French
DeutschВайра Віке-Фрейберга — Вікіпедія
| Вайра Віке-Фрейберга латис. Vaira Vīķe-Freiberga | |||
.jpg) | |||
.svg) | |||
| |||
|---|---|---|---|
| 8 липня 1999 — 7 липня 2007 | |||
| Попередник: | Ґунтіс Улманіс | ||
| Наступник: | Валдіс Затлерс | ||
| Народження: | 1 грудня 1937[1][2] (86 років) Рига, Латвійська Республіка | ||
| Країна: | Латвія | ||
| Освіта: | Університет Вікторії[d], Університет Макгілла і Торонтський університет | ||
| Шлюб: | Imants Freibergsd | ||
| Автограф: |  | ||
| Нагороди: |                                   | ||
|
| |||
Ва́йра Ві́ке-Фре́йберга[3][4] (латис. Vaira Vīķe-Freiberga; нар. 1 грудня 1937, Рига, Латвія) — латвійська державна діячка та науковиця, шоста президент Латвійської Республіки.
Спецпосланниця генерального секретаря ООН, віцеголова Групи експертів з довгострокового майбутнього Європейського Союзу, співголова Міжнародної ради Міжнародного центру Нізамі Гянджеві.
Життєпис[ред. | ред. код]
Батько — моряк Карлис Вікіс (латис. Kārlis Vīķis), мати — Аннемарія Віке (латис. Annemarija Vīķe), до шлюбу Ранькє (Raņķe). Через кілька тижнів після її народження батько трагічно загинув в Атлантиці. Пізніше мати одружилася з моряком Едґарсом Хермановічсом (Edgars Hermanovičs).
31 грудня 1944 року сім'ю евакуювали до Німеччини через наступ сталінських військ. Початкову освіту здобула в латиській школі в таборі біженців в Любеку (Німеччина) й у французькій жіночій гімназії в Касабланці (Марокко).
Коли Вайрі виповнилося 16 років, сім'я переселилася до Канади, де Вайра працювала клерком у банку та сортувальницею листів. У Канаді здобула вищу освіту, ступінь бакалавра з англійської мови та ступінь магістра з психології. А потім і докторський ступінь у галузі експериментальної психології в університеті Макгілла. Володіє латиською (рідна мова), французькою, англійською, німецькою, іспанською, трохи італійською та португальською мовами. Російську не вивчила, хоча почала вивчати 1999 року.
З 1965 по 1998 р. — професор психології в Монреальському університеті (Universite de Montreal). Вела курси з психофармакології, психолінгвістики, наукової теорії. Проводила дослідження в галузі психології про процеси пам'яті, мови і мислення, включаючи вплив ліків. Серед латвійської еміграції відома роботами з латвійським дайнами (народними піснями), їхньою поетикою та структурою.
Очолювала відділення французької мови Канадської академії наук (Royal Society of Canada). Починаючи з 1957 року працювала вихователькою молоді та фахівчинею з фольклору серед латвійців, що проживають за кордоном. Вела активну діяльність і в керівництві національних і міжнародних наукових організацій. Працювала представницею Канади й головою наукової програми НАТО «Людський фактор» у Брюсселі. Була запрошена представницею Канади — консультанткою у комісії з конституційних реформ парламенту Бразилії (1989). Очолювала ряд наукових організацій. Отримала Велику медаль Латвійської академії наук та нагороди багатьох інших академій. Співавторка бази даних Сонячних дайн і загальних дайн, авторка і співавторка семи книг про латвійські дайни.
У 1997 році переїхала з Канади до Латвії. 19 жовтня 1998 року призначена директором Інституту Латвії, який відповідає за формування образу країни у світі.
Президентство[ред. | ред. код]
10 червня 1999 р. взяла участь у виборах президента Латвійської Республіки. Віке-Фрейберга не була фавориткою виборів, а лише запасною кандидаткою соціал-демократів, але всі кандидати, висунуті в першій фазі виборів, більшості голосів депутатів Сейму не отримали. 17 червня 1999 року Сейм обрав Вайру Віке-Фрейбергу Президентом Латвійської Республіки й 8 липня вона вступила на посаду. 20 червня 2003 р. переобрана президентом як єдина висунута кандидатка.
За конституцією Латвії (ст. 53) президент не несе політичної відповідальності за свою діяльність, проте Віке-Фрейберга проявила значну зовнішньополітичну активність й увійшла до списків Forbes 100 найвпливовіших жінок світу 2005 і 2006. За її президентства в 2004 році Латвія вступила до ЄС і НАТО, направила свій військовий контингент в Ірак. Виступає за засудження злочинів радянського комуністичного режиму. Стала на той момент єдиною з президентів країн Балтії, що приїхала до Москви на святкування 60-річчя Перемоги 9 травня 2005 року, при цьому залишаючись націоналісткою: так, у 2004 році в інтерв'ю вона висловилася з приводу порівняння мовних ситуацій у Бельгії та Латвії наступним чином: «Там це іншомовне населення століттями жило. А що в нас, у Латвії? Нелегальна, жорстока, тоталітарна іноземна окупація. Тому цей приклад не підходить». Етнополітику Латвії вона резюмувала так: «Їм треба прийняти, що це незалежна країна, і стати латвійцями: російського походження, але латвійцями».
15 вересня 2006 р. кандидатура Вайри Віке-Фрейберги була офіційно висунута трьома балтійськими країнами (Латвією, Литвою, Естонією) на пост Генерального секретаря ООН. 5 жовтня Вайра Віке-Фрейберга відкликала свою кандидатуру.
Після президентства[ред. | ред. код]
Продовжує займатися активною громадською діяльністю, зокрема входить до Європейської ради з толерантності та взаємоповаги, міжнародної неурядової організації, зайнятої виробленням ініціатив та пропозицій щодо поліпшення ситуації у сфері толерантності в Європі.
У 2007 році разом із чоловіком заснувала консалтингову компанію VVF Consulting, яка в 2008 році виграла оголошений Лієпайською думою конкурс на проведення аналізу політики розвитку Лієпаї.
Нагороди[ред. | ред. код]
- Латвійський Орден Трьох зірок
- Орден князя Ярослава Мудрого I ст. (Україна, 27 квітня 2006) — за визначний особистий внесок у розвиток українсько-латвійських відносин[4]
- нагороди інших держав
Шлюб і сім'я[ред. | ред. код]
Чоловік — Імантс Фрейбергс, президент Латвійської асоціації інформаційних технологій і телекомунікацій. Син Карлис живе в Латвії, дочка Індра працює в Лондоні.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Енциклопедія Брокгауз
- ↑ Munzinger Personen
- ↑ Вайра Віке-Фрейберга ділиться думками про питання безпеки в Україні — Посольство Латвійської Республіки в Україні. Архів оригіналу за 2 лютого 2017. Процитовано 26 січня 2017.
- ↑ а б Указ Президента України від 27 квітня 2006 року № 330/2006 «Про нагородження В. Віке-Фрейберги орденом князя Ярослава Мудрого»
Література[ред. | ред. код]
- Л. В. Губерський. Віке-Фрейберга Вайра // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К: Знання України, 2004 — Т.1 — 760с. ISBN 966-316-039-X
Посилання[ред. | ред. код]
 | Вікіцитати містять висловлювання від або про: Вайра Віке-Фрейберга |
|
| ||||||||||
