Голосняк Володимир Васильович — Вікіпедія

Володимир Голосняк
Народився 18 липня 1970(1970-07-18) (53 роки)
Протеси, Жидачівський район, Львівська область
Національність українець
Громадянство Україна Україна
Діяльність актор
Alma mater Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого
Заклад Коломийський академічний обласний український драматичний театр імені Івана Озаркевича, Івано-Франківський національний академічний обласний музично-драматичний театр імені Івана Франка, Національний академічний український драматичний театр імені Марії Заньковецької, Київська академічна майстерня театрального мистецтва «Сузір'я» і Київський національний академічний театр оперети
Дружина Ірина Голосняк
Діти Северин Голосняк
IMDb nm6941057
Нагороди та премії
Заслужений артист України
Заслужений артист України

Голосняк Володимир Васильович (нар. 18 липня 1970, село Протеси, Жидачівський район, Львівська область) — український актор театру та кіно, режисер, телеведучий, письменник. Заслужений артист України.[1]

Біографія[ред. | ред. код]

У 1991 році закінчив Київський державний інститут театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого. (Майстерня народної артистки України, професора І. О. Молостової). Працював актором в Коломийському академічному обласному українському драматичному театрі імені Івана Озаркевича (1991—1993 рр.), Івано-Франківському національному академічному драматичному театрі імені Івана Франка (Франківський драмтеатр) (1993—1996 рр.), Національному академічному українському драматичному театрі імені Марії Заньковецької (Львів) (1996—2000 рр.), Київській академічній майстерні театрального мистецтва «Сузір'я» — (2016—2018 рр.). У 2018—2021 рр. — Художній керівник Камерної сцени імені Івана Козловського Київського національного академічного театру оперети.[2]

Учасник міжнародних театральних фестивалів монодрам у Албанії, Чехії,[3] Україні.[4] На фестивалі «ALBAMONO 2018» відзначений нагородою «The Best Audience» за моновиставу «Бій з тінню».

Працював ведучим програм інформаційного та ділового мовлення («На добраніч діти» телеканал — УТ-1, «Погода» — телеканал ТЕТ, «Вісті», «Світ атома», «Шляхами України», «Діловий світ» — телеканал Перший Національний, програми «Ера бізнесу» — телеканал ЕРА, програми «Новини» — телеканал UBR та інших).

Напередодні «Помаранчевої революції» відмовився читати новини по «темниках» на телеканалі Перший Національний, через що був відсторонений від ефіру.[5][6]

Моновистави та ролі зіграні у театрах[ред. | ред. код]

Моновистави[ред. | ред. код]

Ролі[ред. | ред. код]

  • Грішний ангел – «Ліквідація». (За мотивами п'єси В. Шендоровича «Два ангели, чотири людини»). Камерна сцена імені Івана Козловського Київського національного академічного театру оперети.[9]
  • Збижко – «Мораль пані Дульської». (За п'єсою Г. Запольської). Національний академічний український драматичний театр імені Марії Заньковецької
  • Леон – «Мадам Боварі». (П'єса Я. Стельмаха за мотивами роману Г. Флобера). Національний академічний український драматичний театр імені Марії Заньковецької.
  • Альбер, Дон Карлос — «Маленькі трагедії». (За п'єсою О. Пушкіна). Антреприза за участю акторів львівських театрів.
  • Валєр – «Скупий». (За п'єсою Ж.-Б. Мольєра). Івано-Франківський національний академічний драматичний театр імені Івана Франка.
  • Отокар – «Циганський барон». (Оперета Й. Штрауса). Івано-Франківський національний академічний драматичний театр імені Івана Франка.
  • Чорт — «Іродова морока» (За п'єсою П. Куліша). Коломийський академічний обласний український драматичний театр імені Івана Озаркевича.

