Андреа Мандорліні — Вікіпедія

Ф
Андреа Мандорліні
Андреа Мандорліні
Андреа Мандорліні
Особисті дані
Народження 17 липня 1960(1960-07-17)[1][2] (63 роки)
  Равенна, Емілія-Романья, Італія
Зріст 182 см[3]
Вага 74 кг[3]
Громадянство  Італія
Позиція захисник
Юнацькі клуби
1970—1978 Італія «Равенна»
Професіональні клуби*
Роки Клуб І (г)
1978–1980 Італія «Торіно» 27 (0)
1980–1981 Італія «Аталанта» 34 (1)
1981–1984 Італія «Асколі» 73 (5)
1984–1991 Італія «Інтернаціонале» 180 (9)
1991–1993 Італія «Удінезе» 42 (2)
Тренерська діяльність**
Роки Команда Посада
1993–1994 Італія «Манцанезе»
1994–1998 Італія «Равенна» (помічник)
1998–1999 Італія «Трієстина»
1999–2002 Італія «Спеція»
2002–2003 Італія «Віченца»
2003–2004 Італія «Аталанта»
2005–2006 Італія «Болонья»
2006–2007 Італія «Падова»
2007 Італія «Сієна»
2008–2009 Італія «Сассуоло»
2009–2010 Румунія «ЧФР Клуж»
2010–2015 Італія «Верона»
2017 Італія «Дженоа»
2018 Італія «Кремонезе»
2020– Італія «Падова»

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

** Тільки на посаді головного тренера.

Андреа Мандорліні (італ. Andrea Mandorlini, нар. 17 липня 1960, Равенна) — італійський футболіст, що грав на позиції захисника. По завершенні ігрової кар'єри — тренер.

Як гравець найбільших результатів досягнув виступаючи за «Інтернаціонале», з яким став чемпіоном Італії та володар Суперкубка Італії та Кубка УЄФА. Як тренер очолював ряд італійських клубів, а також румунський «ЧФР Клуж», з яким став чемпіоном Румунії та володарем Кубка і Суперкубка Румунії.

Ігрова кар'єра[ред. | ред. код]

Народився 17 липня 1960 року в місті Равенна. Вихованець футбольної школи клубу «Равенна».

Андреа Мандорліні під час виступів за «Інтернаціонале».

У дорослому футболі дебютував 4 лютого 1979 року виступами за команду клубу «Торіно», в якій провів два сезони, взявши участь у 27 матчах Серії А. Він покинув Турин в 1980 році, щоб приєднатися до команди Серії Б «Аталанти». Втім команда посіла 18-те місце і вилетіла до третього дивізіону, а Мандорліні повернувся в елітний дивізіон, де став грати за «Асколі» з 1981 по 1984 рік.

Своєю грою за останню команду привернув увагу представників тренерського штабу «Інтернаціонале», до складу якого приєднався 1984 року. Відіграв за «нераззуррі» наступні сім сезонів своєї ігрової кар'єри. Більшість часу, проведеного у складі «Інтернаціонале», був основним гравцем захисту команди, граючи на позиції ліберо. За цей час у 1989 році виборов титул чемпіона Італії та став володарем Суперкубка Італії, а в своєму останньому сезоні в клубі, став переможцем Кубка УЄФА 1990/91.

Завершив професійну ігрову кар'єру у клубі «Удінезе», за який виступав протягом 1991—1993 років, вийшовши з командою з Серії Б до Серії А.

Кар'єра тренера[ред. | ред. код]

Розпочав тренерську кар'єру відразу ж по завершенні кар'єри гравця, 1993 року, очоливши тренерський штаб клубу «Манцанезе» з Серії D[4]. Після цього працював асистентом у рідній «Равенні».

1998 року став головним тренером команди «Трієстина» з Серії С2, з якою програв у плей-оф і не зумів повиситись у класі, втім вже наступного сезону тренуючи інший клуб, «Спецію», він посів перше місце, не зазнавши жодної поразки за сезон у чемпіонаті. Після цього ще два сезони керував командою у Серії С1, але не зумів вивести її до другого дивізіону, посівши п'яте і друге місце відповідно.

