Вавилонське стовпотворіння — Вікіпедія

Вавило́нське стовпотворі́ння, також Вавилонське велелю́ддя — фразеологізм, крилатий вислів, біблеїзм, який вживають на означення справи, яка не буде завершена, також є символом сум'яття, безладдя, галасу, метушні, відсутності єдиної підпорядкованості при великому скупченні народу, що не розуміє один одного;

— біблійна історія про зведення Вавилонської вежі та змішання мов;

— синонім Вавилонської вежі.

Походження[ред. | ред. код]

Згідно зі староєврейським міфом, який викладений у «Юдейських старожитностях» Йосипа Флавія^[1] та відзеркалений у Книзі Буття (глава 11:1–9)^[2], на початку 3 тисячоліття до н. е. після Усесвітнього потопу нащадки Ноя, які розмовляли однією мовою, розселились в месопотамській долині Шин‘ар (Сеннаар). Син Куша — цар хамітів Німрод, аби прославитися і не коритися нащадкам Сима та Яфета, вирішив звести колосальну башту (стовпотворіння), вершина якої досягла б божественних небес, відому в історії як Вавилонська вежа, а навколо неї побудувати величезне місто. Будівництво (стовпотворення) здійснювалось з випаленої цегли, з застосуванням для її кладки земляної смоли (бітуму). Бог Ягве, який жив на небі, розгнівавшись на людей за їх нерозумне бажання посягти на його володіння, вирішив покарати будівників: він змішав їх мову так, що вони почали розмовляти різними мовами та перестали розуміти один одного. Почалися галас і метушня, величезний натовп не міг злагоджено діяти, стовпотворення припинилося і люди розвіялися по світу. Нащадки Яфета пішли на захід і розселились у Європі. Симові нащадки залишились в Азії. Хамові нащадки пішли в Африку, але частина їх також залишилася в Азії. Люди, розселившись по землі, поступово забули свій рід і утворили окремі самостійні народи та нації зі своїми звичаями і мовами.

Біблійна легенда про Вавилонське стовпотворіння міститься у пам'ятці історіографії та літератури Київської Русі — Повісті врем'яних літ^[3]:

І був (тоді) один народ. А коли намножилося людей на Землі, то намислили вони у дні Іоктана й Фалека спорудити башту до неба. І, зібравшись на містині поля Сенаар зводити башту до небес і город навколо неї Вавилон, будували вони башту сорок літ. І не була вона завершена, бо зійшов Господь Бог глянути на город і на башту і сказав Господь: «Се народ один і мова одна». І змішав Бог народи і розділив на сімдесят і на дві мови, і розсіяв (їх) по всій Землі. По змішанні ж народів Бог вітром великим розвалив башту, однак є останок її межи Ассирією і Вавилоном; і є він у висоту (?), а в ширину 54 338 лікті. Багато літ держиться останок той. Після того ж, як було розвалено башту і розділено народи, взяли сини Симові східні краї, а Хамові сини — південні краї; Яфетові ж сини захід узяли і північні краї. Від цих ото сімдесяти і две народів, од племені таки Яфетового, постав народ слов'янський — так звані норики, які є слов'янами.

Оповідь про Вавилонське стовпотворіння має в Біблії і етнологічне значення, оскільки покликана пояснити етимологічне походження назви недобудованого після невдалого стовпотворення міста Бавел (Вавилон) від івритського дієслова балал (івр. змішувати — בלל‎)^[4].

У міфі про Вавилонське стовпотворіння знайшло віддзеркалення будівництво у Вавилонії зикуратів (велетенських будівель ритуально-храмового призначення) і участь в їх зведенні представників багатьох етнічних груп.