Вальтер Ульбріхт — Вікіпедія

Вальтер Ульбріхт; Walter Ulbricht
	нім. Walter Ulbricht
	Вальтер Ульбріхт; Walter Ulbricht
Генеральний (з 1953 Перший) секретар ЦК СЄПН
	25 липня 1950 — 3 травня 1971
Попередник	посада заснована
Наступник	Еріх Гонеккер
Голова Державної ради НДР
	12 вересня 1960 — 1 серпня 1973
Попередник	посада заснована
Наступник	Віллі Штоф
Народився	30 червня 1893; Лейпциг, Саксонія
Помер	1 серпня 1973 (80 років); Берлін, НДР
Похований	Меморіал соціалістівd
Відомий як	політик, боєць опору
Країна	НДР
Alma mater	Міжнародна ленінська школа
Політична партія	Соціал-демократична партія Німеччини (1917), Незалежна соціал-демократична партія Німеччини (1920), Комуністична партія Німеччини (1946), National Committee for a Free Germanyd (1945) і Соціалістична єдина партія Німеччини (1973)
У шлюбі з	Lotte Ulbrichtd
Діти	Beate Ulbrichtd
Релігія	атеїзм
	Медіафайли у Вікісховищі

Ва́льтер У́льбріхт (нім. Walter Ernst Paul Ulbricht; нар. 30 червня 1893 — пом. 1 серпня 1973) — керівник НДР. Як Перший секретар ЦК Соціалістичної єдиної партії Німеччини в 1950–1971 роках відіграв значну роль у становленні НДР, у її відділенні та ізоляції від ФРН та Західної Європи; був ініціатором спорудження Берлінського муру.

Партійна кар'єра[ред. | ред. код]

Народився 30 червня 1893(18930630) року в місті Лейпциг в сім'ї столяра, починаючи з 1907 року також працював столяром.

У 1912 році вступив до Соціал-демократичної партії Німеччини. У 1915 мобілізований. З 1918 — член «Союзу Спартака». Під час Листопадової революції 1918 року — член корпусної ради солдатських депутатів, згодом — Ради робітничих і солдатських депутатів Лейпцига.

Один із засновників лейпцизької організації Комуністичної партії Німеччини (КПН). У 1919 році — член окружного комітету КПН у Середній Німеччині, редактор газети «Классенкампф». У 1921–1923 роках — політичний секретар окружної організації КПН в Тюрингії. У 1923 році його вперше обрано до ЦК, членом якого Ульбріхта безперервно обирали з 1927 року. У 1926–1928 роках — депутат ландтагу Саксонії, у 1928–1933 роках — Рейхстагу; у 1928–1929 роках — представник КПН при виконкомі Комінтерну. Після приходу до влади Гітлера працював у підпіллі, наприкінці 1933 року емігрував і незабаром переїхав до Москви. З 1935 року — член Політбюро, з 1938 — знову обіймає посаду представника КПН при виконкомі Комінтерну. Одночасно працює в німецькій редакції московського радіо. З початком німецько-радянської війни агітує серед військовополонених, під час Сталінградської битви через гучномовець агітував німецьких солдатів до здачі в полон; у 1943 році бере участь у створенні серед військовополонених національного комітету «Вільна Німеччина».

Керівництво НДР[ред. | ред. код]

У 1945 році повертається до Німеччини. У 1946—1949 роках — заступник голови Соціалістичної єдиної партії Німеччини, з 1949 року — член Політбюро ЦК СЄПН, у 1949—1955 роках — заступник прем'єр-міністра НДР, з 1950 по 1973 роки — глава СЄПН (назва посади — спочатку генеральний секретар, з 1953 року — перший секретар ЦК). Одночасно був заступником прем'єр-міністра (до 1955), у 1955—1960 був першим заступником голови Ради Міністрів, у 1960—1971 роках — голова Національної ради оборони, з 1960 року — голова Державної ради НДР.

Був відомий як сталініст; проголошений ним 1952 року курс на «поступове будівництво соціалізму» за радянським зразком викликав загальне невдоволення в країні і став причиною повстання в червні 1953 року, у ході якого Ульбріхт був змушений тікати під захист радянських військ в резиденцію радянської окупаційної адміністрації Карлсхорст. Повстання, придушене радянськими військами, зміцнило становище Ульбріхта, оскільки дозволило йому розправитися з внутрішньопартійною опозицією і змусило Москву відмовитися від думки змістити його, що виглядало б як прояв слабкості.

Влітку 1961 року під час Берлінської кризи й наростаючої хвилі біженців з НДР до ФРН, приготування східно-німецької влади до закриття єдиної, що залишилась незакритою, ділянки німецько-німецького кордону в Берліні стали очевидні. Влітку 1961 року з НДР у ФРН через Берлін щодня емігрувало в середньому 1000 осіб (у липні 30 тис., в серпні 48 тис.). Однак на історичній урядовій прес-конференції для закордонних ЗМІ від 15 червня 1961, що сталася пізніше, на пряме запитання кореспондентки Frankfurter Rundschau Анне-Марі Дохер «… Чи означає по-вашому, що біля Потсдамських воріт буде зведено державний кордон?» — публічно заявив:

Я ваше запитання зрозумів так, що в Західній Німеччині є люди, охочі до того, щоб ми мобілізували будівельників звести стіну. Мені невідомо про подібні наміри. Будівельники нашої столиці задіяні у зведенні житла… Ніхто не збирається зводити стіну!

Через неповних два місяці за його наказом без офіційного попередження вночі 13 серпня 1961 прикордонні війська НДР почали спішне будівництво ізоляційної стіни і прикордонних укріплень навколо Західного Берліна. Таким чином Вальтер Ульбріхт виявився державним діячем, чий публічний обман увійшов в аннали історії.

У 1971 році подав у відставку з усіх посад «за станом здоров'я», заяву написано під тиском Брежнєва. Після цього до керівництва прийшов Еріх Гонеккер. До своєї смерті обіймав номінальну посаду Почесного голови СЄПН.

Оцінки особистості[ред. | ред. код]

У народі його називали «Шпіцбарт» (Гостробородий) і «Ну-ну» (характерно-саксонський вираз згоди). Часто передражнювано його манеру говорити, включаючи специфічний лейпцизький діалект і паразитну частку «ja» (так/адже), яку він постійно вставляв між словами.

Нагороди[ред. | ред. код]

Зображення[ред. | ред. код]

Вальтер Ульбріхт на поштовій марці НДР, номінал 1 марка
Вальтер Ульбріхт на поштовій марці НДР, номінал 2 марки

Пам'ять[ред. | ред. код]

З 1973 по 1994 рік Новопесчана вулиця в Москві називалася вулицею Вальтера Ульбріхта.

Література[ред. | ред. код]

Р. А. Кривонос. Ульбрихт Вальтер // Українська дипломатична енциклопедія : у 2 т. / ред. кол.: Л. В. Губерський (голова) та ін. — К. : Знання України, 2004. — Т. 2 : М — Я. — 812 с. — ISBN 966-316-045-4.
P. Кривонос. Ульбрихт Вальтер // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с.735 ISBN 978-966-611-818-2

Посилання[ред. | ред. код]

Ульбріхт // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.