У сезоні 2002/03 років Мандорліні керував «Віченцою», посівши восьме місце у Серії Б, після чого очолив «Аталанту». З цією командою Мандорліні посів 5-те місце у сезоні 2003/04 і вийшов у Серію А. Втім дебютний досвід роботи у вищому дивізіоні для Андреа виявився вкрай невдалим: у сезоні 2004/05 клуб у перших 14 іграх не здобула жодної перемоги у чемпіонаті (7 нічиїх і 7 поразок), через що у листопаді був звільнений.

Згодом Мандорліні недовго працював з командами нижчих дивізіонів «Болонья» (Серія Б) і «Падова» (Серія С1), а 12 червня 2007 року знову очолив клуб вищого дивізіону «Сієну». Втім і цього разу в Серії А Андреа не зумів себе проявити, тому вже 12 листопада, після поразки в дербі від «Ліворно» (2:3), Мандорліні був звільнений з результатом 9 очок (1 перемога у 12 матчах Серії А) і останнім місцем у таблиці.

У липні 2008 року Мандорліні став новим головним тренером «Сассуоло»[5], яке мало провести свій історичний дебютний сезон у італійському другому дивізіоні. Мандорліні привів «Сассуоло» до вражаючого сьомого місця, після чого залишив команду за взаємною згодою в червні 2009 року[6].

З листопада 2009 року його оголосили новим головним тренером румунської команди «ЧФР Клуж»[7] і в першому ж сезоні виграв з командою усі три головних національних трофеї — чемпіонат, Кубок і Суперкубок Румунії. Втім наступний сезоні команда розпочала вкрай невдало і вже 15 вересня 2010 року Андреа Мандорліні було звільнено лише за кілька днів до дебютного матчу команди в груповому етапі Ліги чемпіонів УЄФА проти «Базеля»[8].

9 листопада 2010 року Мандорліні став новим головним тренером клубу третього дивізіону «Верона»[9] і в першому ж сезоні вивів команду до Серії Б, а 2012 року, посівши друге місце, вивів клуб до вищого дивізіону. У Серії А Андреа займав з «Вероною» 10 і 13-те місця, рятуючи їх від вильоту і лише 30 листопада 2015 року Мандорліні було звільнено після п'ятирічного керівництва командою, оскільки та у сезоні 2015/16 в перших 14 іграх не здобула жодної перемоги (6 нічиїх і 8 поразок)[10].

19 лютого 2017 року очолив інший клуб Серії А «Дженоа», замінивши Івана Юрича[11], де знову не зумів надовго затриматись і після шести ігор, в яких здобув лише одну перемогу, 10 квітня Мандорліні був звільнений і Юрич повернувся до роботи з командою[12].

Згодом з 24 квітня 2018 року[13] по 4 листопада 2018 року[14] очолював клуб Серії Б «Кремонезе».

20 лютого 2020 року став головним тренером третьолігової «Падови»[15].

Статистика виступів[ред. | ред. код]

Статистика клубних виступів[ред. | ред. код]

Сезон Команда Чемпіонат Національний кубок Континентальні кубки altre Coppe Усього
Ліга Ігор Голів Ліга Ігор Голів Ліга Ігор Голів Ліга Ігор Голів Ігор Голів
1978–79 Italia «Торіно» A 5 0 КІ 0 0 КУЄФА 0 0 - - - 5 0
1979–80 A 22 0 КІ 5 0 КУЄФА 2 0 - - - 29 0
Усього за «Торіно» 27 0 5 0 - - - - 34 0
1980–81 Italia «Аталанта» B 34 1 КІ 4 0 - - - - - - 38 1
1981–82 Italia «Асколі» A 27 2 КІ 4 1 - - - - - - 31 3
1982–83 A 17 1 КІ 6 0 - - - - - - 23 1
1983–84 A 29 2 КІ 7 0 - - - - - - 36 2
Усього за «Асколі» 73 5 17 1 - - - - 90 6
1984–85 Italia «Інтернаціонале» A 29 0 КІ 11 1 КУЄФА 10 0 - - - 50 1
1985–86 A 26 0 КІ 6 1 КУЄФА 10 1 - - - 42 1
1986–87 A 30 1 КІ 8 1 КУЄФА 7 0 - - - 45 1
1987–88 A 27 2 КІ 11 0 КУЄФА 6 - - - - 44 2
1988–89 A 26 3 КІ 8 0 КУЄФА 4 0 - - - 38 3
1989–90 A 24 3 КІ 3 0 КЧ 2 0 - - - 29 3
1990–91 A 18 0 КІ 2 0 КУЄФА 7 1 - - - 27 1
Усього за «Інтернаціонале» 180 9 49 2 46 2 - - 275 13
1991–92 Italia «Удінезе» B 31 2 КІ 0 0 - - - - - - 31 2
1992–93 A 11 0 КІ 0 0 - - - - - - 11 0
Усього за «Удінезе» 42 2 0 0 - - - - 42 2
Усього за кар'єру 356 16 75 4 48 2 - - 479 22

