Нікішин Богдан Сергійович — Вікіпедія

Богдан Нікішин
Загальна інформація
Національність	українець
Громадянство	Україна
Народження	29 травня 1980(1980-05-29) (43 роки) Дніпропетровськ
Зріст	188 см
Вага	85 кг
Спорт
Країна	Україна
Вид спорту	фехтування
Дисципліна	шпага
Клуб	Збройні сили
Нац. збірна	Україна
Участь і здобутки
Нікішин Богдан Сергійович у Вікісховищі
Нагороди Чемпіонати світу Золото Москва 2015 командна шпага Срібло Будапешт 2013 командна шпага Срібло Будапешт 2019 командна шпага Бронза Турин 2006 командна шпага Бронза Усі 2018 індивідуальна шпага Чемпіонати Європи Срібло Лейпциг 2010 командна шпага Срібло Тбілісі 2017 командна шпага Бронза Леняно 2012 командна шпага Бронза Загреб 2013 командна шпага Бронза Торунь 2016 індивідуальна шпага Бронза Торунь 2016 командна шпага Бронза Новий Сад 2018 індивідуальна шпага

Нікішин Богдан Сергійович (29 травня 1980, Дніпропетровськ) — український фехтувальник, олімпієць, чемпіон світу та багаторазовий призер чемпіонатів світу та Європи.

Біографія[ред. | ред. код]

Фехтуванням почав займатися у десять років. У 1998 році став срібним призером юніорського чемпіонату світу в командних змаганнях. З 2001 року увійшов до складу дорослої збірної України та дебютував на чемпіонаті світу.

У 2004 році поїхав на свої перші Олімпійські ігри, де програв у першому поєдинку Александру Ністору (6:15). У команді з Віталєм Ошаровим,Дмитром Карюченком та Максимом Хворостом програли у стартовому поєдинку збірній Угорщини (34:38), а впевнені перемоги над збірними Єгипту (45:36) та США (45:33) дозволили їм посісти підсумкове п'яте місце.

У сезоні 2005/06 Нікішин здобув свою першу особисту нагороду, ставши третім на етапі Гран-прі у Досі. На чемпіонаті світу в Турині українська команда (Нікішин, Карюченко та Хворост, Чумак) зуміла перемогти збірну Угорщини в поєдинку за бронзу. Ця медаль стала першою в історії українського командного шпажного фехтування.

У Олімпійські ігри в Пекіні склалися не дуже вдало. В індивідуальній шпазі, після перемоги над Мауком Вудом (15:7) у попередньому раунді, програв Міхаелю Каутеру (12:15). А у команді з Максим Хворостом, Чумаком та Медведєвим програли полякам (37:45) та угорцям (29:41). Перемога на збірною Південної Кореї (41:39) дозволила посісти лише сьоме місце із дев'яти команд.

У 2010 році зумів виграти свою першу медаль чемпіонату Європи. Команда у складі Нікішина, Хвороста, Карюченка та Рейзліна поступилася лише у фіналі збірній Угорщини.

У 2012 році Рейзліна замінив Герей, а українська збірна виграла бронзу чемпіонату Європи. На Олімпійські ігри в Лондоні пройти кваліфікацію не зумів. На цих змаганнях був відсутній командний турнір, а єдиним шпажистом, який представляв збірну України став Дмитро Карюченко.

2013 рік став дуже вдалим у командних змаганнях. На чемпіонаті Європи у Загребі, команда: Герей, Карюченко, Нікішин, Медведєв виграла бронзові медалі, а на чемпіонаті світу в Будапешті поступилася у фіналі господарям змагань (38:42).

Сезон 2013/14 виявився успішним в плані особистих результатів. Незважаючи на відсутність медалей на великих змаганнях, Нікішин здобув дві перемоги на етапах Кубка світу та виграв одну бронзову медаль, що дозволило йому посісти друге місце у заліку Кубка світу.

На чемпіонаті світу 2015 року в Москві здобув своє найважливіше досягнення у кар'єрі. У команді з Дмитром Карюченком, Максимом Хворостом та Анатолієм Гереєм зумів стати чемпіоном світу. Ця перемога стала першою для української чоловічої шпаги на змаганнях такого рівня.

