Історія Закарпаття — Вікіпедія

Ця стаття є частиною серії з теми
Історія земель сучасної України
Козак Мамай — архетип кобзаря, оповідача історій
Хронологія та періоди
Доісторичний період Кам'яна доба:    Палеоліт 1,5 млн — 11 тис.р. до н.е.    Пізній палеоліт 40—11 тис.р. до н.е.    Мезоліт 11—8 тис.р. до н.е.    Неоліт 8—6 тис.р. до н.е. Початок доби металів:    Мідна доба 7—5 тис.р. до н.е.    Бронзова доба 3 тис.р. — XII до н.е.
Стародавня історія    Кімерійський період ІХ — VII до н.е.    Скіфський період VII — ІІ до н.е.    Антична колонізація VII до н.е. — V    Сарматський період ІІ до н.е. — III    Готський період III—IV    Гунська навала IV    Слов'янські союзи[ru] V—VII
Середньовіччя Раннє середньовіччя:    Літописні племена VI—X    Хозарський період VII—X    Легендарний період Русі 839—988    Християнізація Русі 988—XII Високе середньовіччя:    Період розквіту Київської Русі 988—1132    Удільний період 1132—1240    Монгольська навала 1223—1241    Монгольський період 1242—1362 Пізнє середньовіччя:    Литовська доба 1320—1569    Утворення Кримського ханства 1441—1584
Нова історія (модерн) Ранній модерн:    Польська доба 1569—1654    Колонізація Степової України XVI—XVIII    Козацька революція 1648—1676    Період «руїни» 1657—1687    Анексія Київської митрополії 1685—1722    Мазепинська доба 1687—1709    Глухівський період 1708—1784    Ліквідація Гетьманщини 1764—1784 Пізній модерн:    Російська імперія XVIII—XX       Колонізація Півдня XVIII—XIX    Габсбургська монархія 1772—1914    Національне відродження 1791—1917    Перша світова війна 1914—1918
Новітня історія Визвольні змагання 1917—1921    Гетьманський переворот 1918—1918    Отаманщина 1918—1921    Радянська окупація 1917—1922 Міжвоєнний період: 1919—1939    Буковина та Бессарабія 1919—1939    Малопольща 1919—1939    Українська СРР 1921—1939    Молдавська АРСР 1924—1940    Кримська АРСР 1921—1945 Радянський період 1919—1991    Анексія Західної України 1939—1940    Друга світова війна 1938—1945    Повоєнний період 1945—1953    Повоєнний період у Криму 1945—1954    Хрущовська відлига 1953—1964    Період застою 1964—1985    Період перебудови 1985—1991    Демократична революція 1990—1991 Сучасність з 1991    Президентство Кравчука 1991—1994    Президентство Кучми 1994—2005    Міжмайдання 2004—2014       Президентство Ющенка 2005—2010       Президентство Януковича 2010—2014    Президентство Турчинова 2014—2014    Президентство Порошенка 2014—2019    Президентство Зеленського з 2019
Інші статті
Теми Військова історія Економічна історія Політична історія Соціальна історія Тематичні статті: Академія наук Залізниця Євреї Історико-культурні заповідники Історичні мапи Місцеве самоврядування Освіта Преса Промисловість Гірнича справа Нафтогазовидобування Захід України Ювелірна справа Спорт Українська література Українська мова
Історія окремих країв Етнокультурні регіони: Бойківщина Буковина Волинь Галичина Дике Поле Донбас Донеччина Закарпаття Крим Кубань Лемківщина Наддніпрянщина Поділля Полісся Придністров'я Сіверщина Слобожанщина Степове Побужжя Адміністративні одиниці: АР Крим Вінницька Волинська Дніпропетровська Донецька Житомирська Закарпатська Запорізька Івано-Франківська Київська Луганська Львівська Миколаївська Одеська Полтавська Рівненська Сумська Тернопільська Харківська Херсонська Хмельницька Черкаська Чернівецька Чернігівська області
Див. також
Історична наука в Україні Список років
Портал «Україна»
п о р

Закарпа́ття — історична область у Східній Європі, нині в основному складає Закарпатську область на заході України.

