French
DeutschВелика Волиця — Вікіпедія
| село Велика Волиця | |
|---|---|
| Країна |  Україна |
| Область | Житомирська область |
| Район | Житомирський район |
| Громада | Любарська селищна громада |
| Код КАТОТТГ | UA18040290060068993 |
| Облікова картка | с. Велика Волиця |
| Основні дані | |
| Засноване | невідомо |
| Перша згадка | 1601 (423 роки) |
| Населення | 919 (2001) |
| Площа | 20,71 км² |
| Густота населення | 44,37 осіб/км² |
| Поштовий індекс | 13151 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 49°47′28″ пн. ш. 27°48′58″ сх. д. / 49.79111° пн. ш. 27.81611° сх. д.Координати: 49°47′28″ пн. ш. 27°48′58″ сх. д. / 49.79111° пн. ш. 27.81611° сх. д. |
| Середня висота над рівнем моря | 273 м |
| Водойми | р. Каранька |
| Найближча залізнична станція | Печанівка |
| Відстань до залізничної станції | 46 км |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | вул. Незалежності, 38, смт Любар, Житомирський р-н, Житомирська обл., 13101 |
| Карта | |
  Велика Волиця | |
 Велика Волиця | |
| Мапа | |
 | |
Вели́ка Воли́ця — село в Україні, у Любарській селищній територіальній громаді Житомирського району Житомирської області. Чисельність населення становить 919 осіб (2001). У 1923—2017 роках — адміністративний центр колишньої сільської ради.
Загальна інформація[ред. | ред. код]
Розміщене на берегах річки Каранька, притоці Случі, за 15 км від Любара та 46 км від залізничної станції Печанівка[1].
Населення[ред. | ред. код]
Станом на 1885 рік в селі мешкало 1 307 осіб, налічувалося 191 дворове господарство[2].
За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 1950 осіб (995 чоловічої статі та 955 — жіночої), з яких 1 762 — православної віри[3].
Наприкінці 19 століття кількість населення становила 2 009 осіб, дворів — 325[4], у 1906 році — 2 090 мешканців, дворів — 345[5], у 1923 році — 354 двори та 1 837 мешканців[6].
Відповідно до перепису населення СРСР 17 грудня 1926 року, чисельність населення становила 2 182 особи, з них 1 048 чоловіків та 1 134 жінки; етнічний склад: українців — 2 142, росіян — 5, євреїв — 21, поляків — 10, інших — 4. Кількість домогосподарств — 505, з них несільського типу — 7[7].
Станом на 1972 рік кількість населення становила 1 308 осіб, дворів — 350[1].
Відповідно до результатів перепису населення СРСР, кількість населення, станом на 12 січня 1989 року, становила 920 осіб. Станом на 5 грудня 2001 року, відповідно до перепису населення України, кількість мешканців села становила 919 осіб[8].
Історія[ред. | ред. код]
Рік заснування — невідомий[7]. Перша письмова згадка про село — 1601 рік[1]: згадується у переліку спустошених та спалених татарами містечок та сіл Луцького повіту від 7 грудня 1601 року під назвою с. Волиця Любартівської волості[9]. Згадується в люстрації Київського воєводства 1754 року, як село Волиця, що перебувало у посесії Вележинського, сплачувало 7 злотих і 24,5 гроші до замку та 31 злотий і 8 грошів до скарбу[10].
Станом на 1885 рік — колишнє власницьке село Мотовилівської волості Житомирського повіту Волинської губернії; існували православна церква, католицька каплиця, 2 заїзди, лавка, 8 вітряних млин і винокурний завод[2].
Наприкінці 19 століття — село Мотовилівської волості Житомирського повіту, за 90 (за іншими даними — 100[4]) верст від Житомира, 15 верст від найближчої поштової станції у Любарі, 35 верст від залізничної станції Печанівка, лежало на річці Каранька, притоці Случі, та двох ставах. Власність Ромерів, раніше Бушинських. В обійсті поміщика Антона Ромера була каплиця. Дворів — 184, православних — 1485 осіб, римокатоликів — 44, юдеїв близько 80 осіб. В селі був гарний поміщицький палац, гуральня, славилося заможністю селян. Дерев'яну церкву збудовано 1787 року за кошти вірян. Дерев'яну дзвіницю на кам'яному підмурівку, з облаштованою на нижньому поверсі церквою, збудовано 1873 року. Земель при церкві — 42 десятини, розміщувалися за 2 версти. Сусідні парафії — Мотовилівка (1 верста), Носівки (10 верст)[9][11].
У 1906 році — село Мотовилівської волості (4-го стану) Житомирського повіту Волинської губернії. Відстань до губернського та повітового центру, м. Житомир, становила 100 верст, до волосного центру, с. Мотовилівка — 2 версти. Найближче поштово-телеграфне відділення розташовувалося у Любарі[5].
