Ален Рене — Вікіпедія

Ален Рене
фр. Alain Resnais
	Ален Рене 1998 року на церемонії вручення премії «Сезар»
Дата народження	3 червня 1922
Місце народження	Ванн, Франція
Дата смерті	1 березня 2014 (91 рік)
Місце смерті	Париж, Франція
Поховання	цвинтар Монпарнас
Громадянство	Франція
Професія	кінорежисер, сценарист
Alma mater	Інститут перспективних досліджень кінематографаd, Курси Симона і La femis
Роки активності	1942—2014
Напрям	Французька нова хвиля
IMDb	ID 0720297
	United Nations Awardsd (1961) Сазерленд Трофі (1963) приз Луї Деллюка (1966) премія «Сезар» за найкращу режисуру (1978) премія «Сезар» за найкращий фільм (1978) Премія «Сезар» за видатні заслуги у кінематографі (1981) David Luchino Viscontid (1987) приз Луї Деллюка (1993) премія «Сезар» за найкращу режисуру (1994) премія «Сезар» за найкращий фільм (1994) приз Луї Деллюка (1997) премія «Сезар» за найкращий фільм (1998) European Film Academy Critics Awardd (2007) Jean-Le-Duc awardd
	Ален Рене у Вікісховищі

Але́н Рене́ (фр. Alain Resnais) (*3 червня 1922, Ванн, Франція— ^†1 березня 2014, Париж, Франція) — французький кінорежисер, сценарист, продюсер і актор, класик французького кіномистецтва. Його ранні режисерські роботи відносять до французької «новій хвилі». Незважаючи на тривалу і продуктивну кар'єру, міжнародне визнання отримав за три ранні фільми: «Ніч і туман» (1955), «Хіросіма, любов моя» (1959), «Торік в Марієнбаді» (1961). Двічі удостоєний Призу Жана Віго: у 1954 та 1956 роках.

Життєпис[ред. | ред. код]

Ален Рене народився і виріс у Бретані. З дитинства захоплювався кінематографом і в чотирнадцять років вже зняв любительською камерою свій перший короткометражний фільм «Фантомас». Одночасно він цікавиться фотографією та літературою, особливо Гарі Діксоном, М. Прустом та Андре Бретоном. Як актор дебютував у 1942 році в невеликій ролі у фільмі «Вечірні відвідувачі». у 1943-му поступив до державної кіношколи IDHEC на факультет режисури монтажу.

У 1946 році в Німеччині Рене бере участь у фронтовому театрі під керівництвом Андре Вуазена. В тому ж році він працює помічником режисера і режисером монтажу у фільмі «Париж 1900». Режисерським дебютом Алена Рене став короткометражний документальний фільм «Ван Гог» (1947). Фільм приніс режисеру міжнародне визнання: «Ван Гог» удостоївся премії МКФ у Венеції та премії «Оскар» за найкращий короткометражний фільм. Протягом наступних десяти років він випускає декілька документальних фільмів, у тому числі про фабрику Пешіне.

Світову славнозвісність Ален Але отримав завдяки успішній співпраці з французькими письменниками школи «нового роману». Зокрема, у 1959 році на екрани вийшов його перший повнометражний фільм «Хіросіма, любов моя» за сценарієм Маргеріт Дюрас, а в 1961 році — «Торік в Марієнбаді», сценарій до якого написав Ален Роб-Грійє.

До переліку найвідоміших робіт Рене входять також знята за сценарієм Хорхе Семпруна стрічка «Війна закінчена» про франкістську Іспанію та фільм «Ставіскі», присвячений життю французького афериста Олександра Ставіського. Всього фільмографія режисера налічує близько 20 повнометражних стрічок.

Ален Рене помер увечері 1 березня 2014 року у 91-річному віці в колі сім'ї^[2]. За два тижні до смерті на 64-му Берлінському кінофестивалі була презентована остання робота Рене — «Кохати, пити і співати», відмічена на огляді премією Альфреда Бауера^[3].

