Бойові мистецтва Японії — Вікіпедія

Японські бойові мистецтва — група бойових мистецтв, об'єднаних спільним походженням. Завдяки кіно- та відеофільмам зажили великої популярності у світі.

Короткі відомості[ред. | ред. код]

Першим з них можна вважати сумо, силову боротьбу, що спочатку включала в себе окрім кидків, також удари. Пізніше бойові мистецтва розвивалися в середовищі самураїв і мали спільну назву — будо («шлях воїна»). Сюди входять:

дзюдзюцу → дзюдо (боротьба)
кендзюцу → кендо (фехтування на мечах)
іаідзюцу → іайдо (вміння блискавично вихоплювати меча)
наґінатадзюцу (вміння битися алебардою)
суйейдзюцу (вміння плавати у складних умовах)
кюдзюцу → кюдо (стрільба з луку)
бодзюцу (вміння битися важкою (інколи залізною) жердиною)
дьодзюцу (вміння битися киями)
содзюцу (вміння битися списом)
інші.

Тобто будо включало в себе як оволодіння власне навичками боротьби (голіруч чи холодною зброєю), так і допоміжні військові дисципліни (те ж плавання). Кожне з самурайських мистецтв розвивалося у численних школах, котрі часто мало різнилися між собою. Приміром дзюдзюцу розвивали приблизно 200 шкіл, кендзюку — більше тисячі. Деякі з них із часом занепали. Інша військова традиція розвивалася в середовищі професійних шпигунів — ніндзя. Їхнє мистецтво мало загальну назву ніндзюцу і охоплювало (як і будо) цілий комплекс різних напрямків підготовки. Ніндзюцу також поділялося на багато шкіл:

когарю
ігарю
дзікісінрю
тогакуре
інші

Більшість шкіл (як і ніндзя) зникли. Наразі відомий лише патріарх школи Тогакуре.

В літературі до японських бойових мистецтв також відносять численні школи карате. Проте в інших джерелах їх класифікують як японські.

Це незавершена стаття про Японію.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.