Історичне населене місце — Вікіпедія

Історичне населене місце — місто, селище чи село, яке зберегло повністю або частково свій історичний ареал з об'єктами культурної спадщини і пов'язані з ними розпланування та форму забудови, типові для певних культур або періодів розвитку, та занесене до Списку історичних населених місць.

Критерії[ред. | ред. код]

Місто, селище та село може бути визнано історичним і занесено до Списку, якщо воно відповідає щонайменше двом з таких критеріїв:

  • наявність історичних, архітектурних, ландшафтних та садово-паркових об'єктів культурної спадщини, які мають містоутворювальне значення;
  • розпланування відповідно до минулих історичних епох (до початку XX століття);
  • збереження основних композиційних центрів та композиційних осей населених місць;
  • наявність рядової історичної забудови.

Визнання[ред. | ред. код]

Для визнання міста, селища чи села історичним місцем та занесення його до Списку необхідне подання з обґрунтуванням і науково-проєктна документація, що включає:

  • історико-архітектурний опорний план,
  • проєкт зон охорони пам'яток
  • проєкт меж та режимів використання історичних ареалів населених місць.

Подання Кабінетові Міністрів України здійснюється облдержадміністраціями або органами місцевого самоврядування через Мінрегіонбуд.

Наслідки[ред. | ред. код]

Після занесення міста, селища та села до Списку розробляються нові або корегуються існуючі місцеві правила забудови і генеральний план, у якому визначається стратегія розвитку історичного населеного місця з урахуванням:

  • відновлення історичної планувально-просторової структури;
  • реставрації, реабілітації, пристосування та музеєфікації об'єктів культурної спадщини;
  • реконструкції і капітального ремонту об'єктів рядової історичної забудови.

Основними напрямами містобудівної діяльності в історичному населеному місці є:

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]