Режисерські роботи[ред. | ред. код]

Постановка мистецьких акцій[ред. | ред. код]

  • «Сельмер — Париж в Україні». Міжнародний фестиваль саксофоністів (2002 р., м. Київ, Будинок актора, Національна музична академія імені Петра Чайковського, Український дім, Національна філармонія України).
  • «Міс університет». Всеукраїнський конкурс краси (2004 р., м. Київ, палац культури НТУУ «КПІ»).
  • «Революція на граніті. 15 років потому» (2005 р., м. Київ, Майдан незалежності).
  • «Калнишева рада». Всеукраїнське козацьке свято на батьківщині Петра Калнишевського (2006 р., с. Пустовійтівка, Роменський район, Сумська область).
  • Всеукраїнська мистецька акція «Ростоки» (2005 р., м. Івано-Франківськ; 2006 р., м. Кіровоград; 2007 р., м. Чернігів).[10]
  • «Лесина осінь». Літературно мистецьке свято (2008 р., м. Ялта, театр імені А. Чехова).
  • «Сопот 2008». Фестиваль української культури (Польща, м. Сопот, Лісова опера).
  • Слава золота". Історична реконструкція переможної битви Б. Хмельницького під Корсунем (2008 р., с. Виграїв, Корсунь-Шевченківський район, Черкаська область).[11]
  • Всеукраїнський фестиваль бандурного мистецтва імені Остапа Вересая (2008 р., 2009 р., Київ, Полтава, Конотоп, Батурин, Кременець, Ялта).[12]
  • «Назавжди». Концерт присвячений 60-тій річниці від дня народження Володимира Івасюка (2009 р., м. Київ, МЦКТ).
  • «У перевеслі вічної краси…». Творчий звіт Львівщини (2009 р., м. Київ, Національний палац Україна).
  • «А за віру хоч умріте, і вольностей бороніте». Урочистий вечір з нагоди 370 річниці від дня народження Івана Мазепи (2009 р., м. Київ, Національна опера України).
  • Урочистості з нагоди відзначення 350-річчя перемоги війська під проводом гетьмана України Івана Виговського у Конотопській битві (2009 р., с. Шаповалівка, Конотопський район, Сумська область).
  • Урочистий вечір присвячений 130-тій річниці від дня народження Симона Петлюри (2009 р., м. Київ, Національний драматичний театр імені Івана Франка).
  • Панацея 2009", «Панацея 2010». Щорічна церемонія нагородження професіоналів фармацевтичної галузі (м. Київ, Національний палац «Україна»).
  • Національний день України на Всесвітній виставці «Експо 2010» (Китай, м. Шанхай).
  • «Будь вільним». Концерт присвячений 360-тій річниці створення української козацької держави. (2010 р., м. Київ, Національний палац «Україна»).
  • Всеукраїнський фестиваль сучасної та популярної музики «Червона рута 2017» (м. Маріуполь).[13]
  • Міжнародний культурно-мистецький фестиваль «Карпатський простір» (2017 р., 2018 р., 2019 р., м. Івано-Франківськ).[14]
  • Церемонія нагородження лауреатів Національної премії України імені Тараса Шевченка (2023 р., селище Бородянка, Бучанського району, Київської області).

Постановка театральних вистав[ред. | ред. код]

  • «Марія Каллас». Камерна сцена імені Івана Козловського Київського національного академічного театру оперети.[15]
  • «Ліквідація». Камерна сцена імені Івана Козловського Київського національного академічного театру оперети.
  • «Хочу в Париж». Київська академічна майстерня театрального мистецтва «Сузір'я».

Ролі в кіно[16][ред. | ред. код]

  • «Гарячий» (2023) — Єгоренко. Студія: Старлайт Продакшн. Режисер: Олег Туранський.[17]
  • Худ. фільм «Люксембург, Люксембург» (2022) — Тесть. Студія: Limelite/ForeFilms. Режисер: Антоніо Лукіч.[18]
  • «Козирне місце» (2021) — Корсун. Студія: «1+1 MEDIA». Режисер: Тарас Ткаченко.
  • «Врятувати Віру» (2021) — Лікар. Студія: «Київтелефільм». Режисер: Олександр Ітигілов.
  • «Ментівські війни. Харків». (2020) — Клєбанов. Студія: «1+1 MEDIA». Режисер: Валеріан Рожко.
  • «Обручка з рубіном» (2018) — Головний інженер. Студія: «Front Cinema Production». Режисер: Міла Погребиська.
  • «Співачка» (2016) — Петро. Студія: «Front Cinema Production». Режисери: Олександр Сальников, Міла Погребиська, Антон Циватий, Юлія Іващенко.
  • «Дев'ять життів Нестора Махно» (2006) — Генерал Слащьов (епізод). Студія: Кінокомпанія «ДомФільм». Режисер: Микола Каптан.
  • «Правда про Чорнобиль» (2004) — Валерій Перевозченко. Студія: Discovery. Режисер: Ренні Бартлетт.
  • «Роксолана. Володарка імперії» (2002) — Принц Селім. Студія: Укртелефільм. Режисер: Борис Небієрідзе.
  • «Пані удача» (2001) — Петро Кльоцов. Студія: «Студія 2В». Режисер: Марина Мігунова.
  • «Сьомий перстень чаклунки» (1998) — Ігліт. Студія: Пелікан, ТВ-центр, Укртелефільм. Режисер: Борис Небієрідзе.[19]
  • «Роксолана. Кохана дружина Халіфа» (1997) — Принц Мустафа. Студія: Укртелефільм. Режисер: Борис Небієрідзе.
  • «Час збирати каміння» (1993—1996) — Олекса. Студія: Укртелефільм. Режисер: Володимир Андрощук.

