Їржі Дінстбір — Вікіпедія

Їржі Дінстбір
чеськ. Jiří Dienstbier
Псевдо	Želmíra Živná[1]
Народився	20 квітня 1937(1937-04-20)[3][4][…] Кладно, Чехословаччина[5][6][…]
Помер	8 січня 2011(2011-01-08)[2][3][…] (73 роки) Прага, Чехія[3][5][…] ·злоякісна пухлина
Країна	Чехія  Чехословаччина[6]
Діяльність	журналіст, політик, письменник, перекладач
Alma mater	Карлів університет і Університет Бургундіїd
Знання мов	чеська[4][8]
Членство	Committee for the Defense of the Unjustly Prosecutedd
Посада	депутат Федеральних зборів Чехословаччиниd, міністр закордонних справ, spokesperson of Charter 77d, Minister of Foreign Affairs (Czechoslovakia)d і член Сенату Чехіїd[9]
Партія	Чеська соціал-демократична партія
Батько	Jiří Dienstbierd
Родичі	Emil Hájekd і Jara Ribnikard
Діти	Jiří Dienstbier Jr.d
Нагороди	орден Почесного легіону «Герої свободи світової преси» від Міжнародного інституту пресиd (2000) honorary citizen of Kladnod Berliner Bärd (1992)
IMDb	ID 4427255
Сайт	web.archive.org/web/20090210192353/http://jiri.dienstbier.cz/cz/uvodni-stranka/
Висловлювання у Вікіцитатах  Медіафайли у Вікісховищі

Їржі Дінстбір (чеськ. Jiří Dienstbier) (20 квітня 1937, Кладно — 8 січня 2011, Прага) — чехословацький журналіст, політичний діяч, міністр закордонних справ Чехословаччини (1989—1992)^[10].

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 20 квітня 1937 року в Кладно, у 1958 році вступив до Комуністичної партії Чехословаччини. Був кореспондентом зарубіжної редакції чехословацького радіо. У 1960—1962 роках служив у радіо-зенітному батальйоні в Пільзно. Під час кубинської кризи він здобув право працювати у західних агенціях. У 1960-ті роки він належав до середовища, яке працювало на демократичні зміни. У 1968 році брав участь в антирадянських передачах Чехословацького радіо. Восени поїхав до США. У листопаді 1969 року був змушений повернутися в країну. Після повернення в країну разом з Карлом Кинцелем та іншими його звільнили з радіо та виключили із Чехословацького союзу журналістів та КПК. Його позбавили паспорта та журналістської діяльності. Його син Іржи народився в США.

У 1970—1979 роках працював режисером-документалістом в Асоціації дизайнерських майстерень (пізніше Інституту дизайну розвитку столиці Праги). У 1976 році він став одним із підписантів «Хартія 77». У 1978 році він заснував журнал «Квадрат». Він був одним із 17 членів-засновників організації Комітету захисту від несправедливого переслідування. У лютому 1979 року він став речником «Хартія 77». 29 травня його затримали разом з іншими 9 членами організації КЗНП за звинуваченням у антидержавній діяльності. Він відбував покарання у в'язниці, працюючи над різанням сталі, і у в'язниці «Борі» в Пільзно. У травні 1982 року він отримав пропозицію виїхати за кордон, якою не скористався. Після виходу з в'язниці він безуспішно шукав роботу. У лютому 1983 року працював нічним сторожем у Montované Stavby. У 1984 році він переїхав до газової котельні Metrostav на острові Рохан у Празі, де працював до 1989 року.

У січні 1985 року він знову був представником «Хартія 77». Його колегами були Єва Кантрькова та Петрушка Шустрова. Він також публікував статті у західній пресі та видав журнал «Komentáře» про зовнішню політику. У січні 1988 року він став членом, а потім головою редакції газети «Лідове новіни». Він також був членом товариства друзів польсько-чехословацької солідарності та руху за громадянські свободи (ВОС).

Він став активістом Громадянського форуму. 10 грудня 1989 року він був призначений міністром закордонних справ уряду національної угоди. У червні 1990 р. на перших вільних виборах він був обраний до Народної палати Федеральних зборів Чеської та Словацької Федеральної Республіки від імені OF. У лютому 1991 року він став головою Громадянського руху. З 1992 року він є членом Глобального комітету з управління. У 1994—1997 роках був членом Празької міської ради.

У 1995 році він став представником президента Вацлава Гавела у так звані Carlsson Group. У 1997—1999 рр. читав лекції в Університеті Клермон в Каліфорнії та Університеті Чапел Хілл у Північній Кароліні. У 1998 році його призначили спеціальним доповідачем Комісії ООН з прав людини в колишній Югославії. У листопаді 2000 р. він невдало балотувався на виборах до сенату зі списку Чеської соціал-демократичної партії (ЧССД), у 2008 році його обрали з того ж списку як безпартійного члена сенату Кладно. У 2002 році нагороджений медаллю за заслуги першого ступеня.

