Ядерна бомба — Вікіпедія

Бомба «Товстун», що була скинута на Наґасакі, 1945
Вибух атомної бомби в Наґасакі, 1945

Я́дерна або а́томна бо́мба — бомба, руйнівна сила якої отримується розщепленням ядра атома у результаті ланцюгової ядерної реакції. Є першим різновидом ядерної зброї та належить до зброї масового ураження.

Історія[ред. | ред. код]

Шлях до створення атомної бомби[ред. | ред. код]

Післявоєнне вдосконалювання ядерної зброї[ред. | ред. код]

Фактори ураження[ред. | ред. код]

Основним фактором ураження атомного вибуху є надзвичайно потужна вибухова хвиля. Енергія, що вивільняється ядерним зарядом, еквівалентна вибуху декількох тисяч тонн ТНТ. Така потужність вибуху призводить до суцільних руйнувань на відстані майже кілометра від епіцентру.

Крім вибухової хвилі уражаючими факторами є також світлове випромінювання та проникаюча радіація. Деякі дослідники виділяють окремо електромагнітний імпульс, що виникає внаслідок розсіювання рентгенівського випромінювання. Він не впливає на людей безпосередньо, але виводить з ладу електричне та електронне обладнання.

Внаслідок вибуху відбувається також зараження навколишнього середовища радіоактивними продуктами розпаду, що, як і проникаюча радіація, можуть викликати променеву хворобу[1].

Конструкція[ред. | ред. код]

Принцип дії найпростішої атомної бомби гарматного типу

Основу атомної бомби становить заряд, що складається з речовини, атомне ядро якої здатне до розщеплення. Наразі можуть використовуватися три такі речовини. Це ізотопи урану з масовими числами 235 або 233 та ізотоп плутонію із масовим числом 239. Самопідтримувана ланцюгова реакція поділу атомних ядер стає можливою, коли маса речовини перевищує деяку критичну межу. Для урану-235 критична маса становить близько 40 кг, для плутонію-239 — 10—13 кг. Вона залежить від точного ізотопного складу, щільності матеріалу та навіть його форми. Щоб запобігти передчасному вибухові, у перших зразках загальна маса атомного заряду вкладалася в корпус бомби окремими частинами, нарізно. Кожна з частин мала масу, меншу за критичну. В потрібний момент за допомогою детонатора і звичайної вибухівки частини поєднувалися і відбувався атомний вибух. Схему бомби, що реалізує такий найпростіший «гарматний» механізм, наведено на малюнку.

Принцип дії атомної бомби імплозивного типу.

У сучасних ядерних зарядах застосовують складнішу схему сферичної імплозії. У центрі сфери розташовано нейтронний ініціатор. Його оточено шаром ядерної речовини, що у звичайних умовах має масу менше критичної. Вона у свою чергу оточена оболонкою з матеріалу, що відбиває нейтрони. Зовнішній шар складають з лінз звичайної вибухівки (тринітротолоул, гексаген тощо) зі складною системою детонаторів, яка забезпечує сферичну концентрацію вибухової хвилі. Вибухова хвиля стискає атомний заряд і, таким чином, переводить його у надкритичний стан (за рахунок збільшення щільності). Крім того розбивається нейтронний ініціатор, що надає потужний поштовх для початку ядерної реакції.

У процесі конструювання атомних бомб надзвичайно велика увага приділяється запобіганню всіляким випадковостям, що можуть ініціювати мимовільний вибух. Це призводить до значного ускладнення конструкції[2].

Розвиток технології[ред. | ред. код]

У 1950-х роках на основі атомної бомби було розроблено потужнішу водневу бомбу. А 1970-х була розроблена нейтронна бомба (нейтронна зброя).

Випробування та застосування[ред. | ред. код]

Типи ядерних випробувань: 1 — Наземне, 2 — Підземне, 3 — Повітряне, 4 — Підводне

За період 19452007 років було підірвано 2065 ядерних та термоядерних пристроїв: 1056 з них належали США; 715 — СРСР; 198 — Франції; 45 — Великої Британії; 45 — Китаю; 4 — Індії; 2 — Пакистану[3]. Два випробування здійснено КНДР.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Памятка населению по защите от атомного оружия / Главное управление слубы местной ПВО МВД СССР. — Второе издание. — Москва, 1954. — 32 с. — (djvu) Архівовано з джерела 10 травня 2009 (рос.)
  2. Выдающийся ученый Юлий Борисович Харитон - один из руководителей атомного проекта СССР. Архів оригіналу за 16 жовтня 2013. Процитовано 22 вересня 2010.  (рос.)
  3. Query Nuclear Explosions Database. Geoscience Australia: Australian Government. 14 жовтня 2008. Архів оригіналу за 24 червня 2013. Процитовано 22 вересня 2010.  (англ.)

Посилання[ред. | ред. код]