Бруно Песаола — Вікіпедія

Бруно Песаола
Бруно Песаола під час роботи з «Фіорентиною» (1968–1971)
Особисті дані
Народження	28 липня 1925(1925-07-28)
	Буенос-Айрес, Аргентина
Смерть	29 травня 2015(2015-05-29) (89 років)
	Неаполь, Італія
Зріст	165 см
Вага	74 кг
Громадянство	Італія
Позиція	нападник
Юнацькі клуби
1939—1944	«Рівер Плейт»
Професіональні клуби*
Роки Клуб І (г) 1944–1946 «Спортіво Док Суд» ? (?) 1947–1950 «Рома» 90 (20) 1950–1952 «Новара» 64 (15) 1952–1960 «Наполі» 240 (27) 1960–1961 «Дженоа» 20 (5) 1961–1962 «Скафатезе» ? (?)
Національна збірна
Роки Збірна І (г) 1953 Італія (B) 1 (0) 1957 Італія 1 (0)
Тренерська діяльність**
Роки Команда Посада 1961–1962 «Скафатезе» 1962–1963 «Наполі» 1963–1964 «Савойя» 1964–1968 «Наполі» 1968–1971 «Фіорентина» 1972–1976 «Болонья» 1976–1977 «Наполі» 1977–1979 «Болонья» 1979–1980 «Панатінаїкос» 1980–1981 «Сіракуза» 1982–1983 «Наполі» 1984–1985 «Кампанія»
* Ігри та голи за професіональні клуби враховуються лише в національному чемпіонаті.
** Тільки на посаді головного тренера.
Бруно Песаола у Вікісховищі

Бруно Песаола (італ. Bruno Pesaola, 28 липня 1925, Буенос-Айрес — 29 травня 2015, Неаполь) — італійський футболіст, що грав на позиції нападника. По завершенні ігрової кар'єри — тренер.

Виступав, зокрема, за «Рому» та «Наполі», а також провів один матч у складі національної збірної Італії.

Як тренер працював зокрема з «Фіорентиною», вигравши чемпіонат Італії, а також «Наполі» та «Болоньєю», вигрававши з ними Кубок Італії.

Клубна кар'єра[ред. | ред. код]

Народився 28 липня 1925 року в місті Буенос-Айрес в родині шевця Гаетано, який на початку двадцятих років емігрував до Південної Америки, покинувши рідне Монтелупоне в Італії^[1].

Заграти в «Рівер Плейті», за молодіжну команду якого Песаола бігав разом з Альфредо ді Стефано^[1], не вийшло, і в 1947 році, погравши пару років за «Спортіво Док Суд»^[2], Бруно перебрався в «Рому»^[3]. Тут він і розвернувся на повну силу на лівому фланзі атаки зі своєю швидкістю і здоровою агресією, забивши в першому ж своєму сезоні 11 м'ячів^[4], у другому — 8^[5]. На жаль, 26 лютого 1950 року його в Палермо жорстоко травмував Аредіо Джимона, зламавши Песаолі гомілку і малогомілкову кістку^[6]. Палермця спочатку вигнали з футболу назавжди, проте спочатку Песаола пробачив його^[6], а там і Федеркальчо скоротив дискваліфікацію спочатку до двох років, а там і зовсім до півроку^[6]. Тільки-но повернувшись на поле, Песаола знову отримав перелом ноги — цього разу від Лучано Гарібольді^[it] з «Аталанти»^[7].

Спочатку Песаола думав, що для нього в плані ігрової кар'єри все скінчено і хотів повернутись назад в Аргентину^[8]. Однак він все ж таки зважився спробувати себе в «Новарі», і там ветеран Сільвіо Піола переконав його не повертатися, а пробувати відновити кар'єру на високому рівні^[9]. І не дарма: в скромній п'ємонтській команді Песаола знову заграв і допоміг «Новарі» здобути першу за 11 років перемогу над сусідами з «Ювентуса» (3:1)^[10], а до 1952 року навіть дотягнув своїх до 8-го місця^[11]. Не тільки Бруно був в «Новарі» загальним улюбленцем — його дружину Орнеллу шанували першою красунею міста^[1]. Саме вона вмовила чоловіка прийняти пропозицію «Наполі»^[12], яке стало для Бруно командою на все футбольне життя.

У «Наполі» Песаола прибув разом з відомим шведським форвардом Гассе Єппсоном, і, як зазвичай на півдні, все закрутилося навколо атаки. Якби оборона, незграбно вибудувана тренером Еральдо Мондзельйо, відповідала рівню нападу, то «Наполі» і за чемпіонство б поборовся, а так стали тільки четвертими.

