Антарес — Вікіпедія

Антарес А/В

Антарес у центрі сузір'я Скорпіона
Дані спостереження
Епоха J2000
Сузір’я Скорпіон
Пряме піднесення 16h 29m 24.4s [1]
Схилення −26° 25′ 55″
Видима зоряна величина (V) +1.09
Характеристики
Спектральний клас M1.5Iab-Ib/B4Ve
Показник кольору (B−V) 1,87
Показник кольору (U−B) 1,34
Тип змінності LC (довгоперіодичні
напівправильні змінні)
Астрометрія
Променева швидкість (Rv) −3,4 км/c
Власний рух (μ) Пр.сх.: −10,16 мас/р
Схил.: −23,21 мас/р
Паралакс (π) 5.40 ± 1.68 мас
Відстань прибл. 600 св. р.
(прибл. 190 пк)
Абсолютна зоряна
величина
(MV)
−5,28
Фізичні характеристики
Маса 12,4[2]/10 M
Радіус 700 R
Світність 10 000 L
Ефективна температура 2000-3000 K
Інші позначення
α Scorpii, 21 Sco, Cor Scorpii, Kalb al Akrab, «Серце Скорпіона», Vespertilio, HR 6134, CD -26°11359, HD 148478, SAO 184415, FK5 616, WDS 16294-2626, CCDM 16294-2626, HIP 80763.

Анта́рес (від дав.-гр. ανταρης — «суперник А́реса», альфа Скорпіона) — зоря 1-ї зоряної величини, найяскравіша в сузір'ї Скорпіона. У середніх широтах північної півкулі її видно влітку.

Червоний надгігант спектрального класу M1, належить до напівправильних змінних зір. Амплітуда змінності — 0,9m, період — 1733 дні. Подвійна зоря.

Назви[ред. | ред. код]

Слово Антарес походить від грец. ανταρης, що означає «суперник Ареса» через те, що він своїм червоним кольором нагадує колір планети Марс. Колір цієї зірки викликав інтерес багатьох народів протягом історії. В арабській астрономічній традиції називався Калб-аль-Акраб (Серце Скорпіона). Багато давньоєгипетських храмів орієнтовано таким чином, що світло Антареса відігравало певну роль у церемоніях. У стародавній Персії Антарес, який називали Сатевіс, був однією з чотирьох царських зір. У стародавній Індії його називали Джєштха. Аккадська назва — Ґар ґіб тар.

У середньовічній астрологічній практиці, що була пов'язана з пізньоримською чаклунською практикою «стрегерія», Антарес вважався одним із занепалих ангелів, сторожем так званих «західних воріт» неба. Від італійського vesper — «вечір» — походить назва зірки Веспертеліно.

Характеристики[ред. | ред. код]

Порівняння розмірів Антареса, Арктура, Сонця та орбіти Марса

Антарес — надгігант класу M, з діаметром приблизно 2,1× 109 км[2], що майже в 700 разів більше діаметра Сонця. Антарес віддалений від Землі приблизно на 600 світлових років[1 1][3]. Його світність у видимому діапазоні хвиль перевищує сонячну в 10 000 разів, а враховуючи той факт, що зірка випромінює значну частину своєї енергії в інфрачервоному діапазоні, загальна світність перевищує сонячну в 65 000 разів. Маса зорі становить 12—13 мас Сонця. Величезний розмір і порівняно невелика маса свідчать про те, що в Антареса дуже низька густина.

Антарес найкраще видно близько 31 травня, коли зірка перебуває в протистоянні з Сонцем. Значне південне схилення зорі створює труднощі для її спостереження в середніх широтах північної півкулі.

Зірка-компаньйон[ред. | ред. код]

Ілюстрація системи Антареса та його компаньйона, Антареса B

Антарес має компаньйона — блакитну гарячу зорю на відстані близько 2,9 кутових секунд (Антарес B). Хоча вона 5-ї зоряної величини, зазвичай її важко побачити через яскравість Антареса А. У невеликий телескоп цю зірку можна спостерігати протягом кількох секунд під час покриття Місяцем, коли основний компонент Антареса закрито Місяцем; Антарес В було відкрито віденським астрономом Йоганном Тобіасом Бюргі 13 квітня 1819 року, під час одного з таких покриттів[4]. Період обертання супутника — 878 років.

Розташування щодо екліптики[ред. | ред. код]

Із 22 зір першої величини (з умовно прийнятого класу в 2012р[джерело?]) Антарес за кутовою відстанню перебуває найдалі від усіх інших. Найближча до нього зоря першої величини — Альфа Центавра, кутова відстань до якої становить 39° 6,75'. Унаслідок значного власного руху Альфи Центавра цей кут поступово збільшується. До березня 2000 року такою відокремленістю відзначалися Ахернар і Фомальгаут.

Поряд з Альдебараном, Спікою та Регулом Антарес — одна з чотирьох найяскравіших зірок поблизу екліптики. Перебуваючи приблизно в 5° від екліптики, він періодично покривається Місяцем та зрідка — планетами. Сонце проходить поблизу Антареса щороку 2 грудня (близько 5° на північ). Альдебаран, який має схожий помаранчевий колір, розташованій майже точно в протилежній точці Зодіаку від Антареса. Тому, незалежно від місця спостереження, ці зірки не можуть спостерігатися одночасно (в найкращому випадку обидві зірки будуть дуже низько над горизонтом)[джерело?].

Використання назви[ред. | ред. код]

  • 1971 року екіпаж Аполлона-14 назвав свій місячний модуль Антаресом.
  • Під прапором штату Піауї (Бразилія) вміщено в кантон білу зірку, яка символізує Антарес. Це перегукується з загальнобразильською традицією, за якою кожна з 27 зір, розташованих на прапорі Бразилії, символізує якийсь певний штат. Традиційно, за Піауї «закріплено» Антарес.

У художній літературі[ред. | ред. код]

  • У Едмонда Гамільтона в романах «Зоряні королі» (1949) і «Повернення до зірок» (1970) Антарес — батьківщина одного з головних героїв, нащадка земних переселенців капітана Гелла Беррельєна. У повісті «Молот Валькарів» Антарес — столиця Старої Імперії.
  • У повісті Аркадія та Бориса Стругацьких «Казка про Трійку» один із другорядних персонажів прилітає з системи Антареса.
  • У книзі Данила Андрєєва «Роза світу» Антарес описано як точковий центр одновимірних космічних днищ Галактики.
  • Зорі присвячено роман Майкла Макколлума «Стрибок в Антарес».
  • В «Зоряному шляху Вояджера» згадується «антареський сидр».

Примітки[ред. | ред. код]

  1. відстань= 1/паралакс = 1/5,40 ≈ 190 пк ≈ 600 св. років

Джерела[ред. | ред. код]

  1. Антарес у базі SIMBAD (англійською) . Centre de Données astronomiques de Strasbourg. Архів оригіналу за 25 червня 2013. Процитовано 3 червня 2010. {{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр: |description= (довідка)
  2. а б Baade, R.; Reimers, D. (October 2007). "Multi-component absorption lines in the HST spectra of α Scorpii B". Astronomy and Astrophysics 474 (1): 229–237. Bibcode 2007A&A...474..229B. DOI:10.1051/0004-6361:20077308.
  3. Antares (STAR) / Encyclopædia Britannica. Архів оригіналу за 1 травня 2015. Процитовано 4 червня 2017.
  4. Fred Schaaf. The Brightest Stars: Discovering the Universe Through the Sky's Most Brilliant Stars [Архівовано 17 травня 2014 у Wayback Machine.] — John Wiley and Sons, 2008. — P. 218.

Література[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]