ВІЛ-інфекція серед ЧСЧ в Азербайджані — Вікіпедія

Чоловіки, які практикують
секс із чоловіками
Прояви

Гомосексуальна орієнтація
Ситуативна гомосексуальна поведінка
ВІЛ/СНІД і інші ЗПСШ
Чоловіча проституція
Тюремна сексуальність
Гомосексуальна порнографія
Сексуальні практики між чоловіками
Barebacking і Bugchasing

Пошук партнера

Гейдар • Круїзинг • Гей-бар • Даркрум
Гей-сауна • Котеджінг • Glory Hole • Ханкі-код

Перший випадок ВІЛ-інфекції в Азербайджані був зареєстрований в 1987 році. Станом на початок 2018 року в країні зареєстровано 6755 випадків ВІЛ-інфекції. Із загальної кількості ВІЛ-інфікованих 73,1% складають чоловіки[1]. У період з 2009 по 2017 рр. захворюваність на ВІЛ-інфекцію була приблизно на одному рівні: у 2009 році вона становила 5,1 випадків ВІЛ на 100 тис. населення, а в 2017 році — 5,8 випадків[2].

Найбільша частка від загального числа випадків ВІЛ припадає на ін'єкційний шлях передачі (45%), проте серед виявлених випадків станом на 2017 р. переважає статевий шлях передачі — 65%[1],[3].

Значна частка випадків інфікування ВІЛ відбувається за межами країни. Наприклад, серед ВІЛ-позитивних громадян Азербайджану близько 20% були інфіковані за кордоном, переважно в Російській Федерації [4]. Крім того, Туреччина, де існує значна субкультура трансгендерів і секс-працівників, і куди їздять трансгендери країн Кавказу, також входить до переліку країн c високими ризиками інфікування ВІЛ. Це може свідчити про вплив міграційних процесів на розвиток епідемії ВІЛ-інфекції.

ВІЛ-інфекція серед ЧСЧ в Азербайджані[ред. | ред. код]

За оцінками 2018 року в країні налічується 23900 ЧСЧ. Даних про ВІЛ-інфекцію серед транс-людей немає.

Станом на 2018 рік серед ЧСЧ діагностовано кумулятивно 196 випадків ВІЛ[2],[3]. Кількість нових випадків ВІЛ серед ЧСЧ збільшується.

Нові випадки ВІЛ серед ЧСЧ в Азербайджані

Поширеність ВІЛ серед ЧСЧ теж росте: у 2007 році показник склав 1%, в 2011 році — 2%, а в 2015 році — 2,2%. За результатами останнього інтегрованого біоповеденческого дослідження (IBBS) серед ЧСЧ у 2018 році поширеність ВІЛ склала 1,1%[5].

Поширеність ВІЛ за самооцінками ЧСЧ (серед тих, хто пройшов тестування) становить 12%[6]. Таким чином, реальний рівень поширеності серед ЧСЧ може бути набагато вищим, ніж за даними національної статистики. Поширеність сифілісу серед ЧСЧ, в порівнянні з 2016 р. знизилась (13,6% в 2016 р. і 7,3% в 2018 р.). Разом з тим, поширеність гепатиту С становить 4%[4],[5].

Показники поширеності ВІЛ серед ЧСЧ в інших країнах Східної Європи і Центральної Азії: в Росії — 7,1% (Москва) і 22,8% (Санкт-Петербург), в Грузії (Тбілісі) — 21,5%, в Стамбулі (Туреччина ) — 12,7%[7], в Казахстані — 6,2%[8], в Киргизстані — 6,6%, в Узбекистані — 3,7%[9].

Поведінка МСМ в контексті ВІЛ[ред. | ред. код]

Обізнаність МСМ про те, де можна пройти тест на ВІЛ, незадовільна — всього 44% володіють такими знаннями. Крім цього, ЧСЧ в Азербайджані стикаються з недостатнім доступом до профілактичних послуг — всього 48% ЧСЧ вважають, що вони зможуть здати аналізи на ІПСШ або гепатит[6].

За даними 2018 року скоротилася частка ЧСЧ, які пройшли тестування на ВІЛ за останні 12 місяців і знають свої результати: 2016 р. — 69,7%, 2018 р. — 43,6%.

Зросла частка ЧСЧ, які використовували презерватив під час останнього сексуального контакту з партнером-чоловіком: 63,9% у 2016 р. та 68,8% у 2018 р.[5]

Дослідження показують низький рівень систематичного використання презерватива з випадковим партнером — тільки 31% ЧСЧ завжди використовували презерватив з випадковими партнерами в попередні 6 місяців[6]. 18% ЧСЧ залучені до секс-бізнесу.

Охоплення ЧСЧ ВІЛ-сервісом в Азербайджані[ред. | ред. код]

В Азербайджані є онлайн-спільноти, ініціативні групи та НУО, які надають послуги і підтримку для ЛГБТ.