Титули і досягнення[ред. | ред. код]

Як гравця[ред. | ред. код]

«Інтернаціонале»: 1988–89
«Інтернаціонале»: 1989
«Інтернаціонале»: 1990–91

Як тренера[ред. | ред. код]

«ЧФР Клуж»: 2009–2010
«ЧФР Клуж»: 2009–10
«ЧФР Клуж»: 2010

Особисте життя[ред. | ред. код]

У Мандорлі є два сини: Давіде[en] і Матте[en], які також стали футболістами[16][17]. Брат Андреа Паоло загинув в автомобільній аварії в 2013 році[18].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Transfermarkt.de — 2000.
  2. ↑ BDFA
  3. ↑ а б Panini, ред. (28). Calciatori ‒ La raccolta completa Panini 1961-2012. Т. Vol. 4 (1987-1988). с. 37. {{cite web}}: Пропущений або порожній |url= (довідка)
  4. ↑ La scheda di Andrea MANDORLINI.
  5. ↑ Andrea Mandorlini è il nuovo allenatore del Sassuolo Calcio (Italian) . US Sassuolo Calcio. 7 липня 2008. Архів оригіналу за 22 липня 2010. Процитовано 7 липня 2008.
  6. ↑ Sassuolo: Mandorlini se ne va (Italian) . ANSA. 10 червня 2009. Процитовано 10 червня 2009. [недоступне посилання з 01.10.2010]
  7. ↑ Bun venit, Andrea Mandorlini! (Romanian) . CFR Cluj. 15 листопада 2009. Архів оригіналу за 19 листопада 2009. Процитовано 16 листопада 2009.
  8. ↑ Mandorlini-Cluj: l'idillio è finito (Italian) . La Stampa. 13 вересня 2010. Архів оригіналу за 3 вересня 2012. Процитовано 25 листопада 2010.
  9. ↑ Verona, è Mandorlini il nuovo tecnico (Italian) . Corriere dello Sport – Stadio. 9 листопада 2010. Архів оригіналу за 13 жовтня 2012. Процитовано 25 листопада 2010.
  10. ↑ Verona, esonerato Mandorlini. In arrivo Corini (Italian) . Corriere dello Sport – Stadio. 30 листопада 2015. Архів оригіналу за 8 грудня 2015. Процитовано 1 грудня 2015.
  11. ↑ GENOA CFC – COMUNICATO STAMPA (Italian) . Genoa CFC. 19 лютого 2017. Архів оригіналу за 20 лютого 2017. Процитовано 20 лютого 2017.
  12. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 12 квітня 2017. Процитовано 29 січня 2019.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  13. ↑ ANDREA MANDORLINI NUOVO TECNICO DELLA PRIMA SQUADRA (Italian) . U.S. Cremonese. 24 квітня 2018. Архів оригіналу за 24 квітня 2018. Процитовано 29 січня 2019.
  14. ↑ UFFICIALE: Cremonese, esonerato Mandorlini (Italian) . TuttoMercatoWeb. 4 листопада 2018. Архів оригіналу за 5 листопада 2018. Процитовано 4 листопада 2018.
  15. ↑ Andrea Mandorlini è il nuovo allenatore del Calcio Padova (Пресреліз) (Italian) . Calcio Padova. 20 січня 2020. Архів оригіналу за 28 січня 2020. Процитовано 23 березня 2020.
  16. ↑ Roberto Romin (5 novembre 2011). Mandorlini: "Pronto a dimostrare il mio valore". il Resto del Carlino. Процитовано 19 maggio 2013.
  17. ↑ Sergio Zanca (2 novembre 2011). Mandorlini, il debutto è in famiglia. bresciaoggi.it. Процитовано 19 maggio 2013.
  18. ↑ Lutto per la famiglia Mandorlini (Italian) . A.C. Rimini 1912. 8 квітня 2013. Архів оригіналу за 1 жовтня 2015. Процитовано 29 вересня 2015.

Посилання[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Андреа_Мандорліні&oldid=40942493