і повітрям

У земних океанах двоокису вуглецю в сто разів більше, ніж в атмосфері — 36 × 1012 тонн у перерахунку на вуглець. Він там перебуває у вигляді гідрокарбонат — і карбонат — іонів. Гідрокарбонати з'являються в результаті реакцій між скельними породами, водою і CO2. Одним із прикладів є розкладання карбонату кальцію:

CaCO3 + CO2 + H2O ⇌ Ca2+ + 2 HCO3-

Реакції, подібні до цієї, призводять до згладжування коливань концентрації атмосферного CO2. Оскільки права частина реакції містить кислоту, додавання CO2 в лівій частині зменшує pH, тобто призводить до закислення океану. Інші реакції між двоокисом вуглецю і некарбонатними породами теж призводять до утворення вугільної кислоти та її іонів.

Цей процес є зворотній, що призводить до утворення вапнякових та інших карбонатних порід з вивільненням половини гідрокарбонатів у вигляді CO2. Впродовж сотень мільйонів років цей процес призвів до зв'язування в карбонатних породах здебільшого первісного діоксиду вуглецю з протоатмосфери Землі. У кінцевому підсумку більшість CO2, отриманого в результаті антропогенної емісії, буде розчинено в океані, але швидкість, з якою буде відбуватися цей процес у майбутньому, залишається не до кінця визначеною.[43]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б (англ.) Petty, G.W.: A First Course in Atmospheric Radiation, pages 229—251, Sundog Publishing, 2004
  2. ↑ http://www.ipcc.ch/pdf/assessment-report/ar4/wg1/ar4-wg1-chapter7.pdf [Архівовано 15 березня 2011 у Wayback Machine.] IPCC Fourth Assessment Report, Working Group I Report «The Physical Science Basis», Section 7.3.3.1.5 (p. 527)
  3. ↑ www.un.org: Зміна клімату. [Архівовано 29 січня 2016 у Wayback Machine.](рос.)
  4. ↑ а б (англ.) Deep ice tells long climate story. BBC News. 4 вересня 2006. Архів оригіналу за 30 грудня 2012. Процитовано 28 квітня 2010.
  5. ↑ а б (англ.) Climate Change 2001: The Scientific Basis [Архівовано 27 квітня 2007 у Wayback Machine.]
  6. ↑ (англ.) Irreversible climate change due to carbon dioxide emissions — PNAS [Архівовано 2 липня 2015 у Wayback Machine.]
  7. ↑ (англ.) WMO statement on the globa climate in 2010 [Архівовано 11 травня 2011 у Wayback Machine.]
  8. ↑ (англ.) Bundle Up, It's Global Warming [Архівовано 9 жовтня 2015 у Wayback Machine.], JUDAH COHEN, 25.12.2010
  9. ↑ Природа парникового ефекту [Архівовано 1 травня 2009 у Wayback Machine.], Об'єднана наукова рада РАН з проблем геоінформатики(рос.)
  10. ↑ а б в Подрезов А. О., Аламанов С. К.; Лелевкин В. М., Подрезов О. А., Балбакова Ф. (Москва – Бишкек, 2006). ИЗМЕНЕНИЕ КЛИМАТА и водные проблемы в Центральной Азии (PDF). WWF: Учебный курс для студентов естественных и гуманитарных специальностей. с. 18. Архів оригіналу (PDF) за 12 липня 2012. Процитовано 6 грудня 2015.
  11. ↑ (англ.) An Introduction to Air Density and Density Altitude Calculations [Архівовано 30 листопада 2010 у Wayback Machine.], 1998 — 2012 Richard Shelquist
  12. ↑ Абсолютна і відносна вологість [Архівовано 5 листопада 2015 у Wayback Machine.](рос.)
  13. ↑ (англ.) Humidity 101 [Архівовано 16 квітня 2013 у Archive.is], World Water Rescue Foundation
  14. ↑ а б в г Зміна клімату, торгівля вуглецем і біорізноманіття [Архівовано 14 жовтня 2017 у Wayback Machine.], World Bank Group: Хабіба Гітай(рос.)
  15. ↑ (англ.) Indonesian Wildfires Accelerated Global Warming [Архівовано 8 вересня 2019 у Wayback Machine.]
  16. ↑ (англ.) Massive peat burn is speeding climate change — 06 November 2004 — New Scientist [Архівовано 9 квітня 2008 у Wayback Machine.]
  17. ↑ а б (англ.) Gerlach, T.M., 1992, Present-day CO2 emissions from volcanoes: Eos, Transactions, American Geophysical Union, Vol. 72, No. 23, June 4, 1991, pp. 249, and 254—255
  18. ↑ (англ.) U.S. Geological Survey, «Volcanic Gases and Their Effects [Архівовано 1 серпня 2013 у Wayback Machine.]», volcanoes.usgs.gov [Архівовано 17 листопада 2014 у Wayback Machine.]
  19. ↑ а б Keeling et al., 1995
  20. ↑ (англ.) Abstract [Архівовано 19 вересня 2011 у Wayback Machine.], Contributions to accelerating atmospheric CO2 growth from economic activity, carbon intensity, and efficiency of natural sinks .
  21. ↑ а б (англ.) Global carbon budget 2008 [Архівовано 12 січня 2016 у Wayback Machine.], lgmacweb.env.uea.ac.uk [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.]
  22. ↑ (англ.) US Global Change Research Information Office, «Common Questions about Climate Change [Архівовано 24 січня 2009 у Wayback Machine.]»
