Воєнний час — Вікіпедія

Воє́нний ча́с (також ча́с війни́) — період часу, протягом якого ведеться війна. У воєнний час в країні або в окремих її місцевостях зазвичай вводиться особливий правовий режим (воєнний стан, стан війни, надзвичайний стан тощо).

Термін «воєнний час» не має єдиного загальновизнаного визначення, закріпленого міжнародними документами, втім в кількох актах концепція воєнного часу використовується опосередковано:

• Женевські конвенції, зокрема Конвенція про захист цивільного населення під час війни та протоколи до неї;
• Гаазькі конвенції;
• Статут Організації Об'єднаних Націй.

Визначення «воєнний час» також немає і в українському законодавстві. Проте зазначено, що початком воєнного часу є оголошення стану війни або момент фактичного початку воєнних дій. Кінцем воєнного часу є оголошений день і година припинення стану війни, а у випадку їх продовження після оголошеного строку — момент їх фактичного припинення. У воєнний час в країні або в її окремих районах вводиться воєнний стан^[1].

Законодавча регламентація поняття воєнного часу дається в Законі України «Про оборону України».

Воєнний час характеризується розривом дипломатичних, консульських та інших відносин, припиненням або зупиненням дії існуючих між воюючими країнами політичних, економічних та інших договорів; набранням чинності договорів, які регламентують закони і звичаї війни, а також договорів і угод, що регулюють відносини між воюючими і нейтральними країнами; застосуванням до громадян держави-противника спеціального режиму (обмеження свободи їхнього пересування, розпорядження майном, вчинення майнових угод тощо).

У воєнний час у країні або її окремих регіонах (районах) вводиться режим воєнного стану, відбуваються глибокі зміни в усіх сферах життя суспільства (в економіці, політиці, культурі та тому подібне). У внутрішньому житті країни вступають в дію специфічні закони воєнного часу, що покладають на громадян, установи та підприємства нові обов'язки в інтересах оборони держави (виконання законів воєнного часу, трудова повинність, участь у заходах цивільної оборони тощо); встановлюється підвищена відповідальність за непокору наказам і розпорядженням воєнних органів та інше. Норми сучасного міжнародного права (ст. 1 Гаазької конвенції 1907 «Про відкриття воєнних дій») передбачають обов'язковість оголошення війни, проте багато держав світу постійно порушують це положення.

Оголошення війни та укладення миру входить до компетенції вищих органів державної влади.

• Мирний час
• Стан війни
• Воєнний стан
• Мобілізація

• Советская военная энциклопедия / маршал Советского Союза Н. В. ОГАРКОВ — председатель. — М. : Воениздат, 1979. — Т. 2 : ВАВИЛОН — ГРАЖДАНСКАЯ. — С. 210. — 640 с. — ISBN 00101-236. (рос.)

• Воєнних дій припинення / О. В. Задорожній // Українська дипломатична енциклопедія : у 2 т. / редкол.: Л. В. Губерський (голова) та ін. — К. : Знання України, 2004. — Т. 1. — ISBN 966-316-039-X.

• Закони воєнного часу // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998. — Т. 2 : Д — Й. — 744 с. — ISBN 966-7492-00-8.
• Закони воєнного часу // Словник професійної термінології для майбутніх фахівців Національної гвардії України / за ред. А. О. Пожидаєва. — К. : НАВС України, 2016. — 156 с. — УДК 11.161.2-027.561(038):351.743(477).
• Закон України «Про оборону України» м. Київ, 6 грудня 1991
• Закон України «Про правовий режим воєнного стану» м. Київ, 6 квітня 2000