Асоціація дослідників голодоморів в Україні — Вікіпедія

Національна асоціація дослідників Голодомору-геноциду українців (ГО "НАДГГУ") — всеукраїнська громадська науково-дослідницька

культурно-просвітницька громадська організація. Заснована українським письменником Володимиром Маняком та його дружиною — журналісткою Лідією Коваленко-Маняк.

Сайт Національної асоціації дослідників Голодомору-геноциду українців https://genocide.in.ua/

Історія[ред. | ред. код]

Заснована 27 червня 1992 на Установчому з'їзді у Києві як «Асоціація дослідників голодомору-геноциду в 1932—1933 роках в Україні». Від заснування Раду асоціації очолила Лідія Коваленко-Маняк. За її участі було створено 37 осередків в областях України, які об'єднали понад 700 осіб. Після її передчасної смерті у 1993 році II з'їзд у 1994 головою організації обрав відомого правозахисника Левка Лук'яненка (від 1996 до 1998 — почесний голова). З 1996 до травня 1998 Раду очолював доктор історичних наук Василь Марочко, після IV з'їзду (1998) — знову Левко Лук'яненко (переобрано і на V з'їзді, 2000). 6 вересня 2022 року під час з'їзду асоціації було обрано голову Олесю Стасюк, доктора історичних наук, заслуженого працівника культури України. Почесним головою обрано професора, д.і.н. Василя Марочка.

Керівні органи[ред. | ред. код]

Керівний орган асоціації — з'їзд, у період між з'їздами — Рада. Голова обирається з'їздом.

Мета і завдання[ред. | ред. код]

Метою створення й діяльності Асоціації є: дослідження, вивчення та збереження, збір доказів, щодо злочинів, вчинених комуністичним тоталітарним режимом проти української нації; всебічне сприяння духовному відродженню української нації; поширення серед громадськості України та світу правдивої інформації про геноциди, масові штучні голоди та наслідки для українців та Української держави.

Члени[ред. | ред. код]

Асоціація об'єднує науковців, письменників, журналістів, представників інших професій, громадян, які вивчають історію голодоморів в Україні, сприяють вшануванню пам'яті їхніх жертв.

Діяльність[ред. | ред. код]

У багатьох містах і селах України активістами організації впорядковано цвинтарі, встановлено хрести, пам'ятні знаки на могилах жертв голодоморів. 10 вересня 1993 на Михайлівській площі Києва відкрито й освячено пам'ятний знак жертвам голодомору 1932—1933. Підготовлено та видано низку збірників архівних документів і матеріалів, свідчень людей, які пережили страхіття радянських голодоморів, проведено наукові конференції та інші заходи.

Література[ред. | ред. код]

• 33-й: Голод: Народна книга-меморіал. К., 1991;
• «Ми затялися: полинів не буде…». Розповідає голова Асоціації дослідників голоду-геноциду 1932—33 рр. в Україні Л. Коваленко-Маняк. «Сучасність», 1993, № 1;
• Марочко В. «Бодай те лихо не верталось…». «Сучасність», 1993, № 2;
• Вітровчак Н. Асоціація дослідників голодомору-геноциду в 1932—1933 роках в Україні. «Золоті ворота», 1993, № 4;
• Веселова О. М. та ін. Голодомори в Україні. 1921—1923, 1932—1933, 1946—1947. Злочини проти народу. К.—Нью-Йорк, 2000;
• Голод 1932—1933 років в Україні: причини та наслідки. К., 2003.

Джерела[ред. | ред. код]

• О. М. Веселова. Асоціація дослідників голодоморів в Україні / Енциклопедія історії України: Т. 1: А-В / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. — К.: В-во «Наукова думка», 2003. — 688 с.: іл. [Архівовано 18 квітня 2016 у Wayback Machine.]