Профілактична діяльність НУО в країні недостатня, адже тільки 28% ЧСЧ мають доступ до ЧСЧ-сервісних організацій[6]. ЧСЧ слабко охоплені ВІЛ-сервісом. Безкоштовні презервативи отримували всього 19%. Охоплення інформацією про ВІЛ/ІПСШ, тестуванням на ВІЛ та безкоштовними любрикантами є вкрай низьким — тільки 15-16% ЧСЧ їх отримували.

Дискримінація і стигма ЧСЧ в Азербайджані[ред. | ред. код]

ЧСЧ в Азербайджані радше приймають свою гомосексуальність — рівень інтерналізованої гомонегативності серед ЧСЧ в країні складає 2,3 бала із 7 можливих[6].

Разом з тим, Азербайджан є одною з найбільш нетерпимих країн в Європі. За даними рейтингу захищеності сексуальних меншин ILGA-Europe Азербайджан посідає останнє місце серед інших 49 країн в рейтингу[10].

Декриміналізація добровільних статевих контактів між повнолітніми чоловіками в Азербайджані відбулась відносно недавно — у 2000 році[11]. В інших країнах регіону це сталося в різний час: в Україні в 1991[12], а в Казахстані — в 1998[13].

ЛГБТ зазнають неприйняття своєї гендерної ідентичності і сексуальної орієнтації з боку батьків і близьких. Зафіксовані випадки насильства і переслідувань ЛГБТ. ЗМІ спотворено транслюють новини за участю ЛГБТ[11]. За даними ILGA-Europe є випадки побиття і навіть убивств ЛГБТ-осіб у зв'язку з їхньою сексуальною орієнтацією[10].

На інституційному рівні ЛГБТ Азербайджану також не є захищеними від дискримінації та стигми — нема законів, що захищають ЛГБТ, немає спеціальних притулків від насильства[11].

Все це сприяє закритості ЧСЧ і трансгендерів та створює перешкоди для ефективної профілактичної роботи щодо ВІЛ.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б Azerbaijan Country Report UNAIDS 2018 (PDF) (англ.). Архів оригіналу (PDF) за 20 лютого 2020. Процитовано 20 лютого 2020.
  2. ↑ а б European Centre for Disease Prevention and control/WHO Regional Office for Europe.HIV/AIDS surveillance in Europe 2018—2017 data. Stockholm: ECDC; 2018 (PDF) (англ.). Архів оригіналу (PDF) за 4 грудня 2019. Процитовано 20 лютого 2020.
  3. ↑ а б Пресс-релиз в связи с ВИЧ/СПИД по итогам 2018 года в Азербайджане / Республиканский Центр СПИДа Министерства здравоохранения Азербайджанской Республики (азерб.). Архів оригіналу за 18 лютого 2020. Процитовано 20 лютого 2020.
  4. ↑ а б WHO Review of the HIV Programme in Azerbaijan. — 2014 (PDF) (англ.). Процитовано 20 лютого 2020.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  5. ↑ а б в Azerbaijan UNAIDS 2018 country data (англ.). Архів оригіналу за 28 квітня 2020. Процитовано 20 лютого 2020.
  6. ↑ а б в г д Шестаковский А., Касянчук М. Исследование интернализированной гомонегативности (внутренней гомофобии) : аналитический отчет, 2018 (PDF) (рос.). Архів оригіналу (PDF) за 21 лютого 2020. Процитовано 20 лютого 2020.
  7. ↑ Sargin F., Goktas S. HIV prevalence among men who have sex with men in Istanbul — Int J Infect Dis. 2017 Jan; 54:58-61.doi:10.1016 / j.ijid.2016. 11.406 (англ.). Процитовано 20 лютого 2020.
  8. ↑ Kazakhstan UNAIDS Country Data. Архів оригіналу за 27 квітня 2020. Процитовано 20 лютого 2020.
  9. ↑ Uzbekistan UNAIDS Country Data (англ.). Архів оригіналу за 29 квітня 2020. Процитовано 20 лютого 2020.
  10. ↑ а б ILGA-Europe Annual Review of the Human Rights Situation of Lesbian, Gay, Bisexual, Trans and Intersex People in Europe, 2017 (PDF) (англ.). Архів оригіналу (PDF) за 19 серпня 2019. Процитовано 20 лютого 2020.
  11. ↑ а б в Мустафаева З. Анализ законодательства, связанного с правами ЛГБТ и ВИЧ в Восточной Европе и Центральной Азии : Национальный отчет : Азербайджан. — Таллинн, 2016 (PDF) (рос.). Архів оригіналу (PDF) за 20 лютого 2020. Процитовано 20 лютого 2020.
  12. ↑ Совет Европы Дискриминация по признаку сексуальной ориентации и гендерной идентичности в Европе—2012 (PDF) (рос.). Архів оригіналу (PDF) за 24 вересня 2020. Процитовано 20 лютого 2020.
  13. ↑ CPresentation — side event on Situation of LGBT people in Central Asia (англ.). Архів оригіналу за 20 лютого 2020. Процитовано 20 лютого 2020.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=ВІЛ-інфекція_серед_ЧСЧ_в_Азербайджані&oldid=42205663