Битва при Джербі (1560) — Вікіпедія

Битва при Джербі (1560)
Карта османського адмірала Пірі-реїса з узбережжям Іфрикії та островом Джерба (жовтим)
Дата7-14 травня 1560 року
МісцеБіля острова Джерба в Іфрикії
Результат Перемога османського флоту
Сторони

Іспанська імперія
Генуезька республіка

Мальтійський орден
Папська держава
Савойське герцогство
 Османська імперія
Командувачі
Джованні Андреа Доріа

Піяле-паша

Тургут-реїс
Османсько-габсбурзьке протистояння

Битва при Джербі (тур. Cerbe Deniz Muharebesi, ісп. Batalla de Los Gelves) — військове зіткнення між Османською імперією та об'єднаними флотом християнських держав (більшість якого складали іспанці), що відбулось біля острова Джерба поруч з туніським узбережжям 9-14 травня 1560 року. Підсумком бою стала повна перемога османського флоту на чолі з Піяле-пашою та Тургут-реїсом[1]. Наслідки для європейського флоту були катастрофічними — біля 10 000 людей загинуло або було захоплено в полон, до половини кораблів були потоплені або захоплені османським флотом в якості трофеїв. Разом з переможною битвою при Превезі за 22 роки до того знаменувала собою пік могутності османського флоту в середині XVI століття.

Передумови[ред. | ред. код]

Після нищівних перемог Османської імперії над європейськими морськими державами в першій половині XVI століття (перемога османського флоту на чолі з Хайраддіном Барбароссою в Битві при Превезі в 1538 році[2], катастрофа Алжирської експедиції імператора Карла V в 1541 році, втрата Триполі в 1551 році, напад на Балеарські острови Піяле-паші і рейди Тургут-рєїса на порти іспанського узбережжя в 1558 році), іспанський король Філіп II звернувся до папи Павла IV і його союзників в Європі з пропозицією організувати експедицію проти турків, з метою повернути місто Триполі, захоплене Тургут-реїсом у Госпітальєрів в 1551 році[3]. На той момент правителем Триполі був сам Тургут, призначений султаном Сулейманом Пишним спочатку беєм (1551 рік), а згодом і пашею Триполі (1556 рік)[4][5][6].

Сили сторін[ред. | ред. код]

Історик Вільям Прескотт, автор фундаментальних праць з історії Іспанії XV — XVI століть, зазначав, що джерела, що описують кампанію на Джербі настільки суперечливі, що встановити істину неможливо[3]. Як правило, більшість авторитетних джерел вважають, що флот, зібраний християнськими союзними державами в 1560 році, складався з 50-60 галер і 40-60 інших, менших суден[7]. Наприклад, офіційний історик ордена госпітальєрів Джакомо Бозіо (італ. Giacomo Bosio) відзначає, що було зібрано 54 галери[8], а Фернан Бродель вказує, що крім 54 галер, було ще близько 36 допоміжних і малих суден[9]. Деякі джерела вказують, що християнський флот налічував близько 200 суден[3]. Однак, найавторитетнішими прийнято вважати цифри Кармела Тести (фр. Carmel Testa) — 54 галери, 7 бригів, 17 фрегатів, 2 галеона, 28 торгових кораблів і 12 малих допоміжних суден, тобто разом 120 кораблів[10]. Сполучений флот Іспанського королівства, Генуезької республіки, Великого герцогства Тосканського, Папської держави і лицарів Мальтійського ордена був зібраний в Мессіні[6] під командуванням Джованні Андреа Доріа. Після чого флот вирушив на Мальту, де через погану погоду 2 місяці простояв без руху. За цього час внаслідок хвороби було втрачено близько 2 тисяч осіб.

10 лютого 1560 року флот нарешті відплив до Триполі. Точно кількість солдатів невідома: Бродель вважає, що на борту було 10 000 — 12 000 чоловік[9], Тесту наводить дані про 14 000 солдатів[10]. У будь-якому випадку, в складі флоту перебувало не більше 20 000 солдатів (з огляду на можливості для перевезення такої кількості людей). Війська висадилися недалеко від Триполі, але через брак води, хвороби і погодні умови командування відмовилося від початкового плану і 7 березня армія повернулася на острів Джерба біля узбережжя Іфрикії (сучасний Туніс) і захопила його. Віце-король Сицилії Хуан де ла Серда[es], 4-й герцог Медінаселі, наказав почати на острові будівництво форту. В цей час флот Османської імперії в складі 86 галер і галіотів під командуванням адмірала Піяле-паші вже відплив зі Стамбула. На превеликий подив сил християнського альянсу, турецький флот з'явився біля Джерби вже 11 травня 1560 року[6][11].