Епізодичні ролі: «Атентат. Осіннє вбивство в Мюнхені» (1995 р., режисер Лесь Янчук), «Ейзенштейн» (2000 р., режисер Ренні Бартлетт), «Нескорений» (2000 р., режисер Лесь Янчук), «Прощання з Каїром» (2002 р., режисер Олег Бійма), «Попіл Фенікса» (2004 р., режисер Володимир Попков), «Чорна квітка» (2016 р., режисер Роман Барабаш) та інші.

Участь в рекламних роликах. UMC, Миргородська, Мedoff, Снежная королева, Нововид, Indesit та інші.

Дубляж та озвучування фільмів[ред. | ред. код]

Дубляж фільмів для показу в кінотеатрах[ред. | ред. код]

  • Тачки (мультфільм) / Cars (2006) Дзень и М. Шумахер.
  • Кун-фу панда (мультфільм) / Kung Fu Panda (2008) Девід Крос / Журавель.
  • Кун-фу панда 2 (мультфільм) / Kung Fu Panda 2 (2011) Девід Крос / Журавель.
  • Фантастичні пригоди Шарпей / Sharpay's Fabulous Adventure (2011) Джеррі.
  • Аліса в країні чудес / Alice in Wonderland (2010).
  • День Святого Валентина / Valentine's Day (2010).
  • Ангели і демони / Angels & Demons (2009).
  • Бригада «М» / G-Force (2009).
  • Як все заплутано / It's Complicated (2009) Пет Фінн / Лікар.
  • Залізна людина / Iron Man (2008).
  • Неймовірній Халк / The Incredible Hulk (2008) Тай Буррелл / Леонард.
  • Явище / The Happening (2008) Дередж Гардінґ / Кондуктор.
  • Примарной вершник / Ghost Rider (2007) Дональ Лоґу / Мак.
  • Реальні Кабани / Wild Hogs (2007) Джон Маꥳнлі.
  • Трансформери / Transformers (2007).
  • Тримай хвилю (мультфільм) / Surf's Up (2007).
  • Дежа Вю / Deja Vu (2006) Марк Фінні / Донеллі.
  • Ніч у музеї / Night at the Museum (2006).
  • Пірати Карибського моря. Скриня мерця / Pirates of the Caribbean: Dead Man's Chest (2006) Дермот Кіні / Макус.

Двоголосе закадрове озвучування для телебачення[ред. | ред. код]

  • Доказ смерті / Grindhouse (2007).
  • Залишайся / Stay (2005).
  • Ґарфілд / Garfield (2004).
  • Хороша жінка / A Good Woman (2004).
  • Кіт у капелюсі / Dr. Seuss 'The Cat in the Hat (2003).
  • Діти шпигунів / Spy Kids (2001).
  • Хлопці та дівчата / Boys and Girls (2000).
  • Льодовиковий період / Ice (1998).
  • Нічого втрачати / Nothing to Lose (1997).
  • Солдат Джейн / G.I. Jane (1997).
  • Поцілунок смерті / Kiss of Death (1995).
  • Чотири кімнати / Four Rooms (1995).
  • Сімейка Адамсів / The Addams Family (1991).
  • Дикі кішкі / Wildcats (1986).
  • Рядова Бенджамiн / Private Benjamin (1980).
  • Еквілібрум / Equilibrum (2002).

