Аль-Аділь II Абу Бакр ібн Мухаммад — Вікіпедія

Аль-Адиль II Абу Бакр ібн Мухаммад
سيف الدين الملك العادل أبو بكر بن ناصر الدين محمد ‎
Прапор
Прапор
6-й Султан Єгипту
1238 — 1240
Попередник: Аль-Каміль Мухаммад ібн Ахмад
Спадкоємець: Ас-Саліх Аюб ібн Мухаммад
 
Народження: 1221
Смерть: 9 лютого 1248
Каїр, Ayyubid Sultanated
Національність: Курд
Країна: Аюбіди
Релігія: Іслам, сунітського спрямування
Рід: Аюбіди
Батько: Аль-Каміль
Мати: Q85873125?
Діти: Al-Mughith Umard

Аль-Аділь Сайф ад-Дін Абу Бакр ібн Мухаммад (араб. سيف الدين الملك العادل أبو بكر بن ناصر الدين محمد‎‎) (12161248) — єгипетський султан з династії Аюбідів.

Життєпис[ред. | ред. код]

Був сином аль-Каміля. Його батько помер 8 березня 1238 року, й аль-Аділь став його наступником. У той час у державі стрімко набирала обертів анархія. Аль-Муджахід Ширкух II ібн Мухаммад, емір Хомса, атакував свого сусіда й конкурента Тадж ад-Діна, еміра Хами. У Дамаску також тривала боротьба за владу, і зведений брат аль-Аділя ас-Саліх Аюб ібн Мухаммад захопив престол на початку 1239 року. Після цього аль-Аділь вступив у союз зі своїм дядьком, ас-Саліхом Ісмаїлом.

Тим часом Аюб уклав союз зі своїм двоюрідним братом, ан-Насіром Даудом, колишнім еміром Дамаска й еміром Керака. Аюб розраховував узяти під контроль Єгипет, а ан-Насір — Дамаск. Війська Аюба вирушили до Єгипту, а назустріч йому — війська аль-Аділя. 31 травня 1240 року біля міста Більбейса мамлюки Аюба оточили намет аль-Аділя та змусили його оголосити про передачу трону Аюбу.

Аль-Аділь був ув'язнений у Каїрі, де й помер 9 лютого 1248 року.

Переворот, організований мамлюками у травні 1240 року, був прелюдією до періоду, коли вони почали відігравати визначну роль у житті Єгипту. Аюб, винний мамлюкам троном, лише розпалював їхню зарозумілість. Коли Туран-шах II ібн Аюб, син і наступник Аюба, спробував узяти їх під свій контроль, мамлюки убили його та поклали край султанату Аюбідів.

Джерела[ред. | ред. код]

  • René Grousset, Histoire des croisades et du royaume franc de Jérusalem — III. 1188–1291 L'anarchie franque, Paris, Perrin,‎ 1936, стор. 902