Після здобуття першої для себе медалі континентальної першості в індивідуальному заліку на чемпіонаті Європи 2016, визнаний Національним олімпійським комітетом України найкращим спортсменом червня 2016 року, а його особистий тренер Ольга Маркіна визнана найкращим тренером червня.^[1]. Крім того, разом з партнерами по команді — Дмитром Карюченком, Максимом Хворостом та Анатолієм Гереєм — Богдан Нікішин здобув бронзову нагороду і в командному турнірі.

На Олімпійських іграх в Ріо-де-Жанейро їхав у статусі четвертого сіяного спортсмена. Особистий турнір розпочав із впевненої перемоги над Цзяо Яньлунем (11:15), але у другому поєдинку мінімально програв Беньяміну Штеффену (14:15). У командній шпазі українська збірна отримала другий номер посіву. У чвертьфіналі впевнено здолали збірну Росії (45:32), але у півфіналі поступилися збірній Італії (33:45). У бронзовому поєдинку змагалися проти досвідченої збірної Угорщини. Угорці зуміли отримати перевагу, утримавши її до кінця сутички (37:39).

У сезоні 2016/17 Володимир Станкевич замінив Дмитра Карюченка, який завершив кар'єру. У новому складі зумів виграти срібну медаль чемпіонату Європи, мінімально поступившись у фіналі Росії (36:37). Також Нікішин виграв у сезоні дві особисті нагороди (золото та бронзу) та дві командні нагороди (срібло та бронза) на етапах Кубка світу та Гран-прі.

Сезон 2017/18 став найкращим у кар'єрі спортсмена. На етапах Кубка світу тричі вигравав срібні медалі, а також став переможцем етапу в канадському Ванкувері. Після особистої бронзової нагороди на чемпіонаті Європи, вперше в ка'єрі очолив світовий рейтинг шпажистів FIE^[2]. На чемпіонаті світу в Усі, отримав перший номер посіву та зумів дійти до півфіналу, де поступився Рубену Лімардо (4:7). Ця медаль стала першою особистою нагородою для спортсмена на чемпіонатах світу. За підсумками сезону, в загальному заліку Кубка світу, поступився лише французу Янніку Борелю .

На чемпіонаті світу 2019 року зумів вдало виступити в командному турнірі. Разом із Анатолієм Гереєм, Ігорем Рейзліним та Романом Свічкарем, перемогли збірні Гонконгу (45:40), Угорщини (45:36), Італії (37:34) та Китаю (38:24), вийшовши у фінал, де поступилися Франції (37:45).

На Олімпійських іграх в Токіо, які стали для спортсмена останніми змаганнями у кар'єрі, разом із Оленою Костевич став прапороносцем збірної України на церемонії відкриття. Самі змагання склалися навдало: в індивідуальній шпазі мінімально поступився китайцю Лань Мінхао (11:12) у першій сутичці, а в командних змаганнях програли в першому поєдинку збірній Китаю (35:45).

Після завершення кар'єри почав працювати старшим тренером жіночої збірної України.

Медальна статистика[ред. | ред. код]

