Ахієзер Олександр Ілліч — Вікіпедія

Ахієзер Олександр Ілліч
рос. Александр Ильич Ахиезер
Народився 31 жовтня 1911(1911-10-31)
Чериков, Могильовська губернія, Російська імперія
Помер 4 травня 2000(2000-05-04) (88 років)
Харків, Україна
Країна  Російська імперія
 СРСР
 Україна
Діяльність фізик-теоретик, викладач університету, фізик-ядерник
Alma mater Київський політехнічний інститут (1934)
Галузь теоретична фізика і ядерна фізика
Заклад Харківський фізико-технічний інститут
Вчене звання професор, Академік НАН України
Науковий ступінь Доктор фізико-математичних наук
Вчителі Ландау Лев Давидович
Відомі учні Бар'яхтар Віктор Григорович, Волков Дмитро Васильович, Пелетмінський Сергій Володимирович, Ситенко Олексій Григорович, Файнберг Яків Борисович, Степанов Костянтин Миколайович, Фомін Петро Іванович
Аспіранти, докторанти Бар'яхтар Віктор Григорович
Файнберг Яків Борисович
Пелетмінський Сергій Володимирович
Степанов Костянтин Миколайович
Sergey Peletminskyd[1]
Членство НАН України
Відомий завдяки: Механізм Ахієзера, школа з теоретичної фізики
Брати, сестри Ахієзер Наум Ілліч
Діти Ахієзер Ілля Олександрович
Нагороди
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Ахієзер.

Олекса́ндр Іллі́ч Ахіє́зер (нар. 18 (31) жовтня 1911(19111031), м. Чериков, нині Могильовської області, Білорусь — 4 травня 2000) — український фізик — теоретик, батько І. Ахієзера, брат Н. Ахієзера. Доктор фізико-математичних наук (1940), професор (1941), академік НАН України (1964). Заслужений діяч науки УРСР (1986). Премія імені Л. Мандельштама АН СРСР (1948), Державна премія УРСР в галузі науки і техніки (1986), премія імені І. Померанчука (премія Московського інституту теоретичної та експериментальної фізики, 1998), премії імені М. М. Боголюбова (1994) та імені О. С. Давидова НАН України (2000). Державні нагороди СРСР, України — орден «За заслуги» 3-го ступеня (1996), 2-го ступеня (1999). Брат Наума Ахієзера.

Біографія[ред. | ред. код]

Закінчив Київський політехнічний інститут (1934). Від 1938 — завідувач теоретичного відділу, 1955—1959 — заступник директора з наукової частини, від 1988 — радник при дирекції Українського фізико-технічного інституту АН УРСР (нині Національний науковий центр «Харківський фізико-технічний інститут»); у 1940—1975 — завідувач кафедри Харківського університету. Був одним із найближчих співробітників Л. Ландау і активним учасником його всесвітньовідомої наукової школи. Створив власну наукову школу з теоретичної фізики (академіки В. Бар'яхтар, Д. Волков, С. Пелетмінський, О. Ситенко та Я. Файнберг; члени-кореспонденти К. Степанов, П. Фомін та понад 30 докторів наук).

Наукова діяльність[ред. | ред. код]

Наукові праці стосуються різних ділянок атомної та ядерної фізики, квантової електродинаміки та фізики елементарних частинок, фізики плазми і теорії прискорювачів заряджених частинок, радіофізики та фізики магнітних явищ фізичної кінетики та фізики твердого тіла.

З ім'ям Ахієзера пов'язаний розвиток низки нових напрямів у теорії фізиці:

  • теорії дифракційних явищ у ядерній фізиці,
  • теорії розсіяння нейтронів у кристалах,
  • теорії взаємодії струменів заряджених частинок з плазмою,
  • теорії кінетичних процесів у феромагнетиках та антиферомагнетиках,
  • теорії поглинання звуку у твердих тілах.

Докторська дисертація присвячена дослідженню взаємодії ультразвуку з кристалами. Механізм поглинання, зумовлений модуляцією енергії квазічастинки зовнішнім полем, має назву «механізм Ахієзера».

У 40-50-х рр. разом із І. Померанчуком брав участь у розробленні ядерних реакторів, зокрема розрахунках їх критичних розмірів, передбачив можливість існування холодних нейтронів, побудував теорію резонансних ядерних реакцій (1948).

Разом із О. Ситенком передбачив ефект дифракціювання розщеплення дейтронів і розвинув теорію цього ефекту (1955).

Фундаментальні результати одержано при дослідженні фізики плазми. Спільно з Я. Файнбергом Ахієзер передбачив явище струменевої нестійкості плазми (1949), на основі якого запропоновано новий метод нагрівання плазми.

