Антуан Ескалін дез Емар — Вікіпедія

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Емар.
Антуан Ескалін дез Емар
фр. Antoine Escalin des Aimars
Народився 1498
Ла-Гард-Адемар
Помер 30 травня 1578[1]
Ла-Гард-Адемар
Країна  Франція
Діяльність дипломат, військовослужбовець, корсар
Знання мов французька
Посада Посол Франції в Османській імперіїd
Військове звання адмірал

Антуан Ескалін дез Емар (фр. Antoine Escalin des Aimars; 1516[2] — 1578), також відомий як капітан Полін, а пізніше як барон де Ла-Гард-Адемар (фр. baron de La Garde-Adhémar) — посол Французького королівства в Османській імперії з 1541 по 1547 рік і генерал галер (фр. Général des Galères) з 1544 року.

Італійські війни[ред. | ред. код]

Під час італійських воєн у П'ємонті Антуан Ескалін, як здібний офіцер французької армії був помічений французьким військовим діячом і дипломатом Гійомом дю Беле.

Османський союз[ред. | ред. код]

Джером Моранд, священик зАнтіба. що супровджував Поліна і флот Османської імперії в 1543-44, і написав детальний звіт в Itinéraire d'Antibes à Constantinonple, 1544.

Антуан Ескалін дез Емар замінив на посаді посла Франції у Константинополі Антуана де Рінкона (1538—1541)[3], вбитого проімперськими прихильниками. На початку 1542 року Полін успішно обговорив деталі французько-османського союзу для спільної участі в італійській війні 1542—1546 рр., при цьому Османська імперія пообіцяла направити 27 500[4] військ проти австрійського ерцгерцога Фердинанда Габсбурга, а також 110 галер[4] проти імператора Карла V Габсбурга, тоді як Франція пообіцяла напасти на габсбурзьку Фландрію, здійснювати морські рейди вздовж узбережжя Іспанії і надіслати 40 галер на допомогу туркам для операцій у Леванті[5]. Полін намагалася переконати Венецію приєднатися до цього союзу, але марно[6].

Облога Ніцци та османська зимівля в Тулоні[ред. | ред. код]

Докладніше: Облога Ніцци (1543) та Османська зимівля в Тулоні

Найбільш помітною спільною операцією в рамках франко-османська союзу була спільна облога Ніцци в 1543 р[7]. 5 липня 1543 року Антуан Ескалін відплив на борту османського флоту Барбаросси до острова Сен-Онора на Леринських островах біля Канн, але виявив абсолютну неготовність до наступу розташованих там французьких військ. Полін терміново вирушив на зустріч з Франциском I для отримання більш боєздатної армії, що в результаті призвело до спільної франко-османської облоги Ніцци в серпні 1543.[8] Антуан Ескалін також контролював зимівлю османського флоту у Тулоні, що відбулась відразу після облоги Ніцци.

П'ять французьких галер капітана Поліна перед Перою в Константинополі в серпні 1544 р., Намальовані Жеромом Мораном (деталь вище).

Після виходу османського флоту з Тулону навесні 1544 року, п'ять французьких галер під керівництвом Поліна, у тому числі потужна галера «Реаль», супроводжували флот Барбаросси з дипломатичною місією до Сулеймана I в Стамбул[9]. Французька флотилія супроводжувала Барбароссу під час його нападів на західне узбережжя Італії на шляху до Константинополя, під час якої було спустошено міста Порто-Ерколе, Джильо, Таламона, Ліпарі та взято близько 6000 полонених, але відокремилась на Сицилії від флоту Барбароси та надалі самостійно продовжувала своє плавання до османської столиці.[10] Джером Моранд,[11] священик з Антіба, який супроводжував Поліна і флот Османської імперії в 1544 році, написав докладний звіт про цю подорож — Itinéraire d'Antibes à Constantinople[12]. Вони прибули до Константинополя 10 серпня 1544 р., щоб зустрітися з Сулейманом і повідомити йому про результати спільного походу[13]. Полін повернулася до Тулона 2 жовтня 1544 р[13].

Різанина вальденсів[ред. | ред. код]

Різанина вальденсів з Мерендолі в 1545 році.

У 1545 році Антуан Ескалін дез Емар вирушив на боротьбу з англійцями в районі Булоні. Перебуваючи в Марселі в 1545 році, Полін був залучений як керівник у розправу над протестантами — вальденсами[14].

За межами П'ємонту вальденси приєдналися до місцевих протестантських церков у Богемії, Франції та Німеччині. Після того, як вони вийшли з підпілля та з'явились повідомлення про їх крамолу, французький король Франциск I видав 1 січня 1545 р. «Arrêt de Mérindol» і організував хрестовий похід проти вальденсів Провансу.

Лідерами розправ над вальденсами в 1545 році були Жан Мейньер, перший президент парламенту Провансу, і Антуан Ескалін дез Емар, який повертався з італійських воєн з 2000 ветеранами (Bandes de Piémont). Залежно від оцінок смертність становила від сотень до тисяч, а кілька сіл були повністю спустошені[14].

Англійська кампанія[ред. | ред. код]

Французьке вторгнення на острів Вайт, 1545 рік

Пізніше того ж року Полін брав участь у французькому вторгненні на острів Вайт[15].

На посаді посла Франції в Блискучій Порті 1547 року його змінив Габріель де Луе.

1553 року Полін знову співпрацював з османським флотом у Середземному морі під час вторгнення на Корсику.

1571 року капітан Полін як командувач військового флоту Франції брав участь у конфлікті проти гугенотів у Ла-Рошелі. На чолі флоту він здійснював блокаду міста разом з Філіппо ді П'єро Строцці[16].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. ↑ Fonds La Garde Antoine Escalin. ifea-istanbul.net. 6 листопада 2015. Процитовано 4 червня 2018.[недоступне посилання]
  3. ↑ Setton, p.459. Архів оригіналу за 14 липня 2021. Процитовано 18 липня 2021.
  4. ↑ а б Bouvier, Yann (2007). Antoine Escalin des Aimars (1498?-1578). Recherches Régionales. с. 82. ISSN 2105-2891. Архів оригіналу за 9 лютого 2022. Процитовано 25 травня 2022.
  5. ↑ Setton, p.461. Архів оригіналу за 4 липня 2021. Процитовано 18 липня 2021.
  6. ↑ Setton, p.459
  7. ↑ Bouvier, Yann (2007). Antoine Escalin des Aimars (1498?-1578). Recherches Régionales. с. 81—87. ISSN 2105-2891. Архів оригіналу за 9 лютого 2022. Процитовано 25 травня 2022.
  8. ↑ Setton, p.471. Архів оригіналу за 14 липня 2021. Процитовано 18 липня 2021.
  9. ↑ Crowley, p.75
  10. ↑ Crowley, p.75-79
  11. ↑ Bouvier, Yann (2007). La Méditerranée de Jérôme Maurand (1500-1580). Université de Nice - CMMC. Архів оригіналу за 17 липня 2021. Процитовано 25 травня 2022.
  12. ↑ Garnier, p.234
  13. ↑ а б Garnier, p.240
  14. ↑ а б Francis I R. J. Knecht p.405. Архів оригіналу за 14 липня 2021. Процитовано 18 липня 2021.
  15. ↑ The British admirals Robert Southey p.221
  16. ↑ Memoirs of Maximilian de Bethune, duke of Sully p. 20. Архів оригіналу за 14 липня 2021. Процитовано 18 липня 2021.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Антуан_Ескалін_дез_Емар&oldid=40621155