Особисті медалі Сезон Дата Місце проведення Турнір Результат 2005/06 10 лютого 2006 Доха, Катар Гран-прі 3 Бронза 2007/08 6 червня 2008 Кагуас, Пуерто-Рико Кубок світу 3 Бронза 2009/10 5 березня 2010 Стокгольм, Швеція Гран-прі 3 Бронза 2011/12 2 червня 2012 Берн, Швейцарія Гран-прі 2 Срібло 2012/13 15 лютого 2013 Гайденгайм-ан-дер-Бренц, Німеччина Кубок світу 1 Золото 11 травня 2013 Берн, Швейцарія Гран-прі 2 Срібло 2013/14 16 січня 2014 Доха, Катар Гран-прі 3 Бронза 14 лютого 2014 Гайденгайм-ан-дер-Бренц, Німеччина Кубок світу 1 Золото 23 травня 2014 Буенос-Айрес, Аргентина Кубок світу 1 Золото 2015/16 21 січня 2016 Гайденгайм-ан-дер-Бренц, Німеччина Кубок світу 2 Срібло 22 квітня 2016 Ріо-де-Жанейро, Бразилія Гран-прі 1 Золото 21 червня 2016 Торунь, Польща Чемпіонат Європи 3 Бронза 2016/17 28 жовтня 2016 Берн, Швейцарія Кубок світу 3 Бронза 26 травня 2017 Богота, Колумбія Гран-прі 1 Золото 2017/18 27 жовтня 2017 Берн, Швейцарія Кубок світу 2 Срібло 17 січня 2018 Гайденгайм-ан-дер-Бренц, Німеччина Кубок світу 2 Срібло 16 лютого 2018 Ванкувер, Канада Кубок світу 1 Золото 11 травня 2018 Париж, Франція Кубок світу 2 Срібло 17 червня 2018 Новий Сад, Сербія Чемпіонат Європи 3 Бронза 23 липня 2018 Усі, Китай Чемпіонат світу 3 Бронза 2018/19 25 січня 2019 Доха, Катар Гран-прі 3 Бронза 2019/20 7 лютого 2020 Ванкувер, Канада Кубок світу 3 Бронза

Командні медалі Сезон Дата Місце проведення Турнір Результат 2005/06 11 серпня 2006 Турин, Італія Чемпіонат світу 3 Бронза 2006/07 19 січня 2007 Доха, Катар Гран-прі 1 Золото 26 лютого 2007 Ель-Кувейт, Кувейт Гран-прі 2 Срібло 2007/08 1 лютого 2008 Леньяно, Італія Гран-прі 2 Срібло 2008/09 23 січня 2009 Доха, Катар Гран-прі 2 Срібло 2009/10 22 липня 2010 Лейпциг, Німеччина Чемпіонат Європи 2 Срібло 2011/12 20 червня 2012 Леньяно, Італія Чемпіонат Європи 3 Бронза 2012/13 16 червня 2013 Загреб, Хорватія Чемпіонат Європи 3 Бронза 11 серпня 2013 Будапешт, Угорщина Чемпіонат світу 2 Срібло 2013/14 26 січня 2014 Леньяно, Італія Кубок світу 1 Золото 2014/15 13 лютого 2015 Буенос-Айрес, Аргентина Кубок світу 2 Срібло 18 липня 2015 Москва, Росія Чемпіонат світу 1 Золото 2015/16 12 лютого 2016 Ванкувер, Канада Кубок світу 3 Бронза 20 травня 2016 Париж, Франція Кубок світу 1 Золото 24 червня 2016 Торунь, Польща Чемпіонат Європи 3 Бронза 2016/17 26 січня 2017 Гайденгайм-ан-дер-Бренц, Німеччина Кубок світу 3 Бронза 17 лютого 2017 Ванкувер, Канада Кубок світу 2 Срібло 16 червня 2017 Тбілісі, Грузія Чемпіонат Європи 2 Срібло 2017/18 13 травня 2018 Париж, Франція Кубок світу 3 Бронза 2018/19 22 липня 2019 Будапешт, Угорщина Чемпіонат світу 2 Срібло 2019/20 24 листопада 2019 Берн, Швейцарія Кубок світу 3 Бронза 2020/21 21 березня 2021 Казань, Росія Кубок світу 2 Срібло

Рейтинг Кубка світу

Виступи на Олімпіадах[ред. | ред. код]

Державні нагороди[ред. | ред. код]

• Орден «За заслуги» III ст. (9 вересня 2017) — За вагомий особистий внесок у розвиток та популяризацію фізичної культури і спорту в Україні, досягнення високих спортивних результатів та багаторічну плідну професійну діяльність^[3]

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

• Досьє на sport.references.com [Архівовано 3 листопада 2012 у Wayback Machine.]

Це незавершена стаття про учасника чи учасницю Олімпійських ігор. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

Це незавершена стаття про фехтувальника чи фехтувальницю. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

Це незавершена стаття про українського спортсмена чи спортсменку. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.