Хід битви[ред. | ред. код]

Битва при Джербі

Битва тривала всього кілька годин, причому близько половини галер християнського союзу були захоплені або потоплені[4]. Кількість жертв, знову ж неоднозначна: від 9 000[11] до 18 000[6] людей. При цьому близько 2/3 від цього числа — веслярі. Солдати, що залишилися в живих, сховалися за стінами щойно збудованого форту, який незабаром був атакований об'єднаними силами Піяле-паші і Тургут-рєїса, який приєднався до Піяле-паші 13 травня. Відомо, що Джованні Андреа Доріа на невеликому судні встиг втекти і командування прийняв на себе іспанська командир Альваро де Санде. Після тримісячної облоги гарнізон форту здався.

Згідно з даними Джакомо Бозіо, Піяле-паша переправив в Стамбул близько 5000 полонених, в числі яких був і де Санде[8]. При цьому немає однозначної версії щодо обставин того, як де Санде потрапив в полон. Так, австрійський дипломат і посол в Константинополі Ожьє Гіслен де Бусбек[12] в своїх знаменитих «Турецьких листах»[13] пише, що де Санде, розуміючи неминучість поразки, був узятий в полон під час спроби покинути острів[14]. Згідно з іншими джерелами, зокрема з даними, наведеними Фернаном Броделем, Альваро де Санде, бачив, що гарнізон ось-ось впаде і 29 липня 1560 року очолив відчайдушну вилазку, в результаті якої і був взятий в полон[9]. У будь-якому випадку, завдяки старанням Ожьє де Бусбек, де Санде був викуплений і звільнений, і через кілька років знову бився з турками під час Великої облоги Мальти в 1565 році.

Тургут-реїс на честь цієї битви доручив звести вежу, складену, згідно з переказами, із шести тисяч черепів і кістяків, яку назвали «Бурж-ер-Рус» (Башта з черепів)[15][16]. Вона простояла до середини XIX століття і була зруйнована лише в 1848 році за наказом туніського бея Ахмада I в рамках врегулювання відносин з європейськими країнами, а людські рештки були перепоховані на католицькому кладовищі в місті Гумт-Сук[17]. На місці вежі в 1906 році споруджено обеліск, що нагадує про її існування.

Полон Сципіона Чикала[ред. | ред. код]

Башта з черепів загиблих під час битви європейців на о.Джерба. Гравюра 1841 р.

В битві при Джербі в османський полон потрапив знатний генуезець віконт Чикала та його син Сципіон Чикала. Їх обох було вивезено спочатку до Триполі в Північній Африці, а потім до Константинополя. Батько згодом був викуплений з полону і, проживши деякий час у Бейоглу (Пера), повернувся до Мессіни, де і помер у 1564 році. Його сина Сципіона не звільнили, а натомість після прийняття ісламу віддали до османського закладу по підготовці юнаків до імператорської служби. Він пройшов навчання в Імператорському палаці, піднявшись до рангу силахтара. Зрештою він одружився, спочатку 1573 року з однією, а потім в 1576 з ще однією правнучкою Сулеймана І. Під іменем Чикалазаде Юсуф Сінан-паша він став відданим захисником Порти і за правління султана Мехмеда III обіймав найвищі посади в Османській імперії — був великим візиром дивана і капудан-пашею османського флоту.

Підсумки[ред. | ред. код]

Битва при Джербі знаменувала собою вершину морського панування османів у Середземному морі, яке розпочалося 22 роками раніше з перемоги в Битві при Превезі. Критичним наслідком битви для іспанців було те, що вони втратили близько 600 кваліфікованих морських фахівців і офіцерів і 2400 морських піхотинців-аркебузирів, яких, на відміну від кораблів, не можна було швидко замінити[18].

