Високогір'я Українських Карпат — Вікіпедія

Високогір'я Українських Карпат — гірські ПТК (висотні місцевості: пенепленізоване альпійсько-субальпійське високогір'я і давньольодовико-ерозійне субальпійське високогір'я), розташовані над природною верхньою межею лісу (1300–2061 м н. р. м.) і представлені пенепленом та формами плейстоценового зледеніння; покриті альпійсько-субальпійською рослинністю на гірсько-лучно-буроземних і гірсько-торф'янисто-буроземних ґрунтах. Це холодна кліматична зона, яка поділяється на дві підзони: більш холодну й менш холодну. Більш холодна підзона (від 1500 до 2000 м н. р. м.) характеризується сумою активних температур менше 600 °С, гідротермічний коефіцієнт перевищує 5. Менш холодна підзона обмежується ізолініями сум температур 600–1000 °С, а також гідротермічним коефіцієнтом відповідно 5 і 4 (висота 1250–1500 м н. р. м.)[1][2][3][4]

У ботанічної термінології під високогір'ям зазвичай розуміють частину території гір, що підноситься над верхньою межею лісу. Абсолютна висота гір у цьому визначенні не має вирішального значення. Високогір'я зазвичай ділять на чотири пояси: субальпійський, альпійський, субнівальний і нівальний. Останній покритий суцільними снігами і льодовиками і позбавлений рослинності. Відмінною особливістю високогір'я Українських Карпат є наявність тільки двох поясів: субальпійського та альпійського. Загальною їхньою рисою вважається переважання комплексів хвойних і листяних стланких чагарників, високотрав’я, субальпійських і альпійських злаково-різнотравних луків, трав'янисто-мохової рослинності і кам'янистих відслонень. Флора високогір'я складається переважно з видів гірського, альпійського і аркто-альпійського елементів, що характеризуються не тільки своїм походженням, але і специфічними, викликаними екологічними умовами морфологічними особливостями: стланкі і повзучі форми росту чагарників і чагарничків, що перезимовують під сніговим покривом, подушковою формою росту, вегетативним розмноженням трав'янистих багаторічників, високотравними і розетковими формами та ін. [5]

Географія[ред. | ред. код]

В Українських Карпатах високогір'я представлене в Чивчинах, Гриняві, Мармароських горах, Чорногорі, Свидівці, Горганах, Бескидах, а також на полонинах Красна, Боржава та Рівна[6]

Посилання[ред. | ред. код]

  1. ↑ Байцар А. Л. Полонини Українських Карпат / А.Байцар // Генеза, географія та екологія ґрунтів. Збірник наукових праць Міжнародної конференції (Львів, 16-18 вересня 1999 р.). Львів, 1999. — С. 107–109.
  2. ↑ Байцар А. Л. Полонини Українських Карпат: генезис, поширення та морфологія / А.Байцар // Вісник Львів. ун-ту. Серія географ. Вип. 29. — Львів, 2003. — С. 3-6.
  3. ↑ Байцар А. Л., Третяк О. А. Греготи Українських Карпат: генезис, поширення та морфологія// Вісник Львівського університету. Серія географічна. Вип. 21. — Львів, 1998, с. 36-39.
  4. ↑ Байцар А. Л. Горгани, гретоти, цекоти в Українських Карпатах / А.Байцар // Проблеми геоморфології і палеографії Українських Карпат і прилеглих територій. Збірник наук. праць. – Львів, 2014. - С. 10-16.
  5. ↑ Малиновський К. А Карпатське високогір'я. Закономірності формування і структурна специфіка високогірних комплексів. // Природа / Голубець М.А., Гаврусевич А.Н., Загайкевич И.К. и др. - Киев: Наук.думка, 1988. – 208 с.
  6. ↑ Байцар А. Л. Верхня межа лісу в ландшафтах Українських Карпат, її охорона та оптимізація / А.Байцар // Вісник Львів. ун-ту серія географ. Вип. 45.- Львів, 2014. — С. 166–177.

Література[ред. | ред. код]

  • Байцар А. Полонини Українських Карпат / А.Байцар // Генеза, географія та екологія ґрунтів. Збірник наукових праць Міжнародної конференції (Львів, 16-18 вересня 1999 р.). Львів, 1999. — С. 107–109.
  • Байцар А. Полонини Українських Карпат: генезис, поширення та морфологія / А.Байцар // Вісник Львів. ун-ту. Серія географ. Вип. 29. — Львів, 2003. — С. 3-6.
  • Байцар А. Верхня межа лісу в ландшафтах Українських Карпат, її охорона та оптимізація / А.Байцар // Вісник Львів. ун-ту серія географ. Вип. 45.- Львів, 2014. — С. 166–177.
  • Байцар А. Горгани, гретоти, цекоти в Українських Карпатах / А.Байцар // Проблеми геоморфології і палеографії Українських Карпат і прилеглих територій. Збірник наук. праць. – Львів, 2014. - С. 10-16.
  • Комендар В. І. До питання про динаміку рослинних поясів у Східних Карпатах. — Ботанічний журнал АН УРСР, т. XIX, № 4, К-, 1957.
  • Комендар В. И. Форпосты горных лесов. Ужгород, «Карпати», 1966.
  • Малиновський К. А. Рослинність високогір'я Українських Карпат. К.: Наук. думка, 1980. — 280 с.
  • Малиновський К. А., Крічфалушій В. В. Рослинні угруповання високогір'я Українських Карпат. Ужгород: Карпатська Вежа, 2002. 244 с.
  • Малиновський К. Карпатське високогір'я. Закономірності формування і структурна специфіка високогірних комплексів. // Природа / Голубець М.А., Гаврусевич А.Н., Загайкевич И.К. и др. - Киев: Наук.думка, 1988. – 208 с.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Високогір%27я_Українських_Карпат&oldid=38417793