Давня історія[ред. | ред. код]

На землях Закарпаття люди селилися з глибокої давнини. Тут бували і численні варварські племена, і легіони Римської імперії, які на самому початку нашої ери створили провінцію Верхня Дакія, північна межа якої проходила по річці Сомеш. У V столітті тут утворився політичний центр гунів на чолі з легендарним вождем Аттілою. Під час Великого переселення народів у Закарпатті з'явилися гепіди, вандали, бургунди, остготи, лангобарди і слов'яни.

Угорське панування[ред. | ред. код]

896 року почався перехід угорських кочових племен через Карпати у Середнє Подунав'я, освоєння якого тривало протягом X століття.

Однак, починаючи з XI та завершуючи XIII століттям, Закарпаття поступово увійшло до новоутвореної європейської держави — Угорського королівства і тут остаточно утвердилися угорські королі. У добу Стефана І Святого (1001-1038) тут було утворене Руське воєводство.^[1]

За часів татаро-монгольської навали 1241 року орди хана Батия перейшли Верецький перевал, захопили і зруйнували Мукачеве, Ужгород, Тячів і багато інших населених пунктів, проте влітку 1242 року вони відступили, і в країні почалося відродження життя.^[2]

1254 року угорський король Бела IV на спустошені монголами землі Закарпаття запросив італійських і німецьких виноградарів і виноробів. Деякий час частина Закарпаття входила до складу Королівства Руського очолюваного Левом I, одруженого з дочкою Бели IV — Констанцією.

У XIV—XVI століттях приблизно дві третини Закарпаття було покриті лісами і гірськими пасовищами, населення гірських районів займалося полюванням, скотарством, рибальством, а в низинних районах — ще й хліборобством, виноградарством, садівництвом. У середньовіччя в цьому регіоні існували сотні дрібних феодальних володінь, що вели між собою практично безперервні міжусобні війни^{[джерело?]}, часто починали війни супроти сусідів. Часом виникали селянські повстання проти феодального гніту^{[джерело?]}.

Незважаючи на те, що між Закарпаттям та іншими українськими землями існували державні кордони, зв'язки між ними ніколи не припинялися. В XI—XII століттях на території Південно-Західної Русі, в тому числі і на Закарпатті, почала складатися русинська (у XX століттю українська) народність.

Довгий час вся територія Закарпаття належала угорським правителям, але 1541 року центральною Угорщиною заволоділи турки, після чого вона була розділена, а Закарпаття також поділили на дві частини.

Згодом центральні і східні райони краю увійшли до Османської імперії, а західна частина потрапила під владу Габсбургів. Після 160-річного турецького панування, у кінці XVII століття ця територія, зокрема і Закарпаття, перейшла під владу Габсбургів.

Закарпаття під час турецької окупації (1526—1688)[ред. | ред. код]

Угорське королівство під час правління Фердинанда I було розділене на три частини. На той час королівство ділилося на 35 комітатів, у тому числі Унґ, Береґ, Уґоча і Мармарош. У 1567 році Мармарош, належав Трансильванському князівству. В 1570 році в король Максиміліан II Габсбург підписав Шпаєрський трактат, за яким Янош Сигізмунд відмовлявся від угорського королівського титулу, але Семигород, і Мармарош були збережені за ним.

В 1597—1604 роки в так званій «Тринадцятирічній війні проти турків» комітат Мармарош, який тоді належав Трансильванії був майже повністю зруйнований. Війна була закінчена Житваторокським миром у 1606 році. У тому ж 1606 році був підписаний мир у Відні — між Рудольфом II і князем Іштваном Бочкаї — Бочкай отримав Трансильванію, Парціум, Уґоча та Береґ.

В 1620 році на з'їзді в Пожоні Фердинанд II обіцяв Габору Бетлену жупи Уґоча і Береґ додати до Трансильванії. Цей мирний договір був підтверджений Фердинандом II і Габором Бетленом в 1622 році.

В 1633 році Юрій I Ракоці князь Трансильванії і Фердинанд II Пряшівською угодою заклали Мукачівський замок і нерухомість на сім'ю Ракоці.

