Виговський Олександр Хомич — Вікіпедія

Олександр Виговський
Народження	9 грудня 1888(1888-12-09) Давидки, Іскоростська волость, Овруцький повіт, Волинська губернія, Російська імперія
Смерть	24 червня 1939(1939-06-24) (50 років) Варшава, Польська Республіка
Поховання	Православний цвинтар у Варшаві
Країна	УНР
Приналежність	Армія УНР
Звання	Підполковник
Командування	начальник статистичного мобілізаційного відділу і підвідділу Генерального штабу УНР в екзилі.
Війни / битви	Перша світова війна Українсько-радянська війна

Олекса́ндр Хомич Виго́вський (9 грудня 1888, с. Давидки Овруцького повіту Волинської губернії — † 24 червня 1939 Варшава) — український військовий діяч, підполковник Армії УНР.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився в с. Давидки Овруцького повіту Волинської губернії. Закінчив педагогічні курси при Житомирському 2-класному педагогічному міському училищі (1906), викладав у початкових сільських школах. У 1915 р. був мобілізований рядовим до російської армії, служив у 495-й Рязанській, 99-й та 124-й ополченських робітничих дружинах, 27-й інженерній дружині. З 23 грудня 1917 р. — військовий урядовець у ранзі колезького секретаря житомирського військового начальника.

З 8 лютого 1918 р. — ад'ютант оперативного відділу похідного штабу військового міністра Центральної Ради О. Жуківського. З 3 березня 1918 р. — секретар начальника Генерального штабу УНР, згодом — Української Держави. З 30 вересня 1918 р. дістав ранг титулярного радника.

З 2 грудня 1918 р. — секретар начальника штабу військ Директорії. З 19 грудня 1918 р. — секретар начальника Головного управління Генерального штабу (ГУГШ). З 25 грудня 1918 р. — в. о. начальника канцелярії ГУГШ Дієвої армії УНР. З 1 березня 1919 р. — начальник загального відділу ГУГШ. 06 грудня 1919 р. був інтернований польською владою у Рівному. З 8 квітня 1920 р. був приділений до 2-ї запасної бригади Армії УНР. З 24 травня 1920 р. — начальник військово-похідної канцелярії Головного Отамана С. Петлюри. З 27 жовтня 1921 р. — адміністративний сотник.

З березня 1927 р. — начальник статистичного мобілізаційного відділу і підвідділу Генерального штабу УНР в екзилі. Очолював варшавський відділ вишколу Українського Центрального Комітету (1935 р.).

Помер у Варшаві 24 червня 1939, похований на православному цвинтарі Воля.

Джерела[ред. | ред. код]

• В. Верстюк, В. Скальський, Я. Файзулін. Юрій Тютюнник: від «Двійки» до ҐПУ. Документи і матеріали. — К.: Дух і літера, 2011. — с.50 ISBN 978-966-378-207-2
• ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 823. — С. 72–77
• Shandruk Р. Arms of valor. — 1959; Тютюнник Ю. З поляками проти Вкраїни. — Харків. — 1924. — С. 66
• Капустянський М. Похід українських армій на Київ — Одесу в 1919 році
• Маланюк Є. Уривки зі спогадів. — Київ. — 2004. — С. 419.
• Тинченко Я. Ю. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921). Книга I. — К. : Темпора, 2007. — ISBN 966-8201-26-4.

Нормативний контроль GKG: /g/11b5v29kmk

Це незавершена стаття про військового чи військову Збройних сил України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.