Антибільшовицький блок народів — Вікіпедія

Антибільшовицький блок народів
англ. Anti-Bolshevik Bloc of Nations
Тип	міжнародна організація політична організація колишня організаціяd
Засновано	1946
Розпущено	1996
Ідеологія	антибільшовизмd
Штаб-квартира	Мюнхен
Керівник	Стецько Ярослав Семенович і Стецько Ярослава Йосипівна
Ключові особи	Радослав Островський
Друкований орган	ABN Correspondence

Антибільшови́цький бльок наро́дів (АБН; англ. Anti-Bolshevik Bloc of Nations) — об'єднання політичних організацій різних народів для боротьби з більшовиками. Створений 21—22 листопада 1943 року з ініціативи Організації українських націоналістів революціонерів на таємній 1-й Конференції поневолених народів Східної Європи і Азії в с. Будераж^[1]. Був активною структурою та координаційним центром радикального антибільшовизму та співпраці поневолених народів в період холодної війни.

Керівники[ред. | ред. код]

Першим Головою став Волошин Ростислав Павлович - член бюро Головного проводу ОУН

З 1946 до 1986 АБН очолював Ярослав Стецько

З 1986 до 2003 АБН очолювала Ярослава Стецько

Передісторія та заснування[ред. | ред. код]

Організаційно-політична база АБН була закладена на таємній Конференція поневолених народів Східної Європи та Азії, проведеної 21 листопада-22 листопада 1943 року в селі Будераж на Рівненщині з ініціативи керівництва ОУН. Делегати, які представляли 13 народів СРСР - українці, білоруси, грузини, вірмени, татари, осетини, азербайджанці, узбеки, казахи, черкеси, кабардинці, чуваші, башкири (майже всі вони виступали під псевдонімами) - домовилися про спільну боротьбу проти двох імперій - СРСР та нацистської Німеччини. У прийнятій декларації йшлося:

Сталін і Гітлер, йдучи до своїх імперіалістичних цілей, топлять у крові цілі народи. Німецький імперіалізм, який порівняно легко отримав отримав перші успіхи на всіх завойованих територіях, одразу застосував політику відкритого національного та соціального гніту. Цим налаштував проти себе багатомільйонні маси поневолених народів. З гніту гітлерівського злочинного імперіалізму цілі народи знову потраплять у лапи кривавого російсько-більшовицького імперіалізму: на зайнятих територіях знову починається масове знищення народів, що йде по лінії небаченого терору НКВС і мобілізації непідготовлених кадрів під ураганний вогонь німецьких військ. Але що жорстокіший терор сталінського НКВС, то більше зростає невдоволення поневолених російсько-більшовицьким імперіалізмом народів. Мета імперіалістичної гітлерівської Німеччини, наприклад, — захопити всю Європу та поширити свій вплив на Азію та Африку. Про це свідчать військові дії німецької армії та дипломатична гра німецької політики. Російський імперіалізм, прикриваючись поширенням комуністичних ідей, намагається захопити весь світ. Бійці Червоної армії та дорогі наші брати в окопах! Своєю героїчною боротьбою Ви женете німецьких імперіалістів із рідної землі. Але Ви виконуєте лише половину роботи. За нашими плечима на народному горі жирує другий імперіалізм — сталінський. Він такий самий ворог народів, як і німецький імперіалізм. Він так само поневолює та експлуатує народи, як і німецький імперіалізм. Поверніть свою зброю проти нього і бийте так само нещадно, як зараз б'єте гітлерівську наволоч

Було ухвалено рішення заснувати «спільний Революційний комітет народів Східної Європи та Азії, який координуватиме всі національно-революційні сили цих народів, виробить єдину лінію боротьби із спільним ворогом, єдину тактику боротьби і у відповідний момент кине клич до одночасного повстання всіх поневолених народів».

У ряді випадків саме конференція в Будеражі листопада 1943 вважається подією заснування АБН.