19 лютого 1642 році на Національних зборах в Алба-Юлія під час правління Юрія I Ракоці, його син Юрій II Ракоці був проголошений співправителем Трансильванського князівства. Він наслідував у батьківську спадщину титул князя з метою придбати польський престол. 17 січня Національна асамблея провела збори у Вишково. Притензії на польський престол закінчилися поразкою. Польські війська вторглися в Угорщину і наробили великий хаос та руйнації в Мукачеві, Берегові, Берегсентміклоші, дуже багатьох селах, серед населення. В 1670 році Ференц I Ракоці на чолі анти-Габсбурського повстання і подальшого його придушення з важкими втратами серед учасників, діяли і на Закарпаття. Багато людей були змушені переховуватися, придушення повстання привело до великої бідності і страждання серед населення.

В 1678 році почалося анти-Габсбурське повстання під проводом Імре Текелі. Леопольд I уклав в 1681 році перемир'я з нагоди звільнення князем Текелі 13 північно—західних комітатів Угорщини в тому числі комітатів Унґ, Береґ, Уґоча і Сатмар. В 1682 році в вдова Ференца Ракоці Ілона Зріні вийшла заміж за Імре Текелі. Тоді величезна спадщина Ракоці стала базою для боротьби за незалежність. В 1684 році війська Текелі зайняли замок в Ужгороді. 1688 року Ілона Зріні здала Мукачівський замок імперській армії. У 1699 році був укладений мир на Карловицькому конгресі, що призвело до заслання Імре Текелі і Ілони Зріні.

Ужгородська унія[ред. | ред. код]

1646 року з ініціативи єпископа Василія (Тарасовича) укладена так звана Ужгородська унія: 63 священики засвідчили єдність із Католицькою Церквою. Ужгородська унія не відразу призвела до поліпшення відносин у церковній сфері; мукачівські єпископи втратили значимість і були зведені до ролі генеральних вікаріїв латинських архієпископів Егеру. Становище покращилося, коли за захист інтересів Греко-католицької церкви на Закарпатті взялася Марія Терезія. 1771 року на її вимогу папа Климент XIV унезалежнив мукачівську єпархію від Егеру. Друга половина XVII століття заслуговує на назву «золотого століття» в церковній історії Закарпаття. В особах єпископів М. Ольшавського (1742—1767), І. Брадача (11 травня 1768 — 4 липня 1772) і зокрема А. Бачинського (1772—1809) воно мало своїх найкращих церковних і культурних діячів. До того часу відносяться такі важливі події церковного життя: перенесення осідку єпархії до Ужгорода (1780) і створення там єпархіальної семінарії (1778), виділення нової Пряшівської єпархії(1816). Зазначені єпископи дбали про піднесення матеріального і освітнього стану духовенства і про народну освіту.

У складі Австро-Угорщини[ред. | ред. код]

Після поразки Австрії в австро-прусській війні 1866 року, було створено двоєдину державу — Австро-Угорщину.

1867 року в монархії Габсбургів був введений дуалізм, створено незалежне Угорське королівство, в якому мадяри отримали права повних господарів.

На відміну від австрійських Галичини і Буковини, які за конституцією 1867 складали окремі автономні області зі своїми сеймами (органами місцевого законодавства і самоврядування), Закарпаття безпосередньо входило до складу Угорського королівства. Територія Закарпаття входила до складу чотирьох комітатів Угорського королівства — Береґ, Мармарош, Унґ і Угоча.

На початку XX століття населені українцями області Закарпаття були бідним сільськогосподарським регіоном, де майже не було промисловості. У горах, де було мало орної землі, селяни пасли худобу на плоскогір'ях і рубали ліс. Йшла масова еміграція до Америки.

За не зовсім надійними даними офіційної угорської статистики, в 1910 році чисельність українського населення Закарпаття становила 472 тис. осіб.

Після розпаду Австро-Угорщини у 1918—1919 роках утворилася низка держав, зокрема й Чехо-Словаччина. Мирова Конференція в Парижі санкціонувала передачу Закарпаття Чехословаччині в Сен-Жерменському договорі (10. 9. 1919), де рівночасно ґарантувався автономний статус Закарпаття.

