French
DeutschВеликонімецький шлях об'єднання Німеччини — Вікіпедія
Великоніме́цький шлях об'є́днання Німе́ччини (нім. Großdeutsche Lösung) — запропонований шлях та модель об'єднання німецьких народів у єдину німецьку національну державу очолену Австрійською імперією, який обговорювався на Франкфуртських національних зборах у 1848 році. На противагу великонімецькому шляху об'єднання, малонімецький шлях передбачав об'єднання членів Німецького союзу за винятком Австрії під прусською гегемонією.
У XX столітті ідея Великонімецького шляху була відновлена націонал-лібералами та демократами як гасло в боротьбі проти Версальського та Сен-Жерменського мирних договорів. На меті було проголошення створення імперії, до якої увійдуть всі німецькомовні регіони, навіть всупереч спротиву з-за кордону. Націонал-соціалісти прагнули, в такий спосіб, імперіалістичного розв'язку німецького питання: за нацистського режиму в Європі мала бути створена «Великонімецька імперія» (нім. Großgermanisches Reich) для панування на континенті з послідовною германізацією не-німецьких[1] слов'янських[2] народів[3].
Опис моделі[ред. | ред. код]
На думку прихильників «великонімецького шляху» країни-учасниці німецького союзу повинні були об'єднатися під керівництвом імператора Австрійської імперії. Великонімецького шляху був протиставлений Малонімецький шлях об'єднання Німеччини — об'єднання німецьких земель під егідою Пруссії без включення в нову державу німецькомовних територій Австрійської імперії.
Основною проблемою великонімецького сценарію з точки зору німецьких націоналістів того часу була мультинаціональне населення Австрійської імперії: більше половини його складали слов'яни, крім того, не менше 10 відсотків становили угорці, також значну частину становили румуни, італійці та інші національності. Таким чином держава, що утворилася в разі реалізації цього сценарію в той час, не була б з національної точки зору переважно німецькою.
В обох варіантах в XIX століття на думку їх німецьких прихильників об'єднання Німеччини могло бути досягнуто імовірно австро-прусською війною 1866 року, яка на думку прихильників великонімецького шляху повинна була закінчитися виділенням Угорщини та інших ненімецьких областей Австрійської імперії в окремі держави, а на думку прихильників малонімецького шляху — виключенням Австрійської імперії загалом зі спільноти німецьких держав.
Після об'єднання Німеччини в 1871, що сталося за «малонімецьким» сценарієм, німецькомовні землі Австрійської імперії (з 1867 року — Австро-Угорщина) залишилися поза новоствореною Німецькою імперією. Проте елементи «великонімецького шляху» використовувалися прихильниками такого політичного руху, як пангерманізм.
Практично взаємини двох імперій мали прояв у військово-політичному союзі між ними, як самостійними державами.
В Першій світовій війні Німеччина й Австро-Угорщина зазнали поразки, наслідком якого став розпад Австро-Угорщини та перетворення її німецькомовних земель в незалежну державу — Австрійську республіку. В умовах післявоєнної кризи нова держава демонструвала слабку життєздатність, що знову повернуло до життя ідею приєднання (по-німецьки аншлюс) його земель до Німеччини. Однак Сен-Жерменський договір, підписаний державами-переможницями з Австрією, прямо забороняв таке об'єднання. Противилися великі держави спробам зближення двох держав і надалі. У статті «Національні меншини» в Малій радянській енциклопедії 1930 року видання (Том 5, стор. 642) з цього приводу зазначалося наступне: «Своєрідно положення Австрії, яку імперіалістичні держави змушують існувати як „самостійна держава“, не дозволяючи їй, попри бажання її населення, приєднатися до Німеччини».
Після анексії Австрії в березні 1938 Гітлера назвали «вирішувачем німецького питання». В 1943 Німеччина офіційно називалася Великонімецькою імперією (нім. Großdeutsches Reich).
В ході Другої світової війни країни антигітлерівської коаліції взяли курс на відновлення незалежної Австрії. Так, укладена ними Московська декларація 1943 визнала приєднання Австрії до Німецького Рейху у березні 1938 року (так званий «аншлюс») недійсним і надала Австрії право на утворення незалежної держави. У прийнятому спільному комюніке в розділі про Австрію говорилося про бажання всіх урядів «бачити відновленою вільну і незалежну Австрію», що й було здійснено після закінчення війни. Австрійським державним договором від 15 травня 1955 року практичне здійснення великонімецького шляху було остаточно припинено.
Великонімецький проект, скомпрометований роками перебування Австрії в складі гітлерівського рейху, після Другої світової війни підтримувався лишень в Німеччині — Націонал-демократичною партією Німеччини, в Австрії — частиною Австрійської партії свободи. Зараз в умовах процесу євроінтеграції, учасниками якого є і Німеччина, і Австрія, цей проект остаточно став історично неактуальним.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Тлумачення див. у Akten der Partei-Kanzlei der NSDAP, Bd. 1, Teil 1, RKF 15680 — K 101 13763 f. (722), hrsg. von Helmut Heiber, Institut für Zeitgeschichte, Oldenbourg, München 1983, S. 671 [Архівовано 20 липня 2014 у Wayback Machine.].
- ↑ В сенсі рассової ідеології нацизму одна з нижчих рас, див. Gertraud Eva Schrage in: Jahrbuch für die Geschichte Mittel- und Ostdeutschlands, Bd. 54, De Gruyter Saur, München 2008, 210 f. [Архівовано 14 липня 2014 у Wayback Machine.]
- ↑ Heinrich August Winkler, Der lange Weg nach Westen, Bd. 2, C.H. Beck, München, 4., durchgesehene Auflage 2002, S. 77 f. [Архівовано 14 липня 2014 у Wayback Machine.], 87 [Архівовано 14 липня 2014 у Wayback Machine.]; Der Spiegel 45/2008 vom 3. November 2008 [Архівовано 25 вересня 2015 у Wayback Machine.].