1956 року Мондзельйо замінили на Амадео Амадеї. Знову були окремі гучні перемоги — «Інтер» і «Мілан» обіграли завдяки голам Песаоли, але четверте місце, тепер і в 1958 року, так і залишалося стелею «блакитних». У 1960 році, зігравши 240 матчів і забивши 27 голів^[13], Бруно після восьми років виступів покинув «Наполі». Судячи з усього, у нього виник конфлікт з Амадеї.

Протягом сезону 1960/61 років захищав кольори «Дженоа», якій допоміг врятуватися від вильоту, після чого влаштувався в «Скафатезе», за команду якого виступав протягом 1961—1962 років як граючий тренер, після чого завершив ігрову кар'єру.

Виступи за збірні[ред. | ред. код]

Захищав кольори другої збірної Італії^[14].

26 травня 1957 року провів єдиний матч у складі національної збірної Італії в кваліфікаційній грі на чемпіонат світу 1958 року проти Португалії (0:3)^[15].

Кар'єра тренера[ред. | ред. код]

31 січня 1962 року Бруно отримав запрошення очолити свій колишній клуб «Наполі». Вилетівши попереднього літа в Серію В, команда мала всі шанси залишитись у другому дивізіоні і на наступний сезон. Песаола ж не тільки зумів повернути «Наполі» в Серію А, а команда ще і завоювала перший трофей у своїй історії у вигляді Кубка Італії^[16], більш того, його команда стала першою, хто зумів виграти цей трофей з нижчого дивізіону. Однак це не завадило Песаолі посваритись з Мондзельйо, який вже став технічним директором клубу. Аж надто по-різному вони бачили футбол, і Бруно в 1963 році залишив клуб вдруге.

Втім, відлучення тривало недовго, наступники не справлялися, знову опустивши клуб в Серію В, і через рік Песаола, недовго попрацювавши з «Савойєю»^[17], знову заступив на пост головного тренера, тепер уже на 4 роки. Песаола в першому ж сезоні 1965 року повернув «Наполі» в Серію А, наступного року здобув з командою міжнародний трофей Кубок Альп 1966 року, а в 1968 році довів «Наполі» до другого, рекордного на той момент місця в історії клубу, після чого знову покинув посаду тренера.

Цього разу перехід вийшов скандальним. Бруно мав намір очолити «Інтернаціонале», але потім погодився повернутись в «Наполі», який вступав в еру нового президента Коррадо Ферлайно. Песаолу могли дискваліфікувати^[1], але знаменитий флорентієць Артеміо Франкі, що вже очолив на той момент Федерацію футболу Італії, погодився простити Бруно за умови, що той очолить «Фіорентину»^[1]. Песаола погодився і за сезон виграв з «фіалками» друге в їх історії скудетто. Основою успіху стала наднадійна оборона — «Фіорентина» програла лише один матч у чемпіонському сезоні, «Болоньї».

Другий сезон приніс 4-е місце, а в третьому і зовсім не заладилося — кілька провідних футболістів (Клаудіо Мерло, Франко Суперкі, Джанкарло Гальдіоло^[it], Алессандро Віталі^[it]) отримали травми, а сам Песаола — повідомлення про звільнення. Втім, попит на послуги такого успішного тренера був достатнім, і сезон 1972/73 він вже зустрів як тренер «Болоньї». З цим середняком Серії А, втім, маючи в складі таких зірок, як Джакомо Бульгареллі і Джузеппе Савольді, Песаола зумів виграти Кубок Італії 1974 року.

1976 року Песаола третій раз очолив «Наполі» і в сезоні 1976/77 також не залишився без трофея — цього разу він виграв Англо-італійський кубок, обігравши «Саутгемптон»^[18], а також став півфіналістом Кубка володарів кубків. Ось тільки в чемпіонаті команда виступила невдало і по завершенні сезону Бруно змушений був покинути клуб.

Незважаючи на послужний список, в подальшому Песаола не зумів виграти жодного титулу, хоча спочатку знову повернувся в «Болонью», потім був «Панатінаїкос», з яким Песаола ледь не виграв чемпіонат Греції, а потім «Сіракуза». 1982 року Песаола вчетверте очолив «Наполі», але останній прихід був зовсім невдалим — 10-е місце в Серії А сезону 1982/83.

Останнім місцем тренерської роботи був клуб «Кампанія», головним тренером команди якого Бруно Песаола був з 1984 по 1985 рік, після чого завершив кар'єру тренера в 60 років.

