Собко Вадим Миколайович — Вікіпедія

Вадим Миколайович Собко
Народився 5 (18) травня 1912(1912-05-18)
Москва, Російська імперія
Помер 12 вересня 1981(1981-09-12) (69 років)
Київ, Українська РСР, СРСР
Поховання Байкове кладовище
Громадянство СРСР СРСР
Діяльність письменник, драматург
Alma mater Філологічний факультет Київського університету[d]
Мова творів українська
Жанр роман
Членство СП СРСР
Партія КПРС
Нагороди
Орден Жовтневої Революції Орден Вітчизняної війни I ступеня Орден Червоного Прапора Орден Трудового Червоного Прапора
Орден Трудового Червоного Прапора Орден Трудового Червоного Прапора Орден Червоної Зірки Орден Червоної Зірки Почесна Грамота Президії Верховної Ради УРСР
Премії
Сталінська премія Національна премія України імені Тараса Шевченка — 1975

Собко́ Вади́м Микола́йович (5 (18) травня 1912, Москва — 12 вересня 1981(1981-09-12), Київ) — український радянський письменник, прозаїк, драматург.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 5 [18] травня 1912(19120518) року в родині військовослужбовця. Працював робітником на Харківському тракторному заводі. У 1939 році закінчив філологічний факультет Київського університету. Член ВКП(б) з 1940 року. В роки німецько-радянської війни брав участь у бойових діях та працював в армійських газетах. Під час штурму Берліна був тяжко поранений. Демобілізувався у званні підполковника. Був головою правління Добровільного товариства любителів книги УРСР.
Дружина — Войтушенко Віра Денисівна (1915—1982), доктор філологічних наук, відомий фахівець з історії російської літератури ХХ ст., педагог, літературознавець, яка виховала ряд відомих філологів, культурологів та журналістів, зокрема Володимира Семенова, П. Яковенка та ін.
Донька — Ярослава Вадимівна Собко (1938—1999), мистецтвознавець, редактор.

Могила Вадима Собка

Помер 12 вересня 1981 року. Похований в Києві на Байковому цвинтарі (ділянка № 50). Автори надгробного пам'ятника — скульптор О. Прудка, архітектор Т. Довженко.

Творчість[ред. | ред. код]

Друкувався з 1930 року: збірки поезій «Погляд вперед» і «Тракторобудні» (1932), «Мій товариш» (1933), поема «Мікрон» (1934) та інші, нарисів і оповідань — «Монтажники» (1931), «Люди риштовань» (1933) та інші.

Першу популярність здобув пригодницькою трилогією про роботу радянських авіаконструкторів «Зоряні крила» (1937—1950 рр.). Роман-трилогія «Шлях зорі» («Кров України», 1943; «Кавказ», 1946; «Вогонь Сталінграду», 1947) присвячений подіям Другої світової війни. П'єса «Життя починається знову» і роман «Запорука миру» (1951) — з повоєнного життя в Німеччині.

У дальших творах порушує проблеми будівництва, моралі: «Біле полум'я» (1952), «Звичайне життя» (1957), «Нам спокій тільки сниться…» (1959), «Справа прокурора Малахова» (1959), «Матвіївська затока» (1962), «Київський зошит» (п'єса, 1964), молоді й спорту (роман «Стадіон», 1954) та інші.

Останній роман «Ключ» вийшов у 1978 році.

Твори Собка перекладалися російською мовою та мовами соціалістичних країн. Збірник «П'єси» (1958, 1969), «Вибрані твори в 2 томах» (1972).

Відзнаки[ред. | ред. код]

Лауреат:

Нагороджений орденом Жовтневої Революції, орденом Вітчизняної війни 1-го ступеня, орденом Червоного Прапора, трьома орденами Трудового Червоного Прапора, двома орденами Червоної Зірки, а також медалями. Нагороджений також Почесною грамотою Президії Верховної Ради Української РСР (18.05.1972).

Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]

Меморіальна дошка

14 січня 1983 року в Києві, на вулиці Леніна (тепер Богдана Хмельницького), 68, у будинку письменників РОЛІТ, де жив Вадим Собко з 1935 по 1981 рік, йому встановлено бронзову пам'ятну дошку (барельєф; скульптор А. В. Кущ, архітектор П. П. Купрій)[2].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Сайт Комітету з Національних премій імені Тараса Шевченка. Архів оригіналу за 7 березня 2016. Процитовано 4 серпня 2012. 
  2. Захоплюючий Київ[недоступне посилання з липня 2019]

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]