Дзерович Богдан Юліанович — Вікіпедія

Богдан Дзерович
Народився	1 вересня 1897(1897-09-01) Миколаїв над Дністром, Австро-Угорщина
Помер	16 жовтня 1984(1984-10-16) (87 років) Нью-Йорк, США
Поховання	Цвинтар святого Андрія
Громадянство	Австро-Угорщина  ЗУНР  США
Національність	українець

Богдан Дзерович (нар. 1 вересня 1897, Миколаїв над Дністром, Австро-Угорщина — пом. 16 жовтня 1984, Нью-Йорк, США) — український політичний та громадський діяч, правник, учасник Виз­вольних Змагань, заступник міністра справедливості Українського державного правління в уряді Ярослава Стецька. Голова Товариства Українських Правників в Америці.

Життєпис[ред. | ред. код]

Богдан Дзерович народився 1 вересня 1897 року в Миколаїв над Дністром, тепер Львівська область, у сім'ї священика Української греко-католицької церкви, галицький педагог, церковний та освітньо-культурний діяч Юліана Дзеровича та Наталії з Лотоцьких. Окрім Богдана було ще п'ятеро дітей: Адріян, Євген, Олександра Марія та Лідія.

Воював у лавах Української галицької армії. Брав участь в обороні Львова, Чортківській офензиві, підвищений у званні до чотаря, був ад'ютантом поручника Дмитра Блавацького, коменданта куреня 4-ї Золочівської бригади, побував у Чотирикутнику смерті, потрапив в польський полон.

У 1922 році закінчив правничий факультет Львівського університету. одружився з Ольгою Бохенською, працював адвокатом, міським суддею в Зборові (1925—1929), начальником міського суду Львова (1928—1939), юрисконсультом держбанку у Львові (1939—1941) брав активну участь громадській діяльності, призначений членом Тимчасово Державного правління (заступник секретаря юстиції) (1941).

Мешкав у Відні з 1944 року, а в 1949 році переїхав у США. Працював головним статистичного відділу «Catholic Charities» в Нью-Йорку. Брав активну участь у громадській діяльності української діаспори у США. Очолював Товариство Українських Правників в Америці. Входив до редакції «Правничого вісника», друкованого органу Товариства українських правників у США^[1].

Помер 16 жовтня 1984 року в Нью-Йорку^[2]. Похований на українському православному цвинтарі святого Андрія у Савт Бавнд Бруку^[3].

Джерела[ред. | ред. код]

• Ленцик В. Отець Ю. Дзерович — останній голова «Просвіти» // газета «Свобода». Нью-Йорк № 140, 26 липня 1994 р.

Примітки[ред. | ред. код]