До самої смерті він досить активно роздавав інтерв'ю, брав участь в різних програмах на неаполітанському ТВ. Помер 29 травня 2015 року на 90-му році життя у місті Неаполь від серцево-судинного колапсу^[19]. В пам'ять про свого тренера було проведено хвилину мовчання на полях Неаполя^[20] та Флоренції^[21].

Статистика виступів[ред. | ред. код]

Статистика виступів за збірну[ред. | ред. код]

 Статистика матчів і голів за збірну —  Італія

Дата	Місто	Господарі	Результат	Гості	Турнір	Голи	Примітки
26/05/1957	Лісабон	Португалія	3 – 0	Італія	Відбір до ЧС 1958	-
Усього		Матчів	1		Голів	0

Титули і досягнення[ред. | ред. код]

Як тренера[ред. | ред. код]

• Чемпіон Італії (1):

«Фіорентіна»: 1968–1969

• Володар Кубка Італії (2):

«Наполі»: 1961–1962

«Болонья»: 1973–1974

Особисті[ред. | ред. код]

• Тренер сезону в Серії А: 1969–70

Примітки[ред. | ред. код]

1. ↑ ^{а б в г д} Mimmo Carratelli (28 gennaio 2007). repubblica.it (ред.). BRUNO PESAOLA - Il romanzo di Petisso, napoletano nato all'estero. Процитовано 16 gennaio 2012.
2. ↑ Mimmo Carratelli, La grande Storia del Napoli, Gianni Marchesini Editore, p. 110. ISBN 978-88-88225-19-7.
3. ↑ Corriere dello Sport, 9 agosto 1947, pagina 1
4. ↑ Italy 1947/48 [Архівовано 1 листопада 2017 у Wayback Machine.] rsssf.com
5. ↑ Italy 1948/49 [Архівовано 2 травня 2020 у Wayback Machine.] rsssf.com
6. ↑ ^{а б в} laroma24.it, ред. (7 maggio 2010). Da Ferraris a Bruno Conti se il cartellino è rosso-giallo. Процитовано 16 gennaio 2012.
7. ↑ Corriere dello Sport, 10 aprile 1950, pagina 1 [Архівовано 23 травня 2015 у Wayback Machine.] emeroteca.coni.it
8. ↑ Il Calcio e il Ciclismo illustrato, numero 1, 3 gennaio 1957, pagina 21.
9. ↑ Addio al “Petisso”, spalla vincente di Piola, il viveur che trovò l'amore con Miss Novara [Архівовано 21 жовтня 2017 у Wayback Machine.] lastampa.it
10. ↑ Maurizio Mariani (15 aprile 1999). Rsssf.com (ред.). Italy 1950-1951 (англ.). Процитовано 16 gennaio 2012.
11. ↑ Maurizio Mariani (21 ottobre 2002). Rsssf.com (ред.). Italy 1951-1952 (англ.). Процитовано 16 gennaio 2012.
12. ↑ La Lazio en barrages de la Champions League ! [Архівовано 23 вересня 2015 у Wayback Machine.] boursorama.com
13. ↑ Dizionario del calcio, ed. Rizzoli, 1990, pag. 138.
14. ↑ Almanacco del Calcio Panini, edizione 1979, pagina 461
15. ↑ Corriere dello Sport, 27 maggio 1957, pagina 1 [Архівовано 14 серпня 2010 у Wayback Machine.] emeroteca.coni.it.
16. ↑ Almanacco del Calcio Panini, edizione 1979, pagina 210
17. ↑ Scompare Bruno Pesaola. Il mitico "Petisso" allenò per pochi mesi anche il Savoia [Архівовано 11 липня 2015 у Wayback Machine.] torresette.it
18. ↑ Anglo-Italian League Cup 1976 [Архівовано 29 червня 2011 у Wayback Machine.] su RSSSF
19. ↑ Napoli in lutto: è morto il «Petisso» Pesaola | Il tuo ricordo. Архів оригіналу за 21 жовтня 2017. Процитовано 5 лютого 2018.
20. ↑ Napoli, il San Paolo ricorda Pesaola [Архівовано 6 лютого 2018 у Wayback Machine.] corrieredellosport.it
21. ↑ Tifoso del Chievo urla bestemmie nel minuto di silenzio per Pesaola a Firenze [Архівовано 1 червня 2015 у Wayback Machine.] gonews.it

Посилання[ред. | ред. код]

• Бруно Песаола на сайті worldfootball.net (англ.) (нім.) (фр.) (ісп.) (порт.) (італ.) (нід.) (пол.)
• Бруно Песаола на сайті Eu-football.info (англ.)
• Бруно Песаола на сайті National-Football-Teams.com (англ.)
• Статистика виступів за збірну на сайті Федерації футболу Італії. [Архівовано 6 лютого 2018 у Wayback Machine.] (італ.)
• Дані про гравця в «Енциклопедії футболу». [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.] (італ.)