Літературна діяльність[ред. | ред. код]

Автор поетичної збірки «Ти, твій блазень та інші», видавництво «Лілея НВ» 2001 р., збірки сучасної прози до якої увійшли повісті «Хор Ярузельського», «Кульгавий», «Колишні», видавництво «Гамазин» («Зелений пес») 2023 р.[20]

До других роковин повномасштабного вторгнення росії в Україну Радіо Культура здійснило запис радіодрами «Колишні», основою якої стала однойменна новела Володимира Голосняка. Прем'єра радіодрами «Колишні» відбулася 23 лютого 2024 року.[21]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №362/2018.
  2. ↑ Володимир ГОЛОСНЯК: «Чекаю на зустріч з глядачем» — Телеканал I-UA.tv. i-ua.tv (uk-ua) . 27 липня 2020. Процитовано 1 лютого 2024.
  3. ↑ Bartoš, Zdeněk. Divadlo jednoho herce 2019. ZDCH (чес.). Процитовано 1 лютого 2024.
  4. ↑ Новини Хмельницького "Є". ye.ua (укр.). 9 червня 2019. Процитовано 1 лютого 2024.
  5. ↑ Володимир Голосняк: “Помаранчева революція - це добрий майстер-клас для журналістів і для всього суспільства”. detector.media (укр.). 23 грудня 2004. Процитовано 1 лютого 2024.
  6. ↑ Свобода, Радіо (5 лютого 2008). “Права людини: українська реальність”: Одеса: які порушення зафіксували спостерігачі під час роботи однієї з територіальних виборчих комісій? Київ: ведучого програми “Вісті” на УТ-1 звільнили з роботи за те, що відмовився читати “темники”; Харків: політв’язні закликають правоохоронців не скоювати злочинів на виборах; Київ: як подолати страх перед виборами? Адвокат Тетяна Монтян про громадянську позицію виборця. Радіо Свобода (укр.). Процитовано 1 лютого 2024.
  7. ↑ Помста чи прощення?. archive.suzirja.kiev.ua. Процитовано 1 лютого 2024.
  8. ↑ Степанова, Ольга (3 жовтня 2017). Неймовірний «Париж» Володимира Голосняка | «Україна-Центр» (укр.). Процитовано 1 лютого 2024.
  9. ↑ Навіщо ти живеш? — Телеканал I-UA.tv. i-ua.tv (uk-ua) . 3 березня 2020. Процитовано 2 лютого 2024.
  10. ↑ Фестиваль української автентичної музики “Ростоки”. www.ar25.org (укр.). Процитовано 4 лютого 2024.
  11. ↑ Газета Незборима нація. nezboryma-naciya.org.ua. Процитовано 4 лютого 2024.
  12. ↑ Про створення Організаційного комітету Всеукраїнського фестивалю бандурного мистецтва імені Остапа Вересая. Офіційний вебпортал парламенту України (укр.). Процитовано 3 лютого 2024.
  13. ↑ Громадське радіо. Режисер Володимир Голосняк та співачка Аліна Башкіна - 2017 рік - Відео - Червона рута - Всеукраїнський фестиваль сучасної пісні та популярної музики. rutafest.art. Процитовано 1 лютого 2024.
  14. ↑ 17 миттєвостей «Карпатського простору».
  15. ↑ Прем’єра вистави про життя Марії Каллас. YABL (укр.). Процитовано 4 лютого 2024.
  16. ↑ Володимир Голосняк. kinobaza.com.ua (укр.). Процитовано 2 лютого 2024.
  17. ↑ Гарячий. dzygamdb.com (укр.). Процитовано 2 лютого 2024.
  18. ↑ Люксембург, Люксембург. dzygamdb.com (укр.). Процитовано 2 лютого 2024.
  19. ↑ Сьомий перстень чаклунки. dzygamdb.com (укр.). Процитовано 2 лютого 2024.
  20. ↑ Володимир Голосняк – Зелений Пес (укр.). Процитовано 2 лютого 2024.
  21. ↑ Прем'єри на Радіо Культура: радіодрама «Колишні» та вистава «Місто Марії: щоденники облоги».
Перегляд цього шаблону
  Про аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Голосняк_Володимир_Васильович&oldid=42379049