У березні 1921 року, в складі волості, увійшло до новоутвореного Полонського повіту Волинської губернії. У 1923 році включене до складу новоствореної Великоволицької сільської ради, яка, 7 березня 1923 року, включена до складу новоутвореного Любарського району Житомирської округи, адміністративний центр ради[12]. Розміщувалося за 14 верст від районного центру, містечка Любар[6]. 17 червня 1925 року Любарський район передано до складу Бердичівської округи[12]. Відстань до районного центру, міст. Любар — 15 верст, до окружного центру, в Бердичеві — 65 верст, до найближчої залізничної станції, Семки — 20 верст[7].
На фронтах Німецько-радянської війни воювали 198 селян, з них 83 загинули, 78 — нагороджені орденами та медалями. У 1960 році на їх честь споруджено пам'ятник.
В радянські часи в селі розміщувалася центральна садиба колгоспу, який обробляв 1 958 га земель, в тому числі 1 578 га — ріллі. Господарство зерно-тваринницького напрямку, мало млин та олійницю. В селі були восьмирічна школа, будинок культури, бібліотека, дільнична лікарня, аптека, дитячі ясла[1].
30 грудня 1962 року, в складі сільської ради, включене до Дзержинського району, 4 січня 1965 року повернуте до складу відновленого Любарського району Житомирської області[12].
10 березня 2017 року включене до складу новоствореної Любарської селищної територіальної громади Любарського району Житомирської області[13]. Від 19 липня 2020 року, разом з громадою, в складі новоствореного Житомирського району Житомирської області[14].
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в г Історія міст і сіл Української РСР. Велика Волиця, Любарський район, Житомирська область. Історія міст і сіл Української РСР. Процитовано 9 квітня 2023.
- ↑ а б Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. (рос. дореф.)
- ↑ Населенные места Российской империи в 500 и более жителей с указанием всего наличного в них населения и числа жителей преобладающих вероисповеданий : по данным первой всеобщей переписи населения 1897 г. / Под ред. Н. А. Тройницкого — С.-Пб. : Типография «Общественная польза»: [паровая типолитография Н. Л. Ныркина], 1905. — С. 1-18. — X, 270, 120 с.(рос. дореф.)
- ↑ а б 20.) Wolica Wielka // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1902. — Т. XV, cz. 2. — S. 699. (пол.)
- ↑ а б Список населенных мест Волынской губернии (PDF). Інститут історії України НАН України (російська) . Житомир:Волинська губернська типографія, 1906. с. 4. Архів оригіналу (PDF) за 14 грудня 2017. Процитовано 26 березня 2023.
- ↑ а б Материалы по административно-территориальному делению Волынской губернии 1923 года (PDF). Інститут історії України НАН України (російська) . Житомир: Волинський губернський відділ управління. 1923. с. 159. Архів оригіналу (PDF) за 5 жовтня 2021. Процитовано 9 квітня 2023.
- ↑ а б в Список населених пунктів Бердичівської округи (Попередні дані Всесоюзного перепису населення 17-XII 1926 р.) (PDF). Інститут історії України НАН України. Бердичів, 1927. с. 54-55. Архів оригіналу (PDF) за 21 листопада 2021. Процитовано 9 квітня 2023.
- ↑ Населення Житомирської області. pop-stat.mashke.org. Архів оригіналу за 4 вересня 2021 року. Процитовано 9 квітня 2023.
- ↑ а б Н. Теодорович. Историко-статистическое описание церквей и приходов Волынской епархии. Том I. Уезды Житомирский, Новоград-Волынский и Овручский (PDF) (російська) . Почаїв: Типографія Почаєво-Успенської лаври, 1888. с. 141. Процитовано 9 квітня 2023.
- ↑ К. Жеменецький. Тариф подимного податку Київського воєводства 1754 року (PDF) (українська) . Біла Церква: Олександр Пшонківський, 2015. с. 122. Процитовано 9 квітня 2023.
- ↑ 58.) Wolica Wielka // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1893. — Т. XIII. — S. 833. (пол.)
- ↑ а б в Упоряд. Р.А. Кондратюк, Д.Я. Самолюк, Б.Ш. Табачник. Довідник: офіційне видання. Адміністративно-територіальний устрій Житомирщини 1795-2006 роки. Інститут історії України НАН України (українська) . Житомир: «Волинь», 2007. с. 8, 23, 219. Архів оригіналу за 8 жовтня 2021. Процитовано 9 квітня 2023.
- ↑ Перелік актів, за якими проведені зміни в адміністративно-територіальному устрої України. Офіційний портал Верховної Ради України. Архів оригіналу за 17 квітня 2021. Процитовано 9 квітня 2023.
- ↑ Про утворення та ліквідацію районів. Голос України. Архів оригіналу за 9 липня 2021. Процитовано 9 квітня 2023.
 | Це незавершена стаття про Житомирську область. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
|
| ||||||||