У 2007 році на президентських виборах його згадували як можливого кандидата. Тоді він зосередився на критиці особистості Клауса, який не соромиться судити і критикувати все сам, незалежно від державних причин. Він також посилався на проблему глобального потепління, щодо якої президент Клаус часто озвучує думку, що суперечить загальновизнаному^[11].

Примітки[ред. | ред. код]

Про аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво Internet Movie Database · The Movie Database · Архів образотворчого мистецтва (Чехія) Генеалогія та некрополістика Geni.com Література та бібліографія Бібліографія історії чеських земель Словники та енциклопедії Універсальна литовська енциклопедія · Biografický slovník českých zemí · Encyclopædia Universalis · Internetowa encyklopedia PWN · Prabook · Proleksis Encyclopedia Довідкові видання Deutsche Biographie · Munzinger IBA Нормативний контроль BNF: 12300089j · CONOR.SI: 99848547 · FAST: 1760924 · Freebase: /m/0g5q5fc · GND: 121149757 · GTAA: 93317 · ISNI: 0000000114705085 · LCCN: n88221982 · LIBRIS: 31fjp87m1kl7sq1 · MAK: 9810647547505606 · NKC: jn99240000163 · NTA: 084710934 · NUKAT: n2007140849 · SELIBR: 341659 · SNK: 153758 · SUDOC: 031865534 · SVKKL: p0201584-Dienstbier-Jiri-19372011 · VIAF: 34522870 · WorldCat: lccn-n88221982

п о р Керівники ОБСЄ Генеральні секретарі Вільгельм Хьоїнк (1993—1996) • Джанкарло Арагона (1996—1999) • Ян Кубіш (1999—2005) • Марк Перрен де Бришамбо (2005—2011) • Ламберто Заньєр (2011—2017) • Томас Гремінгер (2017—2020) • Гельґа Шмід (з 2020) Виконавчі голови Ганс-Дітріх Геншер (1991) • Іржі Дінстбір (01.01.1992-02.07.1992) • Йозеф Моравчик (03.07.1992-31.12.1992) • Маргарета Угглас (1993) • Беньяміно Андреатта (01.01.1994-11.05.1994) • Антоніо Мартіно (12.05.1994-31.12.1994) • Ласло Ковач (1995) • Флавіо Котті (1996) • Нільс Хельвег Петерсен (1997) • Броніслав Геремек (1998) • Кнут Воллебек (1999) • Вольфганг Шюссель (01.01.2000-04.02.2000) • Беніта Ферреро-Вальднер (05.02.2000-31.12.2000) • Мірче Дан Джоане (2001) • Жайме Гама (01.01.2002-06.04.2002) • Антоніо Мартінс да Круз (07.04.2002-31.12.2002) • Яап де Гооп Схеффер (01.01.2003-03.12.2003) • Бен Бот (04.12.2003-31.12.2003) • Соломон Пасі (2004) • Димитрій Рупель (2005) • Карел де Гюхт (2006) • Мігель Анхель Моратінос (2007) • Ілкка Канерва (01.01.2008-04.04.2008) • Олександр Стубб (05.04.2008-31.12.2008) • Дора Бакоянні (01.01.2009-05.10.2009) • Йоргос Папандреу (06.10.2009-31.12.2009) • Канат Саудабаєв (2010) • Аудронюс Ажубаліс (2011) • Еймон Гілмор (2012) • Леонід Кожара (2013) • Дідьє Буркгальтер (2014) • Івіца Дачич (2015) • Франк-Вальтер Штайнмаєр (2016) • Себастьян Курц (2017) • Анджеліно Альфано (2018) • Мирослав Лайчак (2019) • Еді Рама (2020) • Анн Лінде (2021) • Збіґнєв Рау (2022) • Буяр Османі (2023) Президенти Парламентської асамблеї ОБСЄ Ілкка Суомінен (1992—1994) • Френк Свелен (1994—1996) • Хав'єр Руперес (1996—1998) • Гелле Дайн (1998—2000) • Адріан Северин (2000—2002) • Брюс Джордж (2002—2004) • Елсі Гастінґс (2004—2006) • Ґоран Ленмаркер (2006—2008) • Жоао Соареш (2008—2010) • Петрос Ефтіміу (2010—2012) • Рикардо Мільйорі (2012—2013) • Вольфґанґ Ґроссрук (в.о., 2013) • Ранко Кривокапич (2013—2014) • Іллка Канерва (2014—2016) • Крістін Муттонен (2016—2017) • Гігі Церетелі (2017—2020) • Пітер Лорд Бовнесс (2020—2021) • Марґарета Седерфелт (з 2021) Представники ОБСЄ з питань свободи ЗМІ Фраймут Дуве (1998—2004) • Міклош Гарасті (2004—2010) • Дуня Міятович (2010—2017) • Арлем Дезір (2017—2020) • Тереза Рібейру (з 2020) Верховні комісари ОБСЄ у справах національних меншин Макс ван дер Стул (1993—2001) • Рольф Ефекус (2001—2007) • Кнут Воллебек (2007—2013) • Астрід Турс (2013—2016) • Ламберто Заньєр (2017—2020) • Кайрат Абдрахманов (з 2020)