Фільмографія[ред. | ред. код]

Рік	Українська назва	Оригінальна назва	Примітки
1948	Ван Гог	Van Gogh	документальний
1950	Герніка	Guernica	документальний
1955	Ніч і туман	Nuit et brouillard
1959	Хіросіма, любов моя	Hiroshima mon amour
1961	Торік в Марієнбаді	L'Annee derniere a Marienbad
1963	Мюріель, або Час повернення	Muriel ou le temps d'un retour
1966	Війна закінчена	La guerre est finie
1968	Кохаю тебе, кохаю	Je t'aime, je t'aime
1974	Ставіски	Stavisky
1977	Провидіння	Providence
1980	Мій американський дядечко	Mon oncle d'Amerique
1983	Життя — це роман	La vie est un roman
1984	Любов до смерті	L'amour à mort
1986	Мелодрама	Mélo
1989	Я хочу додому	I Want to Go Home
1993	Палити/Не палити	Smoking/no smoking
1997	Відомі старі пісні	On connaît la chanson
2003	Тільки не в губи	Pas sur la bouche
2006	Серця	Coeurs
2009	Дикі трави	Les Herbes folles
2012	Ви ще нічого не бачили	Vous n'avez encore rien vu
2014	Кохати, пити і співати	Aimer, boire et chanter

Бібліографія[ред. | ред. код]

Armes R. The Cinema of Alain Resnais. New York, 1968
Bounoure G. Alain Resnais. Paris, 1967;
Ward J. Alain Resnais or The Theme of Time. London, 1968
Monaco J. Alain Resnais. The Role of Imagination. New York, 1978.

Джерела[ред. | ред. код]

М.М. Черненко (составитель). Режиссерская энциклопедия. Кино Европы / Г.Н. Компаниченко. — М. : Научно-исследовательский институт киноискусства, 2002. — С. 135-136. — ISBN 5-85646-077-4.(рос.)

Примітки[ред. | ред. код]

↑ https://francearchives.fr/findingaid/9873b4d9c6a2c09a1a114d34b91a470a891e2fb8
↑ 2014/03/02/rene/ Помер французький режисер Ален Рене. Архів оригіналу за 11 січня 2013. Процитовано 5 липня 2015.
↑ Подведены итоги Берлинского кинофестиваля. Архів оригіналу за 2 березня 2014. Процитовано 5 липня 2015.

Посилання[ред. | ред. код]

Ален Рене на сайті IMDb (англ.)
Ален Рене на сайті журналу «Сеанс» [Архівовано 4 серпня 2008 у Wayback Machine.]

Біографії Франція Кінематограф

Це незавершена стаття про французького кінорежисера або кінорежисерку.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

[[https://francearchives.fr/findingaid/9873b4d9c6a2c09a1a114d34b91a470a891e2fb8_https://francearchives.fr/findingaid/9873b4d9c6a2c09a1a114d34b91a470a891e2fb8]<span_class="wef_low_priority_links"></span><div_style="display:none"></div>-1] ttps://francearchives.fr/findingaid/9873b4d9c6a2c09a1a114d34b91a470a891e2fb8

[2] 2014/03/02/rene/ Помер французький режисер Ален Рене. Архів оригіналу за 11 січня 2013. Процитовано 5 липня 2015.

[3] Подведены итоги Берлинского кинофестиваля. Архів оригіналу за 2 березня 2014. Процитовано 5 липня 2015.

[1]

[2]

[3]

Ален Рене
фр. Alain Resnais
Ален Рене 1998 року на церемонії вручення премії «Сезар»
Дата народження	3 червня 1922(1922-06-03)
Місце народження	Ванн, Франція
Дата смерті	1 березня 2014(2014-03-01) (91 рік)
Місце смерті	Париж, Франція
Поховання	цвинтар Монпарнас
Громадянство	Франція
Професія	кінорежисер, сценарист
Alma mater	Інститут перспективних досліджень кінематографа^d^[1], Курси Симона і La femis
Роки активності	1942—2014
Напрям	Французька нова хвиля
IMDb	ID 0720297
United Nations Awards^d (1961) Сазерленд Трофі (1963) приз Луї Деллюка (1966) премія «Сезар» за найкращу режисуру (1978) премія «Сезар» за найкращий фільм (1978) Премія «Сезар» за видатні заслуги у кінематографі (1981) David Luchino Visconti^d (1987) приз Луї Деллюка (1993) премія «Сезар» за найкращу режисуру (1994) премія «Сезар» за найкращий фільм (1994) приз Луї Деллюка (1997) премія «Сезар» за найкращий фільм (1998) European Film Academy Critics Award^d (2007) Jean-Le-Duc award^d
Ален Рене у Вікісховищі