Історія Закарпаття з 1918 по 1945 рік[ред. | ред. код]

У 1918—1919 роках територію Закарпаття окупували чехословацька та румунська армії, а у травні 1919 збори в Ужгороді проголосили рішення увійти до складу Чехо-Словаччини. 4 червня 1920 року за Сен-Жерменським договором під назвою «Підкарпатська Русь» (чеськ. Země Podkarpatoruská, з вересня 1938 року чеськ. Země Zakarpatskoukrajinská) увійшла до складу Чехо-Словаччини. За Чехо-Словаччини територію було розділено на 14 районів — Берегове, Великий Березний, Виноградів, Іршава, Міжгір'я, Мукачево, Мукачево-село, Перечин, Рахів, Свалява, Тячів, Ужгород, Ужгород-село, Хуст.

Після ліквідації незалежности Чехо-Словаччини 15 березня 1939 року в Закарпатті було проголошено незалежну державу — Карпатську Україну. Президентом нової держави став Августин Волошин. 18 березня 1939 року в Закарпаття було введено угорські війська, незалежність було ліквідовано, а територію анексувала Угорщина. Після окупації краю Червоною армією в жовтні 1944 року на Закарпатті було створено перехідне державне утворення Закарпатська Україна за сприяння радянської військової адміністрації. Спершу формально існувало у складі Чехословацької Республіки, а у 1945 за мирним договором між ЧСР й СРСР стало частиною Радянської України^[3]. Перший З'їзд народних комітетів Закарпатської України прийняв постанову «про возз'єднання з Радянською Україною».

Радянське Закарпаття[ред. | ред. код]

29 червня 1945 року в Москві було підписано угоду про входження колишньої Підкарпатської Русі до складу УРСР (угода 186/1946 Sb. Чехословацького законника). Угода була остаточно ратифікована чехословацьким парламентом 22 листопада 1945 року. Крім того, Чехословаччина погодилася передати СРСР близько 250 км² території в околицях Чопа — Селменець (Батфа, Галоч, Малі Селменці, Паладь-Комарівці, Палло, Ратівці, Соломоново, Сюрте, Тисаашвань, Тийглаш, Чоп), які не були частиною Підкарпатської Русі, а були частиною словацького Земпліна (Велькекапушанського і Кральовскіхлмецького районів). 22 січня 1946 Указом Президії Верховної ради СРСР на приєднаних землях була створена Закарпатська область УРСР. 4 квітня 1946 село Лекаровце (словац. Lekárovce) було передане Чехословаччині зі складу Закарпатської області, і на цьому обмін територіями закінчився.

Голови Закарпатської обласної державної адміністрації[ред. | ред. код]

• 1992—1994 рр. — Країло Михайло Іванович
• 1994—1999 рр. — Устич Сергій Іванович
• 1999—2001 рр. — Балога Віктор Іванович
• 2001—2002 рр. — Москаль Геннадій Геннадійович
• 2002—2005 рр. — Різак Іван Михайлович
• 2005—2005 рр. — Балога Віктор Іванович
• 2005—2010 рр. — Гаваші Олег Олодарович
• 2010—2014 рр. — Ледида Олександр Олександрович
• 2014—2014 рр. — Лунченко Валерій Валерійович
• 2014—2015 рр. — Губаль Василь Іванович
• 2015—2019 рр. — Москаль Геннадій Геннадійович
• 2019—2019 рр. — Бондаренко Ігор Самійлович
• 2020—2021 рр. — Петров Олексій Геннадійович
• 2020—2021 рр. — Полосков Анатолій Олександрович
• 2021—  рр. — Чубірко Володимир Володимирович

Перші секретарі Закарпатського обкому партії[ред. | ред. код]

• 1946—1948 рр. — Туряниця Іван Іванович
• 1948—1952 рр. — Компанець Іван Данилович
• 1952—1959 рр. — Ваш Іван Михайлович
• 1959—1962 рр. — Щербак Пилип Кузьмич
• 1962—1980 рр. — Ільницький Юрій Васильович
• 1980—1990 рр. — Бандровський Генріх Йосипович
• 1990—1991 рр. — Волощук Михайло Юрійович
• 1991—1991 рр. — Химинець Василь Васильович