  23. ↑ (англ.) Carbon Budget 2009 Highlights [Архівовано 16 грудня 2011 у Wayback Machine.], The Global Carbon Project [Архівовано 6 липня 2010 у Wayback Machine.].
  24. ↑ (англ.) Usoskin, Ilya G.; Solanki, Sami K.; Schüssler, Manfred; Mursula, Kalevi; Alanko, Katja (2003). A Millennium Scale Sunspot Number Reconstruction: Evidence For an Unusually Active Sun Since the 1940’s (PDF). Physical Review Letters. 91: 211101. doi:10.1103/PhysRevLett.91.211101. {{cite journal}}: Вказано більш, ніж один |author= та |last1= (довідка)
  25. ↑ а б (англ.) Vostok Ice Core Data [Архівовано 27 лютого 2015 у Wayback Machine.], ncdc.noaa.gov [Архівовано 22 квітня 2021 у Wayback Machine.]
  26. ↑ (англ.) V.L. Koshkarova and A.D. Koshkarov (2004). Regional signatures of changing landscape and climate of northern central Siberia in the Holocene. Russian Geology and Geophysics. 45 (6): 672—685.
  27. ↑ а б в г (англ.) Volcanic Carbon Dioxide [Архівовано 13 грудня 2015 у Wayback Machine.], Timothy Casey
  28. ↑ (англ.) Mount Pinatubo as a Test of Climate Feedback Mechanisms [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.], Alan Robock, Department of Environmental Sciences, Rutgers University
  29. ↑ Shahbaz, Muhammad; AlNouss, Ahmed; Ghiat, Ikhlas; Mckay, Gordon; Mackey, Hamish; Elkhalifa, Samar; Al-Ansari, Tareq (1 жовтня 2021). A comprehensive review of biomass based thermochemical conversion technologies integrated with CO2 capture and utilisation within BECCS networks. Resources, Conservation and Recycling. Т. 173. с. 105734. doi:10.1016/j.resconrec.2021.105734. ISSN 0921-3449. Процитовано 1 грудня 2023.
  30. ↑ Ozkan, Mihrimah; Nayak, Saswat Priyadarshi; Ruiz, Anthony D.; Jiang, Wenmei (2022-04). Current status and pillars of direct air capture technologies. iScience. Т. 25, № 4. с. 103990. doi:10.1016/j.isci.2022.103990. ISSN 2589-0042. PMC 8927912. PMID 35310937. Процитовано 1 грудня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання)
  31. ↑ Cooper, Jasmin; Dubey, Luke; Hawkes, Adam (1 січня 2022). Life cycle assessment of negative emission technologies for effectiveness in carbon sequestration. Procedia CIRP. Т. 105. с. 357—361. doi:10.1016/j.procir.2022.02.059. ISSN 2212-8271. Процитовано 1 грудня 2023.
  32. ↑ (англ.) Current atmospheric CO2 concentration at http://co2unting.com. Архів оригіналу за 12 липня 2012. Процитовано 6 квітня 2019.
  33. ↑ (англ.) Carbon Dioxide Information Analysis Center (CDIAC) — Frequently Asked Questions [Архівовано 17 серпня 2011 у Wayback Machine.]
  34. ↑ НАСА показало, скільки небезпечного газу оточує Землю. 26.06.2023, 23:34
  35. ↑ (англ.) Historical CO2 record derived from a spline fit (20 year cutoff) of the Law Dome DE08 and DE08-2 ice cores. Архів оригіналу за 12 липня 2012. Процитовано 12 червня 2007.
  36. ↑ (англ.) Wagner, Friederike; Bent Aaby and Henk Visscher (2002). Rapid atmospheric O2 changes associated with the 8,200-years-B.P. cooling event. PNAS. 99 (19): 12011—12014. doi:10.1073/pnas.182420699. PMC 129389. PMID 12202744.
  37. ↑ (англ.) Indermühle, Andreas; Bernhard Stauffer, Thomas F. Stocker (1999). Early Holocene Atmospheric CO2 Concentrations. Science. 286 (5446): 1815. doi:10.1126/science.286.5446.1815a. Архів оригіналу за 16 грудня 2009. Процитовано 26 травня 2005.
  38. ↑ (англ.) Smith, H.J.; M Wahlen and D. Mastroianni (1997). The CO2 concentration of air trapped in GISP2 ice from the Last Glacial Maximum-Holocene transition. Geophysical Research Letters. 24 (1): 1—4. doi:10.1029/96GL03700.
  39. ↑ (англ.) Chemical & Engineering News: Latest News — Ice Core Record Extended
  40. ↑ Atmospheric carbon dioxide levels for the last 500 million years Daniel H. Rothman PNAS April 2, 2002 99 (7) 4167-4171. Архів оригіналу за 3 жовтня 2020. Процитовано 1 жовтня 2020.
  41. ↑ (англ.) New CO2 data helps unlock the secrets of Antarctic formation September 13th, 2009
  42. ↑ (англ.) Archer, D. (2005). Fate of fossil fuel CO2 in geologic time. J. Geophys. Res., 110.

Посилання[ред. | ред. код]

  • ' GMS: A Year In The Life Of Earth’s CO2 : [англ.] : [арх. 28 лютого 2018 року] // NASA. Scientific Visualization Studio. — . — Дата звернення: 28 лютого 2018 року. — анімація річного циклу концентрації вуглекислого газу в атмосфері Землі; відео на YouTube
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Вуглекислий_газ_в_атмосфері_Землі&oldid=41091708