Детально розроблено теорію коливань у магнітоактивній плазмі, теорію флюктуацій у плазмі, теорію ударних хвиль у магнітній гідродинаміці. Дослідження колективних ефектів у плазмі дало змогу Ахієзеру разом з учнями сформулювати основи електродинаміки плазми.

Спільно з В. Бар'яхтаром і С. Пелетмінським відкрив нове явище — магнітоакустичний резонанс (1956).

Розробив теорію кінетичних, релаксаційних і високочастотних процесів у феродіелектриках та антиферодіелектриках, розвинув теорію когерентних квантово-електродинамічних ефектів у кристалах.

Праці[ред. | ред. код]

  • Некоторые вопросы теории ядра. Москва, 1950 (співавт.);
  • Квантовая электродинамика. Москва, 1953 (співавт.);
  • Квантовая электродинамика. Москва, 1959 (співавт.);
  • Коллективные колебания в плазме. Москва, 1964 (співавт.);
  • Quantum electrodynamics. New York, 1965 (співавт.);
  • Курс общей физики. Москва, 1965 (співавт.);
  • Collective oscillations in a Plasma. Oxford, 1967 (співавт.);
  • Спиновые волны. Москва, 1967 (співавт.);
  • Spin waves. Amsterdam, 1968 (співавт.);
  • Дифракционное рассеяние адронов при больших энергиях и кварковая модель взаимодействия элементарных частиц. К., 1968;
  • О поведении ферродиэлектриков и антиферромагнетиков в быстро осциллирующем магнитном поле. К., 1968 (співавт.);
  • Фотообразование нейтральных векторных мезонов на легких ядрах. К., 1969 (співавт.);
  • Абсолютная, конвективная и глобальная неустойчивость, усиление и непропускание колебаний. К., 1970 (співавт.);
  • Введение в физическую кинетику. К., 1971 (співавт.);
  • Невозможность введения в квантовую механику «скрытых» параметров. К., 1971 (співавт.);
  • Развитие квантовой электродинамики. Москва, 1971; Кинетическое уравнение Больцмана. К., 1973 (співавт.);
  • Теория явлений переноса в газах. К., 1973 (співавт.);
  • Еволюція фізичної картини світу. К., 1973; Электродинамика плазмы. Москва, 1974 (співавт.);
  • Plasma electrodynamics. Vol. 1. Linear theory. Vol. 2. Non-linear theory and fluctuations. Oxford, 1975 (співавт.);
  • К кинетической теории каскада столкновений в твердом теле. Х., 1975 (співавт.);
  • Электродинамика адронов. К., 1977 (співавт.);
  • Методы статистической физики. Москва, 1977 (співавт.);
  • Об излучении релятивистских заряженных частиц в кристаллах при каналировании. Х., 1977 (співавт.);
  • Фізика елементарних частинок. К., 1978 (співавт.);
  • К классической теории излучения быстрых частиц в кристаллах. Х., 1978 (співавт.);
  • Биография элементарных частиц. К., 1979 (співавт.);
  • А. Эйнштейн и развитие современной физики. К., 1980;
  • Современная физическая картина мира. Москва, 1980 (співавт.);
  • Общая физика. Электрические и магнитные явления: Справоч. пособ. К., 1981;
  • Электромагнетизм и электромагнитные волны: Учеб. пособ. Москва, 1985 (співавт.);
  • Поля и фундаментальные взаимодействия. К., 1986 (співавт.);
  • Элементарные частицы. Москва, 1986 (співавт.);
  • Атомная физика: Справоч. пособ. К., 1988 (співавт.);
  • Электродинамика ядер. К., 1989 (співавт.);
  • Теория фундаментальных взаимодействий. К., 1992 (співавт.);
  • От квантов света до цветных кварков. К., 1993 (співавт.);
  • Теория фундаментальных взаимодействий. К., 1993;
  • Электродинамика высоких энергий в веществе. Москва, 1993 (співавт.);
  • Nuclear electrodynamics. Berlin, 1994 (співавт.).

Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

  1. ↑ Математичний генеалогічний проєкт — 1997.
  2. ↑ Національна академія наук України оголошує конкурс на здобуття премій імені видатних учених України. Офіційний сайт Національної академії наук України. 22.06.2018. Архів оригіналу за 28 лютого 2022.
  3. ↑ У Харкові відкрили меморіальну дошку видатному фізику Олександру Ахієзеру. https://www.city.kharkov.ua/ (укр.). Архів оригіналу за 3 грудня 2021. Процитовано 3 грудня 2021.
  4. ↑ Вкарбовані в літопис науки, 2020, с. 23.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Ахієзер_Олександр_Ілліч&oldid=41781412