French
DeutschБєліков Михайло Олександрович — Вікіпедія
| Бєліков Михайло Олександрович | |||||
|---|---|---|---|---|---|
 | |||||
| Дата народження | 28 лютого 1940 або 20 лютого 1940[1] | ||||
| Місце народження | Харків, Українська РСР, СРСР | ||||
| Дата смерті | 27 березня 2012 (72 роки) | ||||
| Місце смерті | Київ, Україна | ||||
| Громадянство |  Україна | ||||
| Alma mater | Всеросійський державний інститут кінематографії | ||||
| Професія | кінорежисер, сценарист, кінооператор | ||||
| Членство | СК СРСР і НСКУ | ||||
| Нагороди | 
| ||||
| IMDb | ID 0067872 | ||||
Миха́йло Олекса́ндрович Бє́ліков (28 лютого 1940, Харків, Українська РСР — 27 березня 2012, Київ, Україна[2]) — радянський український кінорежисер, сценарист, кінооператор.
Лауреат ряду премій та звань: Республіканська премія ЛКСМУ ім. М. Островського (1982), Національна премія України ім. Тараса Шевченка (1986), Заслужений діяч мистецтв УРСР (1988), Народний артист України (2000) тощо.[3]
Біографія[ред. | ред. код]
Народився 28 лютого 1940 року у Харкові. У 1959-1963 роках навчався та закінчив Всесоюзний державний інститут кінематографії у м. Москва (майстерня Б. Волчека). Того ж року почав працювати на Київській кіностудії ім. О. Довженка. У 1972–1973 роках навчався та закінчив Вищі курси режисерів і сценаристів у Москві (майстерня Г. Данелії).[4][5]
З 1987 року — перший секретар правління, з 1996 по 2005 рік — Голова Спілки кінематографістів України (усього очолював спілку 19 років). Був одним із засновників Національної академії мистецтв України, а у 1997 році став дійсним членом Національної академії мистецтв України.
Обирався народним депутатом Верховної Ради СРСР у ? році.[5]
Помер М. О. Бєліков 27 березня 2012 року;[6][7] похований на кладовищі смт. Козин.
Родина[ред. | ред. код]
Дружина — Тетяна, син — Сашко; хрещеним батьком сина Михайла Бєлікова Сашка був Сергій Параджанов.[8]
Фільми[ред. | ред. код]
Оператор[ред. | ред. код]
- 1963 — Стежки-доріжки
- 1964 — Казка про Хлопчиша-Кибальчиша
- 1965 — Та, що входить у море
- 1967 — Хто повернеться — долюбить
- 1968 — Білі хмари
- 1969 — Варчина земля (4 с., у співавт. з В. Зимовцем та І. Бєляковим)
Режисер[ред. | ред. код]
- 1973 — Стара фортеця
- 1975 — Червоний півень плімутрок
- 1975 — Ральфе, здрастуй!
- 1979 — Прихована робота
- 1981 — На короткій хвилі
- 1981 — Ніч коротка
- 1986 — Які ж ми були молоді
- 1989 — Розпад
- 1997 — Святе сімейство
- 2002 — Золота лихоманка
Сценарист[ред. | ред. код]
- 1979 — Ральфе, здрастуй!
- 1981 — Ніч коротка
- 1986 — Які ж ми були молоді
- 1989 — Розпад
- 1997 — Святе сімейство
- 2002 — Золота лихоманка
Ролі в кіно[ред. | ред. код]
- 1981 — Жінки жартують серйозно (гість Жені, в титрах немає)
Нагороди[ред. | ред. код]
- Державні відзнаки
- Національна премія України імені Тараса Шевченка (1986, фільм «Які ж були ми молоді»)[9]
- Заслужений діяч мистецтв УРСР (1988)
- Почесна відзнака Президента України (1996; прирівнюється до нагороджених орденом «За заслуги» III ступеня)[10]
- Народний артист України (2000)[11]
- Золота медаль АМУ (2010)[5]
- Кінематографічні відзнаки
- Перший приз та Диплом за найкращий фільм для дітей та юнацтва XV Всесоюзного кінофестивалю в Талліні, СРСР (1981, фільм «Ніч коротка»)
- Гран-прі МКФ у Мангеймі, ФРН (1981, фільм «Ніч коротка»)
- Премія Ленінського комсомолу УРСР ім. М. Островського, СРСР (1982, фільм «Ніч коротка»)
- Головний приз Всесоюзного фестивалю в Алма-Аті, СРСР (1986, фільм «Які ж були ми молоді»)
- Золота медаль МКФ, Венеція (1990, фільм «Розпад»)
- Гран-прі МКФ екологічних кіно- та телефільмів у Сантандері, Іспанія (1990, фільм «Розпад»)
Джерела та примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Person Profile // Internet Movie Database — 1990.
- ↑ Бєліков Михайло Олександрович [Архівовано 31 липня 2021 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2023. — ISBN 966-02-2074-X.
- ↑ Енциклопедія історії України: Т. 1: А-В / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. — К.: В-во «Наукова думка», 2003. — 688 с.: іл. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 10 жовтня 2012.
- ↑ Вічне й минуще. Згадуємо Михайла Бєлікова. day.kyiv.ua/uk/. 1 березня 2017
- ↑ а б в Бєліков Михайло Олександрович. academia.gov.ua. 2012
- ↑ Пішов з життя Михайло Бєліков. «За способом життя і мислення — був лібералом і демократом». day.kyiv.ua/uk. 29.03.2012
- ↑ Життя як утвердження доброти. Не стало Михайла Бєлікова. Кіно-Театр No. 3 за 2012 рік
- ↑ Михайло Бєліков: Коли суддя оголосив вирок Параджанову, зі стіни впав портрет Леніна. umoloda.kyiv.ua. 15.01.2004
- ↑ Постанова від 20 лютого 1986 р. N 55 Київ Про присудження Державних премій Української РСР імені Т.Г. Шевченка в галузі літератури, журналістики, мистецтва і архітектури 1986 року. Архів оригіналу за 1 серпня 2021. Процитовано 1 серпня 2021.
- ↑ Указ Президента України № 739/96 від 22 серпня 1996 року «Про нагородження Почесною відзнакою Президента України». Архів оригіналу за 1 липня 2019. Процитовано 1 серпня 2021.
- ↑ Указ Президента України від 2 березня 2000 року № 326
Посилання[ред. | ред. код]
- Михайло Бєліков на сайті IMDb (англ.)