Після цієї перемоги і зміцнення османів на острові, напад на нову базу госпітальєрів на Мальті (попередня перебувала на острові Родос і була захоплена османами в 1522 році) став лише питанням часу і більш ніж очевидним наступним кроком[1]. Перший напад відбувся вже у 1560 році і закінчився взяттям Тургут-реїсом в полон усього християнського населення острова Гоцо біля Мальти, але напад на саму Мальту було відбито. Більш ґрунтовна Велика облога Мальти відбулась у 1565 році, але османська армія програла цю вирішальну битву, під час якої сам Тургут-реїс загинув. Після знищення великого османського флоту в битві при Лепанто в 1571 р., репутація османів як непереможної морської потуги була остаточно зруйнована. Тим не менш, Османам вдалося відновити свій флот навдивовижу швидко, менш ніж за рік. Вже в рік поразки при Лепанто османський флот захопив у венеційців Кіпр, а в 1574 р. вони захопили Туніс у іспанців та їхніх васалів Хафсідів.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б Ernest J. King, John B. Hattendorf. Naval Strategy and Power in the Mediterranean: Past, Present and Future. — Routledge, 2013. — 480 p. — ISBN 1136713174.
  2. ↑ Превеза // Советская историческая энциклопедия / Под ред. Жукова Е. М. — М. : Советская энциклопедия, 1968. — Т. XI. — С. 525.
  3. ↑ а б в Prescott, William H.(1963) Histories: The Rise and Decline of the Spanish Empire. — Viking Press, — 568 p.
  4. ↑ а б Matthew Carr. Dangerous times: 1556—1568 // Blood and Faith: The Purging of Muslim Spain. — The New Press, 2009. — P. 120—121. — ISBN 1595583610.
  5. ↑ Lee P. The rough guide to Mallorca and Menorca. — New York : Rough Guides, 2004. — С. 171. — ISBN 9781843532521.
  6. ↑ а б в г Anderson R. Naval Wars In The Levant, 1559-1853. — Martino Pub, 2006. — 619 p. — ISBN 9781578985388.
  7. ↑ William H. Prescott. Histories: The Rise and Decline of the Spanish Empire. — Viking Press, 1963. — 568 p.
  8. ↑ а б Bosio G. History of the Knights of St. John, ed. by J. Baudoin. — 1643. — Т. XV. — 456 p.
  9. ↑ а б в Braudel F. The Mediterranean and the Mediterranean World in the Age of Philip II. — Berkeley : University of California Press, 1995.
  10. ↑ а б Testa C. Romegas. — Malta : Midsea Books, 2002.
  11. ↑ а б Guilmartin J. Gunpowder and Galleys - Changing Technology and Mediterranean Warfare at Sea in the Sixteenth Century. — Cambridge : Cambridge University Press, 1974.
  12. ↑ Бусбек или Бюсбек, Ожье Гислен // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
  13. ↑ De Busbecq O. Turkish Letters. — Eland, 2005. — 190 p. — ISBN 0907871690.
  14. ↑ De Busbecq O., Forster C. The Life and Letters of Ogier Ghiselin De Busbecq. — Nabu Press, 2010. — Т. I. — 444 p. — ISBN 9781146858892.
  15. ↑ Bernard Bachelot, , Paris, L'Harmattan, 2012, 347 p. (ISBN 978-2-296-56347-6, lire en ligne [Архівовано 24 вересня 2021 у Wayback Machine.] [archive]), p. 25
  16. ↑ Azzedine Guellouz, Abdelkader Masmoudi, Mongi Smida et Ahmed Saadaoui, , vol. III: Les temps modernes, Tunis, Sud Éditions, 2007, 454 p. ISBN 978-9973-84-476-7, p. 35
  17. ↑ Charles Monchicourt, L'expédition espagnole de 1560 contre l'île de Djerba, Paris, Leroux, 1913, 271 p., p. 157-16
  18. ↑ Guilmartin J., Keegan J. Gunpowder and the Changing Face of Warfare at Sea, 1300-1650 // Galleons and Galleys. — Cassell Military, 2002. — Т. I. — P. 133. — ISBN 0304352632.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Brummett, Palmira (1994). Ottoman Seapower and Levantine Diplomacy in the Age of Discovery. New York: SUNY Press. ISBN 0791417018..
  • Clodfelter, Micheal (2017). Warfare and Armed Conflicts: A Statistical Encyclopedia of Casualty and Other Figures, 1492—2015. Jefferson, North Carolina: McFarland. ISBN 978-0786474707.
  • Hattendorf, John; King, Ernest (2013). Naval Strategy and Power in the Mediterranean: Past, Present and Future. Routledge. ISBN 978-1-136-71317-0.
  • Prescott, William H.(1963) Histories: The Rise and Decline of the Spanish Empire. — Viking Press, — 568 p.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Битва_при_Джербі_(1560)&oldid=41387663