Див. також[ред. | ред. код]

• Закарпатські грамоти

Література[ред. | ред. код]

• Михайло Грушевський. Історія України-Русі.
• Грушевський Михайло. Ілюстрована історія Україна. — К.: МП «Левада», 1995. — 687 с.
• Полонська-Василенко Н. Історія України. [Архівовано 6 січня 2005 у Wayback Machine.]
• Крип'якевич І. П. Історія України [Архівовано 16 травня 2008 у Wayback Machine.]
• Mark von Hagen. Does Ukraine Have a History? — Slavic Review, Vol. 54, No. 3 (Autumn, 1995), pp. 658—673.
• Paul Robert Magocsi. A History of Ukraine. — Toronto: University of Toronto Press (1996) ISBN 0-8020-0830-5.
• Bidermann Н. J. Die ungarischen Ruthenen, I—II. Інсбрук 1862, 1867;
• Свєнціцький І. Матеріали з історії відродження Карпатської Русі. Л. 1906;
• Пачовський В. Іст. Підкарп. Русі, І—II. Ужгород 1920—22;
• Вірчак В. Літ. стремління Підкарп. Русі. Ужгород 1921, 2 вид. 1937;
• Гаджеґа В. Додатка до іст. русинів І руських церков … Ужгород 1922—36;
• Král J. Podkarpatská Rus. Прага 1924;
• Кондратович І. Іст. Підкарп. Русі. Ужгород 1930;
• Волощук М. М. Русь в Угорському королівстві ….. Івано-Франківськ 2014.
• Martel R. La Ruthénie subcarpathique. Париж 1935;
• Kubijovyč V. Pastýřský život v Podkarpatské Rusi, I—II. Братислава 1935;
• Мицюк О. Нариси з соц.-госп. іст. Підкарп. Русі, І—II. Прага 1936—38;
• Mousset J. Les villes de la Russie subcarpathique. Париж 1938;
• Dami A. La Ruthenie subcarpathique. Женева 1944;
• Sthephan A. From Carpatho-Ruthenia to Carpatho-Ukraine. Нью-Йорк 1954;
• Анучин В. Географія Радянського Закарпаття. П. 1956;
• Markus V. L'incorporation de l'Ukraine subcarpathique à l'Ukraine soviétique 1944—1945. Лювен, 1956.
• Історичні описи районів Закарпаття
• Petr Štěpánek. Podkarpatská Rus v letech 1919—1939. Náchod: Konting, 2008. 168 s. ISBN 978-80-9033-082-5.
• Нариси істрії Закарпаття. Том І.- Ужгород: Госпрозрахунковий редакційно-видавничий відділ Закарпатського обласного управління по пресі, 1993. — 436 с.:іл. ISBN 5-7707-3585-6
• Роман Н. М. Правове становище Закарпаття в складі Австро-Угорщини (1867—1918 роки): дис. … канд. юрид. наук. Ужгород, 2016. 218с.
• Фельцан І. Ю. Розвиток адвокатури на Закарпатті: ХІХ — перша половина ХХ століття (історико-правове дослідження). — На правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.01 — теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень. — Приватний вищий навчальний заклад Університет Короля Данила, Івано-Франківськ, 2021.

Посилання[ред. | ред. код]

• Українські сторінки. Історія національного руху України 1800—1920 рр.. [Архівовано 10 травня 2011 у Wayback Machine.]
• Книжки з Історії України [Архівовано 8 липня 2010 у Wayback Machine.]
• А. Дикий неизвращенная история Украині-Руси. Нью-Йорк, 1960—1961 pp. [Архівовано 20 серпня 2011 у Wayback Machine.]
• Борисковський П. Й. Людина кам'яної доби на Украïні, К., 1940; Палеоліт України, М-Л., 1953; Найдавніше минуле людства, М.-Л. Від. «Українська національна держава»
• Історія Україна [Архівовано 14 серпня 2013 у Wayback Machine.] (укр.)

Примітки[ред. | ред. код]