Склад організації[ред. | ред. код]

До складу АБН у 1946 увійшли політичні організації народів, що були окуповані СРСР і прагнули здобути незалежні та суверенні держави, зокрема українці, білоруси, казахи, грузини, вірмени, азербайджанці, узбеки, башкорти, кабардинці, осетини, татари, черкеси, чуваші ^[2]

З 1948 року АБН очолив Ярослав Стецько, як голова його Центрального комітету і був переобраний 1954 року. До складу президії входили генерал-полковник Фердинанд Дюрчанський (словак), його заступник професор Радослав Островський (білорус), а секретар Й. Ґітіс (литовець).

До 1948 році до АБН долучилися ще 14 народів та спільнот, зокрема комі, мордва, марійці, козаки, литовці, латвійці, словаки, серби, румуни, балкарці, туркмени, таджики, киргизи, каракалпаки ^[3].

До 1954 року до складу АБН приєднались представники інших народів, зокрема албанці, болгари, естонці, чехи, хорвати, угорці.^[4]

У 1970-х роках до АБН долучилися представники інших народів, зокрема кубинці, в'єтнамці

Загалом у часи розквіту до складу АБН входили представники більш ніж 35 народів, зокрема:

• українці, козаки, білоруси, литовці, латвійці, естонці, чехи, словаки, болгари, серби, хорвати, албанці, румуни,
• угорці, чуваші, комі, мордва, марійці,
• грузини, вірмени, азербайджанці, черкеси, кабардинці, осетини, балкарці,
• казахи, башкорти, татари, туркмени, киргизи, узбеки, таджики, каракалпаки,
• кубинці, в'єтнамці.^[5]

Ідеологія та діяльність організації[ред. | ред. код]

На установчому конгресі 16 квітня 1946 року в Західній Німеччині у Мюнхені відбулася реорганізація АБН. Декларація АБН закликала до боротьби із радянським комунізмом та і засудження нацизму.

В ім'я великих цілей людського прогресу, свободи націй та свободи людей, боротьба з більшовизмом має вирішальне значення. Більшовизм як найгірший тип тоталітаризму, подібно до гітлеризму, є головним ворогом ідей свободи сучасної епохи… Ми — національно-визвольний антибільшовицький центр, організації з країн, поневолених і пограбованих більшовизмом, боремося за незалежність. У цій боротьбі ми можемо об'єднувати наші сили задля досягнення спільної мети визволення та створюємо Антибільшовицький блок народів. Декларація АБН, 16 квітня 1946

У той самий час сам термін «більшовизм» (на відміну «комунізму») ​​означав прив'язку ідеології до московитської ідентичості. Для критики радянської політики в документах АБН використовувалися - за принципової ворожості до марксизму - навіть тези Карла Маркса про агресивну політику московитського царизму.

При цьому наголошувався на ідеї самовизначення націй. СРСР характеризувався як тюрма народів, радянська політика як імперіалістична та колоніальна. Одночасно виражалася підтримка антиколоніальних рухів Індії, Індонезії, Бірми, Китаю. З великою настороженістю сприймалися проекти на кшталт Пан'європейського Союзу, як такі що загрозливі принципам національної незалежності. Широко використовувалася національно-революційна фразеологія Весни народів (1848—1849).

Головними ініціаторами, активістами та фінансистами об'єднання виступили представники ОУН (р) - бандерівці . До об'єднання приєдналися антирадянські організації білоруських, балтійських, закавказьких, кубанських та туркестанських емігрантів, антикомуністичні рухи країн Центральної та Східної Європи — Болгарії, Угорщини, Чехії, Словаччини, Хорватії, Сербії У 1970-х до АБН вступили кубинські та в'єтнамські антикомуністи.

