Вацлав Хованець — Вікіпедія

Вацлав Хованець
Бургомістр
1924 — 1934
Президент міста 1934-1935
Посол до парламенту Речі Посполитої 1930-1935
Народився	28 вересня 1897(1897-09-28) Станиславів, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина
Помер	11 березня 1985(1985-03-11) (87 років) Краків, Польська Народна Республіка
Похований	Раковицький цвинтар
Відомий як	адвокат
Країна	Республіка Польща
Національність	поляк
Політична партія	Безпартійний блок співпраці з урядом
Батько	Станіслав Хованець
Діти	Адам Єжи Хованець
Брати	Тадеуш Хованець Чеслав Хованець Владислав Хованець
Релігія	римо-католик
Нагороди	За заслуги у галузі самоврядування
Медіафайли у Вікісховищі

Вацлав Хованець (28 вересня 1887, Станиславів — 11 березня 1985, Краків) — бурмістр міста Станиславова з 1924 по 1934 рік, президент міста Станиславів 1934—1935, посол Речі Посполитої 1930-1935.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 28 вересня 1887 року у місті Станиславові, Королівства Галичини і Володимирії. У 1905 році з відзнакою закінчив найстарішу на Покутті гімназію. Також він вивчав юриспруденцію у Львові та економіку у Відні, але смерть його батька Станіслава у 1910 році не дала закінчити навчання. Він допомагає управляти маєтком овдовілій матері Сабіні з роду Данкевичів, а також виховувати трьох молодших братів. Родина Хованців була найбагатшою в Станиславові, володіла комплексом кам’яниць у центрі міста, в тому числі власною блоковою електростанцією і друкарнею

Вацлав багато часу віддавав праці в сімейній друкарні та літографії, які мали ім’я і прізвище Станіслав Хованець, де зокрема займався доставкою поліграфічної продукції для Польських державних залізниць. Багаторічний досвід в галузі фінансів та економіки сприяли тому, що в 1924 році Хованець став бургомістром. Друкарню і все майно він довірив найстаршому брату Тадеушу, а сам зосередився на розвитку міста, що отримало звання воєводського. Цим самим Станиславів отримує право на управління мера. Хованець буде ним аж одинадцять років, чим встановить своєрідний рекорд у Другій Речі Посполитій. У жодному іншому місті нікому не вдалося так довго виконувати ці функції.^[1]

За час свого правління Хованець також обіймав посаду посла Речі Посполитої ІІІ каденції (1930-1935). У своїй щоденній роботі на посаді президента міста не зважав на національність людини – важили тільки його індивідуальні риси.

Через зміну законодавства Польщі у 1934 році бургомістр став називатися президентом міста. Відтак, 26 травня 1934 міська рада обрала Вацлава Хованця першим президентом Станиславова. Однак у березні 1935 року через конфлікт, який виник у міській управі під час прийняття бюджету, Хованець подав у відставку. Цього ж року він виїхав до Львова, де став директором головного іпотечного акціонерного банку.

Через кілька років було відзначено його вклад у розвиток Станиславова. У 1938 році президент РП Ігнацій Мосціцький „за заслуги у галузі самоврядування” відзначив Вацлава Хованця Золотим Хрестом за Заслуги.

Початок війни та захоплення влади на східних землях тодішньої ІІ Речі Посполитої загрожувало в перспективі арештом і вивезенням всієї сім’ї. Хованець це добре розумів. Переселившись до Кракова, Хованець до 1949 року продовжує працювати директором Іпотечного Банку у Кракові. Після того він вийшов на пенсію. Також працював експертним свідком у Воєводському суді. Іноді зустрічався з колишніми мешканцями Станиславова, часто його навідував архієпископ Евгеніуш Базяк. Помер Хованець у віці 98 років 11 березня 1985 року. Його поховали на Раковицькому цвинтарі у Кракові.^[2]

Внесок в розвиток міста[ред. | ред. код]

Першим його великим успіхом було завершення довготривалого процесу приєднання приміських ґмін до Станиславова, що формально сталося в 1925 році. Тоді чисельність мешканців зросла з 30 до 53 тисяч, а територія міста виросла з 415,8 га до 2227,5 га.

Відбулась модернізація пожежної служби. За австрійських часів пожежники  мали в розпорядженні вісім бочковозів і тільки чотири пари коней. Спершу збільшили бригаду, рухомий склад і кількість коней.

