Вержбицький Михайло Сидорович — Вікіпедія

Вержбицький Михайло Сидорович
Народження 8 листопада 1896(1896-11-08)
Одеса, Херсонська губернія, Російська імперія
Смерть 12 березня 1973(1973-03-12) (76 років)
Саратов, РРФСР, СРСР
Країна СРСР СРСР
Приналежність Прапор Радянської армії Радянська армія
Вид збройних сил сухопутні війська
Рід військ  танкові війська
Роки служби 1918—1953
Звання  Генерал-майор танкових військ
Війни / битви Радянсько-українська війна (1917—1921)
Німецько-радянська війна
Радянсько-японська війна
Нагороди
Орден ЛенінаОрден Червоного ПрапораОрден Червоного ПрапораОрден Червоного Прапора
Орден Суворова II ступеня
Медаль «За оборону Москви»
Медаль «За оборону Москви»
Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»Медаль «20 років перемоги у ВВВ»
Медаль «За перемогу над Японією»
Медаль «За взяття Кенігсберга»
Медаль «За взяття Кенігсберга»
Медаль «За визволення Варшави»
Медаль «За визволення Варшави»
Медаль «30 років Радянській Армії та Флоту»
Медаль «30 років Радянській Армії та Флоту»
Медаль «50 років Збройних Сил СРСР»
Медаль «50 років Збройних Сил СРСР»

Михайло Сидорович Вержбицький (8 листопада 1896 — 12 березня 1973) — радянський воєначальник, генерал-майор танкових військ (11.05.1949).

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився в місті Одеса. У 1908 році закінчив 4-класне училище.

У березні 1918 року добровільно вступив до лав Червоної армії: кулеметник зведеного кулеметного полку імені В. І. Леніна, з квітня 1919 року — кулеметник Одеського автобронезагону. Брав участь у боях з частинами збройних сил Української Держави та її союзників. Член РКП(б) з 1919 року. Після окупації Одеси ленікінцями у серпні 1919 року перейшов на нелегальне положення.

З січня 1920 року знову в лавах Червоної армії: командир бронемайданчика і комендант бронепотягу № 60130 14-ї радянської армії, з липня того ж року — командир кулеметного борту бронепотягу № 56 «Імені Бели Куна» 13-ї радянської армії. Брав участь у боях з денікінцями, був легко поранений.

З червня 1922 року — командир кулеметного борту Запасного бронепотягу (м. Карачев). У вересні 1922 року зарахований курсантом Військової броневої автомобільної школи, яку закінчив у лютому 1923 року. З лютого 1923 року — командир взводу і командир роти Навчальної автоброневої бригади (м. Москва), з липня того ж року — командир дивізіону ескадри танків 2-го легкого флоту (м. Москва). З квітня 1924 року — командир навчальної роти, командир навчального батальйону і помічник командира з технічної частини окремого танкового полку (м. Москва). У 1927 році закінчив Московський недільний університет.

З січня 1929 по травень 1932 року — слухач факультету механізації і моторизації РСЧА Військово-технічної академії РСЧА імені Ф. Е. Дзержинського.

У травні 1935 року призначений помічником командира з технічної частини 11-ї окремої механізованої (з 1938 року — 35-ї легкої танкової) бригади. У вересні 1938 року звільнений у запас за ст. 43а «через неможливість використання у зв'язку зі скороченням штатів або реорганізацією».

У травні 1940 року призначений заступником командира зі стройової частини 29-ї легкої танкової бригади (м. Берестя, Західний ОВО). Брав участь в окупації країн Балтії.

У березні 1941 року призначений командиром 128-го танкового полку 208-ї моторизованої дивізії 13-го механізованого корпусу. Початок німецько-радянської війни зустрів на цій посаді. У липні 1941 року призначений командиром 46-го окремого навчального автоброневого полку. З вересня 1942 року — заступник начальника Військово-мотоциклетного училища (м. Викса). З лютого 1943 року — командир 254-ї запасної танкової бригади. З грудня 1944 року — заступник командира 1-го гвардійського танкового корпусу зі стройової частини.

Після закінчення війни продовжив військову службу на займаній посаді. З квітня 1946 року — заступник командира 1-ї гвардійської танкової дивізії зі стройової частини. У жовтні 1946 року призначений начальником Самаркандського танко-технічного училища. З квітня 1947 року — начальник Ташкентського танкового училища (колишнє 1-ше Харківське). З березня 1949 року — начальник 1-го Саратовського Червонопрапорного бронетанкового училища.

Наказом МО СРСР № 04567 від 10 серпня 1953 року генерал-майор танкових військ М. С. Вержбицький звільнений у запас за ст. 59б (через хворобу). Мешкав у Саратові, де й помер.

Нагороди[ред. | ред. код]

Нагороджений орденом Леніна (06.11.1945), трьома орденами Червоного Прапора (03.11.1944, 20.02.1945, 15.11.1950), орденом Суворова 2-го ступеня (31.08.1945) і медалями.

Посилання[ред. | ред. код]