Ідеологічну основу АБН створювали антикомунізм, антибільшовизм, антисовєтизм, та антиімперський прометеїзм. АБН оголосив себе "авангардом антикомуністичних сил універсального масштабу", ударною силою "революційної антибільшовицької боротьби". Головними формами діяльності на конференції АБН 1949 року було названо «революційну пропаганду, масові антибільшовицькі акції, боротьбу проти спецоперацій МДБ (КДБ) СРСР». Одним із важливих завдань ставилося "охопити нашими ідеями солдатів Радянської армії"

Розпад та падіння імперій, перемога національних принципів у всіх аспектах міжнародної політики характерні для нашої ери. Національно-визвольні війни, низка повстань можуть призвести до руйнування СРСР зсередини… Ідея націоналізму є вирішенням поточних світових проблем на основі національних спільнот. Усі інші ідеї – баланс сил, стримування – приречені на провал. Тільки націоналізм здатний протистояти порочній системі російського імперіалізму і шовінізму...Якщо США нададуть допомогу поневоленим націям, це створить революційно-визвольну силу проти реакційної сили Радянського Союзу. Ярослав Стецько, президент АБН, 1964

Соціальна програма АБН стверджувала «органічний зв'язок особистості з сім'єю, а через неї з нацією». Проголошувалося майбутнє «відновлення соціальної справедливості, зневаженої більшовицьким імперіалізмом».

Цілі та завдання визвольної боротьби АБН не обмежуються створенням національних держав. Вона має дати народам також нові соціальні умови життя. АБН вважає, що тільки в національних суверенних державах буде забезпечено можливість встановлення такого правопорядку, який би гарантував дійсну свободу особистості, соціальну справедливість, розквіт економічного життя та національної культури народів. Тому боротьба за розпад більшовицької імперії на національні держави є першою метою, основним завданням, лише після досягнення якої з'явиться можливість розпочати здійснення соціальних завдань. Жодного іншого шляху для досягнення цих цілей соціального перебудови немає і бути не може

Ціль об'єднання полягала у поваленні влади КПРС та поділ СРСР на національні держави.

АБН вів активну діяльність та інтенсивну агітацію, організовував антибільшовицькі та антирадянські масові мітинги та демонстрації, прес-конференції, надсилав меморандуми до провідних світових політиків, випускав періодичні й неперіодичні видання різними мовами.

Політична та пропагандистська активність АБН сприяла прийняттю Конгресом США резолюції про Тиждень поневолених народів у 1959 році.

У 1966 році АБН разом із Антикомуністичною лігою народів Азії створили Всесвітню антикомуністичну Лігу.

З початку 1980-х АБН тісно співпрацював із Європейською радою свободи (EFC), проводив із EFC спільні конференції.

У листопаді 1985 року в Лондоні спільна конференція АБН і Європейської ради свободи (створеної з ініціативи Стецька 1967 року). Участь у ній взяли  287 делегатів із 13 країн світу.

Найбільш активні групи підтримки АБН діяли у США, Великій Британії, Західній Німеччині, Італії, Бельгії, Австралії, Аргентині. Комітет американських прихильників АБН підтримував Джордж Буш-старший.

АБН займав найбільш жорсткі позиції щодо холодної війни, різко засуджував політику «розрядки» і торгово-економічні зв'язку Заходу з СРСР (зокрема, угоду «газ-труби»^[6][7]). Через свої інформаційні канали та публічні акції АБН надавав активну пропагандистську підтримку моджахедам у період Радянсько-афганської війни (1979—1989).

Послідовною діяльністю. вирізнялася Молодіжна організація АБН (Фронт молоді):

Схиляючись перед пам'яттю героїв, що загинули в антибільшовицькій боротьбі за свободу пригноблених народів, ми обіцяємо завершити розпочату битву і віддати життя за це. На руїнах СРСР ми збудуємо наші національні держави. Ми не зупинимося, доки не виконаємо накреслене на нашому революційному прапорі. Свободу народам! Свободу людині!

Революції 1989 (Осінь народів) та розпад СРСР означали реалізацію основної програми АБН. Деякі діячі Блоку взяли участь у подальших політичних процесах. Слава Стецько 1998 року на правах найстарішого депутата відкривала перше засідання новообраної Верховної Ради України. Велі Каюм-хан відвідав незалежний Узбекистан. Іван Дочев очолив легалізований і Болгарський національний фронт.