У Родоводі є генеалогічне дерево цієї людини

Дзерович Богдан Юліанович

п о р Керівництво українських державницьких структур (1940-ві — 1950-ті) Українське Державне Правління (з 30.06.1941) Голова та керівник ресорту соціальних реформ — Ярослав Стецько Перший заступник голови і міністр здоров'я — Мар'ян Панчишин, заступники— Роман Осінчук, Олександр Барвінський Другий заступник голови — Лев Ре́бет Міністр оборони — Всеволод Пе́трів, заступники — Роман Шухевич та Олекса Гасин Міністр внутрішніх справ — Володимир Лисий, заступник — Кость Паньківський Міністр державної безпеки — Микола Лебедь Міністр зовнішніх справ — Володимир Стахів, заступник — Олександр Марітчак Міністр справедливості (судове міністерство) — Юліян Федусевич, заступник — Богдан Дзерович Міністр народного господарства — Юліян Павликовський, держсекретарі — Дмитро Яців та Роман Ільницький Міністр сільського господарства — Євген Храпливий Міністр фінансів — Ілярій Ольховий Міністр лісництва — Андрій Пясецький Міністр освіти і віровизнання — Володимир Радзикевич Міністр інформації та пропаганди — Олесь Гай-Головко, держсекретарі — Осип Позичанюк, Ярослав Старух Міністр політичної координації — Іван Климів Міністр пошти і телеграфу — Н. Мороз Начальник державної канцелярії — Михайло Росляк Комісар Української народної міліції м.Львова — Євген Врецьона Заступник референта СБ — Іван Равлик Українська Головна Визвольна Рада (з 11-15 липня 1944) Учасники 1-го Великого Збору Кирило Осьмак — Президент УГВР, Іван Вовчук — Третій віцепрезидент УГВР, Ростислав Волошин — Генеральний секретар внутрішніх справ УГВР, о. Іван Гриньох — Другий віцепрезидент УГВР, Микола Дужий — Секретар Президії УГВР (з 12 вересня 1944 — в.о. Президента), Микола Лебідь — Генеральний секретар закордонних справ УГВР, Омелян Логуш — член ЗП УГВР, Катерина Мешко, Василь Мудрий — Перший віцепрезидент УГВР, Зенон Пеленський — член Президії УГВР, Йосип Позичанюк — 1-й Голова Бюро інформації УГВР (15.07.1944 — †22.12.1944) Василь Потішко — член ЗП УГВР, Мирослав Прокоп — член Президії УГВР, Дарія Ребет — член Президії УГВР, Павло Турула — член ЗП УГВР, Петро Чуйко — співпрацівник при УГВР і ЗП УГВР, Лев Шанковський — член ЗП УГВР, Павло Шумовський — член ЗП УГВР, Роман Шухевич — Голова Генерального секретаріату УГВР. Ярослав Біленький — Генеральний суддя УГВР. Дали згоду на членство в УГВР, але не змогли взяти участь у Зборі: Іван Багряний — член УГВР, Євген Врецьона — член ЗП УГВР, о. Микола Галянт — член УГВР, о. Олександр Малиновський — член УГВР, Василь Охримович — член УГВР і ЗП УГВР (1946 — 1951), Кооптовані члени УГВР: Осип Дяків-«Горновий» — заст.голови Генерального Секретаріату (друга половина 1950 — †28.11.1950) проф.«Г.Зелений» — член УГВР (1949), Василь Кук — заст.голови, і згодом Голова Генерального Секретаріату УГВР, Петро Федун-«Полтава» — 3-й Голова Бюро інформації УГВР (1946 — †23.12.1951) і заст.голови Генерального Секретаріату УГВР, о. Микола Хмільовський — член УГВР, Ніл Хасевич — член УГВР (1949 — †4.03.1952); Роман Кравчук-«Петро» — член УГВР (1950 — †21.12.1951), президент УГВР (1951). Михайло Дяченко-«Марко Боєслав» — член УГВР (1950 — †23.02.1952); Українська Повстанська Армія Роман Шухевич (травень 1943 — †5.03.1950) • Василь Кук (липень 1950 — арешт 23 травня 1954) Головний Військовий Штаб (ГВШ УПА) Дмитро Грицай-Перебийніс (січеь 1944 — † грудень 1945) • Олекса Гасин-Лицар (січень 1946 — † 31.01.1949) УПА-Північ Дмитро Клячківський-«Клим Савур» (1944 — †12.02.1945) • Михайло Медвідь-«Карпович-Крем'янецький» (лютий 1945 — †4.06.1945) • Іван Литвинчук-«Дубовий» (1945 — †19.01.1951) УПА-Захід Олександр Луцький-«Андрієнко» (липень 1943 — серпень 1944) • Василь Сидор-«Шелест» (вересень 1944 — †14.04.1949) УПА-Південь Омелян Грабець-«Батько» (літо 1943 — †10.06.1944) • Василь Кук-«Леміш» (червень 1944 — ) УПА-Схід Командир не призначений СБ ОУН Микола Лебедь (березень 1940 — березень 1941) • Микола Арсенич (березень 1941 — †23 січня 1947) • в.о. Ярослав Дякон (січень 1947 — †9 листопада 1948)