Забрукували вулиці та проклали хідники не тільки в середмісті, але й на периферіях. Ратуша, звісно, дуже швидко виявилася затісною, тож спорудили новий будинок магістрату на вулиці Ґолуховського. А також вибудували двадцять закладів соціальної опіки, в тому числі ясла для сиріт. Місто суттєво підтримало освіту і культуру, про що свідчило 14 загальних шкіл в міських будинках, 8 державних і приватних гімназій, 4 вчительські семінарії та 3 театри – аж чотирма різними мовами, бо, окрім польської, української і єврейської, була ще німецька. З першого повоєнного перепису, проведеного в 1921 році, коли Станиславів мав тільки 28 тисяч мешканців, кількість мешканців у 1935 році зросла майже до 70 тисяч.

Перебудували аварійну ратушу та театр (тепер філармонія), побудували Касу хворих (поліклініка № 3, Франка, 30), дві школи – на Матейка (тепер лікарня № 1) і на Майзлях (школа № 15), торговельну школу, пожежне депо та ще кілька нових публічних об’єктів. Завершили будівництво костелу на Вовчинецькій, забрукували та заасфальтували багато вулиць, заклали новий парк на Галицькій. Також була побудована міська електростанція – біля входу вмурували погруддя Вацлава Хованця.^[3]

Родина Хованців[ред. | ред. код]

Батько майбутнього мера Станіслав Хованець мав 18 років, коли в 1880 році покинув Тарнів і переїхав до Станиславова у пошуках праці. Він почав працювати в друкарстві, у Станиславові це було затребуване вміння, бо в цьому місті в друкарні Яна Данкевича видавали польські книги та різну пресу. Юнак із Тарнова швидко виявився дуже здібним друкарем. Настільки, що власник довірив йому не тільки всю друкарню, але й руку доньки Сабіни. А на додачу підтримав фінансово і допоміг заснувати власну друкарню на вулиці Бельведерській, оскільки із замовленням на польський друк важко було впоратися. Хованець мав невичерпні сили. До друкарні він додав сучасну літографічну майстерню. Друкував класику, включно з творами Адама Міцкевича, і «Кур’єр Станиславівський», співредактором якого він став. Він увійшов у банківську справу, спершу австро-угорську, а потім став директором Ощадної каси. Цей перший абсолютно польський банк був феноменом не тільки Станиславова. Він виник у 1880 році, за вісім років до заснування аналогічної Ощадної каси у Львові. За часів Хованця у Станиславові збудували офіс цього банку, гарну кам’яницю на розі Кажімєжовської та Собєського (нині – Мазепи і Січових Стрільців – ред.), з сецесійними вітражами, які  й донині захоплюють. Хованець провадив і суспільну діяльність, не тільки в «Соколі» – заснував патріотично-культурне Товариство ім. Яна Каланського. Він мав ділянку в самому центрі міста, а також кам’яницю в наріжному будинку вулиць Собєського і Ґославського. В 1910 році раптово помер у віці сорока восьми років. Прощалися з ним тисячі мешканців, які багато чим йому завдячували.

Після вторгнення червоної армії до Станиславова у вересні 1939 року НКВС негайно арештував Тадеуша Хованця, і у квітні 1940 року його вбили разом із тисячами польських офіцерів на околицях Харкова. А з друкарні відразу вивезли до Москви найкращі машинки.

Два його брати також пережили війну. Інженер Владислав Хованець у вересні 1939 року зголосився добровольцем до польської армії, воював під наказами генерала Франчішка Клееберга і був важко поранений  у битві під Коцкєм. Він потрапив до шпиталю і завдяки цьому уникнув полону. Після війни був одним з організаторів політехніки у Вроцлаві та став там професором. Чеслава Хованця війна застала в Парижі, де він пішов у польське військо. Брав участь у французькій кампанії і потім разом з евакуйованими польськими загонами опинився в Англії. А після війни повернувся до своєї улюбленої Польської бібліотеки в Парижі, поставив її на ноги після воєнних спустошень і керував нею аж до смерті. А син мера, Адам Єжи Хованець, закінчив юридичний факультет в Ягеллонському університеті та довгі роки був заступником директора книгосховища і Дому книги в Кракові.^[4]

Примітки[ред. | ред. код]