Тренерські позиції п о р «Наполі» – Тренери Кройцер (1926–27) · Скаса (1927) · Штайгер (1927–28) · Фішер (1928–29) · Гарбатт (1929–35) · Чапкай (1935–36) · Маттеа (1936–38) · Паєр (1938) · Йодіче (1938–39) · Балонч'єрі (1939–40) · Вояк (1940–43) · Інноченті (1943) · Сансоне (1945–46) · Веккіна (1947–48) · Сентіменті (1948) · Борель (1948–49) · Маттіолі (1949) · Мозеле (1949) · Мондзельйо (1949–56) · Амадеї (1956–59) · Фроссі (1959) · Амадеї (1959–61) · Саллустро (1961) · Бальді (1961–62) · Песаола (1962–63) · Лерічі (1963–64) · Моліно (1964) · Песаола (1964–68) · К'яппелла (1968–69) · Ді Костанцо (1969) · К'яппелла (1969–73) · Вінісіо (1973–76) · Дель Фраті (1976) · Песаола (1976) · Рівелліно (1977) · Ді Марціо (1977–78) · Вінісіо (1978–80) · Сормані (1980) · Маркезі (1980–82) · Джакоміні (1982) · Песаола (1982–83) · Сантін (1983–84) · Маркезі (1984–85) · Б'янкі (1985–89) · Бігон (1989–91) · Раньєрі (1991–93) · Б'янкі (1993) · Ліппі (1993–94) · Гверіні (1994) · Бошков (1994–96) · Сімоні (1996–97) · Монтефуско (1997) · Мутті (1997) · Маццоне (1997) · Галеоне (1997–98) · Монтефуско (1998) · Улів'єрі (1998–99) · Монтефуско (1999) · Новелліно (1999–2000) · Земан (2000) · Мондоніко (2000–01) · Де Каніо (2001–02) · Коломба (2002) · Бузо (2002) · Скольйо (2002–03) · Коломба (2003) · Агостінеллі (2003) · Сімоні (2003–04) · Вентура (2004) · Рея (2005–09) · Донадоні (2009) · Маццаррі (2009–13) · Бенітес (2013–15) · Саррі (2015–18) · Анчелотті (2018–19) · Гаттузо (2019–21) · Спаллетті (2021–23) · Гарсія (2023) · Маццаррі (2023–24) · Кальцона (2024–) п о р «Фіорентіна» – Тренери Чапкай (1926–30) · Фельдманн (1930–31) · Фельснер (1931–33) · Радь (1933) · Гінг (1933–34) · Ара (1934–37) · Мольнар (1938) · Соучек (1938–39) · Галлуцці (1939–45) · Бігоньйо (1945–46) · Ара (1946) · Мальї (1946–47) · Шенкей (1947) · Ферреро (1947–51) · Мальї (1951–53) · Бернардіні (1953–58) · Цейзлер (1958–59) · Ферреро (1959) · Карнілья (1959–60) · К'яппелла (1960) · Хідегкуті (1960–62) · Валькареджі (1962–64) · К'яппелла (1964–67) · Ферреро і Бассі (1968) · Песаола (1968–71) · Пульєзе (1971) · Лідгольм (1971–73) · Радіче (1973–74) · Рокко (1974–75) · Маццоне (1975–77) · Маццоні (1977–78) · К'яппелла (1978) · Карозі (1978–81) · Де Сісті (1981–85) · Валькареджі (1985) · Агроппі (1985–86) · Берселліні (1986–87) · Ерікссон (1987–89) · Джорджі (1989–90) · Граціані (1990) · Лазароні (1990–91) · Радіче (1991–93) · Агроппі (1993) · К'яруджі (1993) · Раньєрі (1993–97) · Малезані (1997–98) · Трапаттоні (1998–2000) · Терім (2000–01) · К'яруджі (2001) · Манчіні (2001–02) · К'яруджі (2002) · Б'янкі (2002) · Фашетті (2002) · Верховод (2002) · Кавазін (2002–04) · Мондоніко (2004) · Бузо (2004–05) · Дзофф (2005) · Пранделлі (2005–10) · Михайлович (2010–11) · Россі (2011–12) · Гверіні (2012) · Монтелла (2012–15) · Соуза (2015–2017) · Піолі (2017–2019) · Монтелла (2019) · Якіні (2019–2020) · Пранделлі (2020–2021) · Якіні (2021) · Італьяно (2021–) п о р «Болонья» – Тренери Фельснер (1920–31) · Лелович (1931–32) · Надь (1932) · Гама (1932–33) · тренерська рада (1933–34) · Ковач (1934) · Вейс (1934–38) · Фельснер (1938–42) · Монтесанто (1942–43) · Попович (1945–46) · Віола (1946–47) · Лелович (1947–48) · Карньєллі (1948–49) · Кроуфорд (1950–51) · Сансоне (1951) · Галлуцці (1951–52) · Лелович (1952) · Віані (1952–56) · Кампателлі (1956–57) · Бенчич (1957) · Шароші (1957–58) · Фоні (1958–59) · Аллазіо (1959–61) · Бернардіні (1961–65) · Скопіно (1965) · Карнілья (1965–68) · Віані (1968) · Червеллаті (1968–69) · Пульєзе (1969) · Е. Фаббрі (1969–72) · Пульєзе / Червеллаті (1972) · Песаола (1972–76) · Джаньйоні (1976–77) · Червеллаті (1977) · Песаола (1977–79) · Перані (1979) · Червеллаті (1979) · Перані (1979–80) · Радіче (1980–81) · Бурньїч (1981–82) · Лігуорі (1982) · Маньї (1982) · Карозі (1982–83) · Червеллаті (1983) · Каде (1983–84) · Сантін (1984) · Паче (1984–85) · Маццоне (1985–86) · Геріні (1986–87) · Дж. Фаббрі (1987) · Майфреді (1987–90) · Скольйо (1990) · Радіче (1990–91) · Майфреді (1991) · Сонетті (1991–92) · Берселліні (1992–93) · Черантола (1993) · Фольї (1993) · Дзаккероні (1993) · Рея (1993–94) · Улів'єрі (1994–98) · Маццоне (1998–99) · Бузо (1999) · Гвідолін (1999–2003) · Маццоне (2003–05) · Улів'єрі (2005) · Мандорліні (2005–06) · Улів'єрі (2006–07) · Чекконі (2007) · Аррігоні (2007–08) · Михайлович (2008–09) · Пападопуло (2009) · Коломба (2009–10) · Малезані (2010–11) · Бізолі (2011) · Піолі (2011–14) · Баллардіні (2014) · Лопес (2014–15) · Россі (2015) · Донадоні (2015–2018) · Індзагі (2018–2019) · Михайлович (2019–2022) · Мотта (2022–) п о р «Панатінаїкос» – Тренери Кемпбелл (1908–14) · Калафатіс (1914–16) · Бернс (1916–17) · Калафатіс (1917–23) · Ніколаїдіс (1923–28) · Форнер (1928–29) · Кюнстлер (1929–34) · Бем (1934–35) · Кюнстлер (1935–39) · Міякіс (1945–48) · Стрнад (1948–50) · Міякіс (1950–51) · Гейм (1951–53) · Глишович (1953–58) · Цолнаї (1958–59) · Міякіс (1959–60) · Гейм (1960–63) · Бобек (1963–67) · Гуттманн (1967) · Гогберг (1968) · Петропулос (1968–70) · Пушкаш (1970–74) · Бобек (1974–75) · Морейра (1975–76) · Гурський (1976–78) · Петропулос (1979) · Песаола (1979–80) · Аллен (1980) · Папаеммануїл (1980) · Сенекович (1980–81) · Петропулос (1981–82) · Ковач (1982–83) · Папаеммануїл (1983) · Цакос (1983) · Гмох (1983–85) · Пакерт (1985–86) · Івич (1986) · Даніїл (1986–88) · Бенгтссон (1988–89) · Бонєв (1989–90) · Даніїл (1990–92) · Осим (1992–94) · Роча (1994–96) · Галакос (1996) · Заєць (1996–97) · Даніїл (1997–99) · Роча (1999) · Кірастас (1999–2000) · Анастасіадіс (2000–01) · Кірастас (2001) · Маркарян (2001–02) · Сантуш (2002) · Маркарян (2002–03) · Шум (2003–04) · Щасний (2004–05) · Філакуріс (2005) · Малезані (2005–06) · Бакке (2006) · Велич (2006) · Муньйос (2006–07) · Пезейру (2007–08) · тен Кате (2008–09) · Ніопліас (2009–10) · Гмох (2010) · Феррейра (2010–12) · Роча (2012–13) · Фабрі (2013) · Вонортас (2013) · Анастасіу (2013–15) · Страмаччоні (2015–16) · Узунідіс (2016–18) · Доніс (2018–20) · Поятос (2020) · Сілаїдопулос (2020) · Белені (2020–21) · Йованович (2021–)