Вротновський-Сивошапка Костянтин Германович — Вікіпедія

Костянтин Германович Вротновський-Сивошапка
Полковник
Загальна інформація
Народження	9 липня 1890(1890-07-09) Миколаїв
Смерть	2 квітня 1929(1929-04-02) (38 років) Рівне
Громадянство	УНР
Військова служба
Приналежність	УНР
Війни / битви	Перша світова війна Українсько-радянська війна

Костянтин Германович Вротновський-Сивошапка (9 липня 1890, Миколаїв — † 2 квітня 1929^[1], Рівне) — український військовик, полковник Армії УНР, голова Української військової ветеринарної управи, член Української Ради військових депутатів, член Української Центральної Ради.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився у Миколаєві, виріс у Варшаві. Після закінчення гімназії мав намір здобути освіту в Бельгії. Але був заарештований. Після звільнення вступив до Варшавського ветеринарного інституту. У 1912 році Вротновський-Сивошапка одружився з Надією Василівною Філонович. Першого сина Гордія, який закінчив Рівненську гімназію, розстріляли німці. Другою дитиною була донька Тетяна, третьою — Ольга, останнім був син Богдан, який пізніше був вивезений разом з матір'ю в далекий Томськ.

Будучи студентом Варшавського ветеринарного інституту працював серед солдат-українців і разом зі своїми товаришами ознайомлював їх з українською літературою й історією. У студентській громаді він був одним із найбільших організаторів спектаклів та концертів українською мовою.

Згуртував українців — ветеринарних лікарів і фельдшерів в Українську військову ветеринарну управу, яку й очолював, не зважаючи на молодий вік.

Брав найактивнішу участь у подіях 1917–1920 рр., коли український народ боровся за свою незалежність, організовуючи армію, передаючи досвід молодим. Був членом Української Центральної Ради.

У квітні 1917 р. — організатор українського руху в Гренадерському корпусі. Від українців корпусу був делегований на II Всеукраїнський військовий з'їзд, де був обраний членом Українського генерального військового комітету (УГВК). З кінця липня 1917 р. — голова ветеринарної підсекції санітарно-медичного відділу УГВК. Згодом — начальник ветеринарного відділу Українського генерального військового секретаріату.

Починаючи з 1 листопада 1917 р. перебував на посаді начальника військово-ветеринарної управи Українського Генерального Військового Секретаріату, згодом — Військового міністерства Центральної Ради, Гетьманату та Директорії.

Станом на кінець листопада 1918 року — начальник ветеринарного управління військового міністерства та голова кооперативу Товариства “Батьківщина”^[2].

З 5 травня 1919 р. — за сумісництвом референт з національно-культурних справ Сірожупанного корпусу Дієвої армії УНР. З 22 травня 1919 р. — за сумісництвом командир окремого загону Сірожупанників, що мав охороняти Підволочиськ.

22 червня 1920 р. обійняв посаду товариша міністра народного господарства УНР. З 26 жовтня 1920 р. був приділений до Військово-ветеринарної управи Військового міністерства УНР. З лютого 1921 р — полковник Армії УНР.

Після поразки української революції в 1920 р. Вротновський-Сивошапка разом зі своєю родиною виїхав до Варшави, де був батьків будинок^[3]. Щоб утримувати родину, йому довелося працювати на нічних роботах. Потім родина переїхала в місто Бидгощ. Згодом український емігрант опинився в невеликому містечку Мрочі, де матеріальні умови стали трохи кращими, і Кость міг не лише утримувати родину, але й надавати допомогу своїм бойовим побратимам, котрі були інтерновані в Польщі.

Тут він читав лекції в господарській школі. Родина врешті-решт переїхала у Рівне, де Вротновський-Сивошапка певний час працював головним ветлікарем. Брав активну участь у громадському житті Рівного, зокрема став ініціатором створення «Мистецького товариства», що дало можливість організувати виставки праць українських митців. Він був головою батьківського комітету Рівненської української приватної гімназії.

Мешкаючи в Рівному, Костянтин Германович відшукав могилу генерал-хорунжого, командувача Дієвої армії Української Народної Республіки Василя Тютюнника. І, мабуть, з його ініціативи на могилі генерала на кошти учнів української приватної гімназії було споруджено пам'ятник, який чудом зберігся до наших днів.

Перед смертю Вротновський-Сивошапка заповів поховати його поруч із могилою славного командира Василя Тютюнника. На похорон з'їхалося чимало людей, у тому числі багато колишніх вояків та командирів УНР. Священик у своїй проповіді-прощанні сказав:

По тому великому згромадженню людей і великій кількості слів бачу, що ховаємо незвичайну людину.

Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]

В Рівному існує вулиця Вротновських^[4].

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

• Тинченко Я. Ю. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921). Книга I. — К. : Темпора, 2007. — ISBN 966-8201-26-4.
• Бухало Гурій. То хто ж він, полковник Вротновський-Сивошапка? //Вісті Рівненщини.- 1999. — 20 серпня.
• [[https://web.archive.org/web/20131219224845/http://geroika.org.ua/syvoshapka_hrest/ Архівовано 19 грудня 2013 у Wayback Machine.] Збір коштів на пам'ятник полковнику Армії УНР Вротновському-Сивошапці]
• У Рівному на могилі полковника Армії УНР встановили пам’ятник [Архівовано 19 грудня 2013 у Wayback Machine.]