У 1996 році Антибільшовицький блок народів припинив активну діяльність, оскільки основні завдання організації вважалися виконаними. Режиму радянського комунізму впав, СРСР розпався

Видання[ред. | ред. код]

У Мюнхені видавався інформативно-пропагандистичний місячний бюлетень «АБН Кореспонденс» («ABN Correspondence») від 1949 німецькою, англійською та французькою мовами. Багаторічним редактором часопису була Ярослава Стецько. У Буенос-Айресі видавався бюлетень "Опір і визволення" (Resistencia y Liberación) на іспанській.^[8]

Критика[ред. | ред. код]

Діяльність АБН зазнавала різкої критики з боку більшовиків, комуністів, а також лівої та ліберальної громадськості, зокрема в СРСР, країнах Варшавського пакту. Проти Ярослава Стецька була розгорнута масштабна кампанія щодо дискредитації із сторони КДБ СРСР

Cпадок та сучасність[ред. | ред. код]

Традиції АБН та Конференції поневолених народів зберігаються в Україні. У грудні 2003 року до 60-ї річниці Конференції поневолених народів у Будеражі було проведено наукову конференцію, встановлено пам'ятний знак.^[9]

3 грудня 2016 року у Будеражі відбулася Науково-практична конференція «Антибільшовицький блок народів як передумова створення єдиного фронту проти кремлівської агресії» ^[10]. Брали участь голова адміністрації Здолбунівського району Кондрачук Сергій, депутати Верховної Ради Дехтярчук Олександр, Медуниця Олег, голова Меджлісу кримськотатарського народу Чубаров Рефат, відомі українські історики, політичні активісти з різних країн ^[11] Було прийнято резолюцію про захист незалежності України та боротьбу проти режиму Путіна в союзі з іншими народами колишнього СРСР, колишнього «соціалістичного табору», Близького Сходу і навіть Африки.^[11]

На відміну від конференції 1943 року, на конференції 2016 року у Будеражі були присутні представники Росії, активісти не були названі за іменами, але оголошувалося про їхню присутність у залі. В одному з виступів були згадані структури радикальної російської опозиції як «традиції АБН, що продовжуються в Росії»

8 травня 2022 був засновний Форум Вільних Народів Постросії - міжнародна спільнота та громадська платформа, що об'єднує лідерів рухів поневолених націй та регіонів сучасної Росії та представників політичного, дипломатичного, медійного та аналітичного істеблішменту вільних держав світу з метою мирної та ненасильницької деколонізації, деімперіалізації, денацифікації, демілітаризації та денуклеаризації сучасної Росії. Фактична мета - розпад Росії.

20 листопада 2023 року ОУН (р) оголосила про віднову АБН у форматі Антиімперського Блоку Народів для підтримки боротьби поневолених народів та співпраці із до урядами провідних держав цивілізованого світу..^[12]

Див. також[ред. | ред. код]

• Союз автономістів
• Ліга інородницьких народів Росії
• Союз народів
• З'їзд поневолених народів Росії
• Прометеїзм
• Конференція поневолених народів Східної Європи та Азії
• Організація непредставлених націй та народів
• Форум Вільних Народів Постросії

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела і література[ред. | ред. код]

• АБН (Антибольшевицький Бльок Народів) [Архівовано 16 грудня 2006 у Wayback Machine.] // Енциклопедія українознавства. — Т. 1.
• Йолкіна Л. В. Антибільшовицький блок народів (АБН) // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ, Коорд. бюро Енцикл. Сучас. України НАН України. — К. : Поліграфкнига, 2001. — Т. 1 : А. — С. 541—542. — ISBN 966-02-2075-8.
• Мороз В. К. Антибільшовицький блок народів (АБН) // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 95. — 688 с. : іл. — ISBN 966-00-0734-5.
• Оберишин І. Півстоліття в Підпіллі (авдіокнига).
• Дорошко М. Антибільшовицький блок народів // Політична енциклопедія / редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови). — К. : Парламентське видавництво, 2011. — С. 31. — ISBN 978-966-611-818-2.

Посилання[ред. | ред. код]

• Мороз В. Я. Антибільшовистський блок народів (АБН) [Архівовано 26 квітня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — 688 с. : іл. — ISBN 966-00-0734-5.

Словники та енциклопедії Енциклопедія сучасної України Нормативний контроль Freebase: /m/0djp32