French
DeutschЯків Баш — Вікіпедія
| Яків Баш | ||||
|---|---|---|---|---|
| Яків Васильович Башмак | ||||
 | ||||
| Псевдонім | Яков Баш | |||
| Народився | 26 липня (8 серпня) 1908 Милове, Качкарівська волость, Херсонський повіт, Херсонська губернія, Російська імперія | |||
| Помер | 14 березня 1986 (77 років) Київ, Українська РСР, СРСР | |||
| Поховання | Байкове кладовище | |||
| Країна |  Російська імперія УНР СРСР | |||
| Діяльність | письменник, драматург | |||
| Alma mater | Філологічний факультет Київського університету[d] і ХНУ імені В. Н. Каразіна | |||
| Заклад | Радянське село і В-во «Український письменник» | |||
| Мова творів | українська | |||
| Роки активності | 1931 — 1986 | |||
| Членство | Спілка радянських письменників України | |||
| Партія | ВКП(б) | |||
| Нагороди | ||||
| | ||||
Я́ків Баш (літературний псевдонім Якова Васильовича Башмака; нар. 8 серпня 1908, Милове — пом. 14 березня 1986, Київ) — український радянський письменник; член Спілки радянських письменників України.
Біографія[ред. | ред. код]
Народився 26 липня [8 серпня] 1908 року в селі Миловому (нині Бериславський район Херсонської області, Україна) в бідній селянській сім'ї. 1919 року закінчив початкову школу і став працювати. До 1928 року працював у сільському господарстві на Херсонщині. З ранніх років брав участь у культурно-просвітницькій роботі на селі. У 16-ти річному віці став робсількором газети «Радянське село» та інших газет. Тоді ж розпочав писати вірші і оповідання.
Протягом 1928—1932 років працював на будівництві Дніпрогесу, спочатку теслярем-опалубником, бригадиром теслярів, а з 1931 року літературним співробітником газети «Пролетар Дніпробуду». 1930 року вступив до комсомолу, 1931 року — до ВКП (б).
У жовтні 1932 року був премійований путівкою на навчання з спеціальною стипендією імені Дніпробуду і став навчатися на філологічному факультеті у Харківському державному університеті. Одночасно з навчанням завідував Кабінетом молодого автора при клубі літераторів імені Василя Блакитного, був директором цього клубу, а згодом редактором університетської багатотиражки. З 1935 року навчався у Київському університеті, який закінчив 1937 року, а у 1940 році — аспірантуру при ньому.
З кінця 1940 року по вересень 1941 року працював помічником заступника голови Ради народних комісарів УРСР. З жовтня 1942 року знаходився у лавах Червоної армії[1]. Спочатку працював у оперативній групі Військової Ради Південного фронту, Центральному, а потім Українському штабах партизанського руху. Неодноразово літав у партизанські загони Сидора Ковпака, Олександра Сабурова, Михайла Наумова.
Упродовж 1944—1946 років очолював видавництво «Радянський письменник». З листопада 1946 по жовтень 1947 року — відповідальний секретар Президії Спілки радянських письменників України, пізніше обіймав посаду секретаря партійної організації Київської організації Спілки письменників України.
Помер у Києві 14 березня 1986 року.
Творчість[ред. | ред. код]
Перше оповідання «Криця» надруковано в журналі «Огонёк» у 1931 році. Автор книг:
- «Доба горить» (1931, нариси);
- «Дні наступу» (1933, збірка оповідань);
- «Сила» (1934, повість; переробилена у роман і видана у 1940 році під назвою «Береги в огнях», у 1941 році — під назвою «На берегах Славути»; розширений її варіант — роман «Гарячі почуття» вийнов у 1947 році);
- «Професор Буйко» (1945, повість про Героя Радянського Союзу професора Петра Буйка)
- «На землі нашій» (1957, оповідання);
- «Надія» (роман-дилогія: «Надія», 1960 і «На крутій дорозі», 1967);
- «Біля вогнища» (1962, цикл оповідань);
- «Заграва над річкою Ірпінь» (1980, роман).
Написав також кілька п'єс:
- «Професор Буйко» (1949);
- «Дніпрові зорі» (1951, драма присвячена будівникам Дніпрогесу);
- «У кожного своя ціль» (1958, комедія).
Автор сценарію фільму «Київ» (1950, у співавторстві з Михайлом Стельмахом, Іваном Кочергою).
Окремі твори письменника перекладено російською, болгарською, словенською та іншими мовами.
Відзнаки[ред. | ред. код]
- Нагороджений двома орденами Вітчизняної війни І ступеня, орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня (6 квітня 1985)[1], медаллю «Партизанові Вітчизняної війни»[2] та іншими нагородами;
- Почесний громадянин міста Запоріжжя (рішення Запорізької міської ради № 393 від 4 вересня 1970 року)[2];
- Республіканська премія ЛКСМУ імені Миколи Островського (1970; за повість «Професор Буйко», романи «Надія» і «На крутій дорозі»).
Інше[ред. | ред. код]
В журналі «Перець» № 15 за 1983 рік розміщено дружній шарж Анатолія Арутюнянца, присвячений 75-річчю митця[3].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Башмак Яков Васильевич / Память народа. (рос.)
- ↑ а б Запорізька міська рада. Почесні громадяни. Баш Яків Васильович. Архів оригіналу за 25 травня 2011. Процитовано 1 грудня 2010.
- ↑ Журнал перець 1983 15. www.perets.org.ua (укр.). Архів оригіналу за 16 квітня 2021. Процитовано 16 квітня 2021.
Література[ред. | ред. код]
- Баш Яків // Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955. — Кн. 2, [т. 1] : А — Головна Руська Рада. — ISBN 5-7707-4049-3.;
- О. Дяченко. Яків Баш // Українські радянські письменники. Критичні нариси. ІІ. Радянський письменник. Київ. 1957. С. 428—462;
- Баш Яків // Письменники Радянської України : біобібліографічний довідник / упоряд. Олег Килимник. — К. : Радянський письменник, 1960. — 580 с., С. 25—26;
- Баш Яків // Український радянський енциклопедичний словник : [у 3 т.] / гол. ред. М. П. Бажан. — 1-ше вид. — К. : Голов. ред. УРЕ АН УРСР, 1966. — Т. 1 : А — Кабарга. — С. 156.;
- Крыжановский С. Д. Баш Яков Васильевич // Большая советская энциклопедия : в 30 т. / гл. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — М. : «Советская энциклопедия», 1969—1978. (рос.).;
- Баш Яків // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.;
- Баш (Башмак) Яков Васильевич // Литературный энциклопедический словарь / под общ. ред. В. М. Кожевникова и П. О. Николаева. — Москва : Советская энциклопедия, 1987. — С. 554.(рос.);
- Г. Ф. Семенюк. Баш Яків // Українська літературна енциклопедія : В 5 т. / редкол.: І. О. Дзеверін (відповід. ред.) та ін. — К. : Голов. ред. УРЕ ім. М. П. Бажана, 1988. — Т. 1 : А—Г. , С. 137;
- Р. В. Пилипчук. Баш Яків // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2003. — Т. 2 : Б — Біо. — 872 с. — ISBN 966-02-2681-0.
|
