French
DeutschБолеслав Берут — Вікіпедія
| Болеслав Берут | |
|---|---|
| пол. Bolesław Bierut | |
.jpg) | |
| Народився | 18 квітня 1892[2][3][…] Люблін, Люблінський повіт[d], Люблінська губернія, Варшавське генерал-губернаторство, Російська імперія[5] |
| Помер | 12 березня 1956[1][2][…] (63 роки) Москва, СРСР[1][6] |
| Поховання | Військові Повонзки |
| Країна |  Польська Народна Республіка |
| Діяльність | політик |
| Alma mater | Міжнародна ленінська школа |
| Знання мов | польська |
| Членство | Польський комітет національного визволення |
| Посада | Президент Польщі, Президент Польщі, прем'єр-міністр Польщі і Member of the Sejm of the Polish People's Republicd[7][8] |
| Партія | Комуністична партія Польщі, Польська робітнича партіяd, Польська об'єднана робітнича партія, Польська партія соціалістична — лівиця і Польська соціалістична партія |
| Конфесія | атеїзм |
| У шлюбі з | Małgorzata Fornalskad і Janina Górzyńska-Bierutd |
| Діти | Aleksandra Jasińska-Kaniad, Krystyna Bierut-Maminajszwilid і Jan Chylińskid |
| Автограф | .jpg) |
| Нагороди |      |
Болеслав Берут (пол. Bolesław Bierut, псевдоніми Яно́вський, Іваню́к, То́маш, Бенько́вський, Рутко́вський, * 18 квітня 1892, с. Рури Єзуїтське біля Любліна, Російська імперія — 12 березня 1956, Москва, РРФСР, СРСР) — польський політичний і державний діяч прорадянського спрямування. Перший і єдиний президент ПНР. Агент НКВД[9]. Берут, людина-самоучка, з повним знанням і залізною рішучістю, прагнув впровадити в Польщі гнітючу сталіністську систему[10]. Проте, разом з Владиславом Гомулкою, його головним суперником, Берут несе головну відповідальність за історичні зміни, які відбулися в Польщі після Другої світової війни. На відміну від будь-яких своїх комуністичних спадкоємців, Берут правив Польщею до своєї смерті.
Біографія[ред. | ред. код]
Отримав середню освіту.
З 1912 брав участь у лівацькому революційному русі, будучи членом ПСП — лівиці.
З грудня 1918 — член комуністичної партії Польщі (КПП).
У 1915—1923 — активіст профспілок кооперативів Польщі, потім — у КПП.
У 1923-1924 — член Виконавчого комітету окружної парторганізації в Заглембу-Домбровському.
У 1928 емігрував до СРСР, де з 1930 — слухач Міжнародної ленінської школи в Москві. Берута завербувало НКВС, після цього його переправлено для агентурної роботи в Австрію, потім Чехословаччину й Болгарію (1930—1932). За шпигунство та диверсійну діяльність засуджено до 7-ми років ув'язнення, але 1938 звільнено за амністією; втік до СРСР.
У 1939-1941 роках працював на окупованих територіях Польщі у структурах НКВС.
У роки Другої світової війни — один із послідовних сталіністів, ідеолог окупації Польщі та нав'язування країні радянського державного ладу. За рознарядкою НКВС СРСР, його включено в керівні органи Польської робітничої партії (ПРП, 1942). Вів підривну роботу на території Білорусі.
У 1943 закинуто на територію Польщі, що перебувала під контролем Німеччини. Працює над створенням мережі шпигунів-сталіністів.
Партійна кар'єра[ред. | ред. код]
У 1943—1944 — член Секретаріату, 1944—1956 — член Політбюро ЦК Польської робітничої партії. 1 січня 1944 р. обрано на голову Крайової Ради Народової, перебував на цьому пості до 4 лютого 1947 року.
21 липня 1944 створено Польський комітет національного визволення, що 31 грудня проголосив себе тимчасовим керівництвом.
У 1947—1952 р. — президент Польської Республіки (Польщі) й голова Державної Ради.
З вересня 1948 голова ЦК і Секретаріату ЦК.
У 1952—1954 р. — голова Ради Міністрів ПНР. З березня 1954 р. і до своєї смерті — перший секретар ПОРП.
З вересня 1948 — генеральний секретар ЦК ППР, з грудня 1948 — член Політбюро ЦК і голова ЦК Польської об'єднаної робітничої партії (ПОРП).
З березня 1954 р. — перший секретар ЦК ПОРП.
Був присутній як почесний гість на XX з'їзді КПРС. Після скандальної доповіді М. С. Хрущова «Про культ особистості та його наслідки» Берута розбив параліч, і він незабаром помер.
Пам'ять[ред. | ред. код]
- Іменем Болеслава Берута названо вулицю в Мінську.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в Берут Болеслав // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
- ↑ а б в Encyclopædia Britannica
- ↑ а б в SNAC — 2010.
- ↑ Енциклопедія Брокгауз
- ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #118851500 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ Czech National Authority Database
- ↑ https://bs.sejm.gov.pl/F?func=find-acc&acc_sequence=000010132&find_code=SYS&local_base=ARS10
- ↑ https://bs.sejm.gov.pl/F?func=find-acc&acc_sequence=000010134&find_code=SYS&local_base=ARS10
- ↑ Zbigniew Błażyński: Mówi Józef Światło. Za kulisami bezpieki i partii, 1940–1955. Warszawa: Wydawnictwo LTW, 2003, ss. 20/21, 27. ISBN 83-88736-34-5.
- ↑ Jerzy Eisler, Siedmiu wspaniałych. Poczet pierwszych sekretarzy KC PZPR [The Magnificent Seven: first secretaries of the PZPR], pp. 32–35. Wydawnictwo Czerwone i Czarne, Warszawa 2014, ISBN 978-83-7700-042-7.
Джерела та література[ред. | ред. код]
- Andrzej Garlicki, Bolesław Bierut, Warszawa 1994, ISBN 83-02-05434-8 (пол.)
- Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1977. — Т. 1 : А — Борона. — 542, [2] с., [38] арк. іл. : іл., табл., портр., карти с.
Література[ред. | ред. код]
- Р. Кривонос. Берут (Bierut) Болеслав // Політична енциклопедія / редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови). — К. : Парламентське видавництво, 2011. — С. 60. — ISBN 978-966-611-818-2.
Посилання[ред. | ред. код]
- Берут // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
|
| ||||||||||||||||
