Ісаяс Афеверкі — Вікіпедія

Ісаяс Афеверкі
тигр. ኢሳይያስ ኣፈወርቂ
Президент Еритреї
Нині на посаді
На посаді з	24 травня 1993
Попередник	Посада заснована
Народився	2 лютого 1946(1946-02-02) (78 років) Асмера
Відомий як	політик, диктатор
Громадянство	Еритрея
Національність	Тиграї
Alma mater	Аддіс-Абебський університетd
Політична партія	Народний Фронт за демократію і справедливість
У шлюбі з	Саба Хайлє
Діти	3
Релігія	Еритрейська церква
Нагороди
Підпис
Медіафайли у Вікісховищі

Ісаяс Афеворкі (гєез, тигріні ኢሳይያስ ኣፈወርቂ, нар. 2 лютого 1946, Асмера, Еритрея) — еритрейський державний діяч, перший президент Еритреї (з 1993); генеральний секретар Народного фронту визволення Еритреї, очолював боротьбу за незалежність Еритреї від Ефіопії.

Біографія[ред. | ред. код]

Повстанська діяльність[ред. | ред. код]

Народився 2 лютого 1946 року в Асмері. За етнічною належністю — тиграї. 1966 року він покинув навчання в університеті Аддис-Абеби і вступив у Фронт визволення Еритреї, який боровся за незалежність Еритреї від Ефіопії. Тоді ж пройшов військову підготовку в Китаї. З 1968 до 1976 року Афеверкі був політичним комісаром та заступником командира дивізіону. 1970 року він став співзасновником Народного фронту визволення Еритреї (НФВЕ)^[1], повстанського руху лівого спрямування. 1987 року його обрали генеральним секретарем НФВЕ. Очолював збройну боротьбу за незалежність Еритреї від Ефіопії проти урядових сил Хайле Селассіє і потім Менгісту Хайле Маріама.

29 травня 1991 Афеворкі оголосив про створення Тимчасового уряду в Еритреї.

1991 року після повалення Менгісту Еритрея фактично отримала незалежність. 29 травня 1991 року Афеверкі оголосив про створення Тимчасового уряду в Еритреї.

Президент Еритреї[ред. | ред. код]

23-25 ​​квітня 1993 року на території Еритреї пройшов референдум про незалежність Еритреї, унаслідок якого 99,83 % проголосували, висловилися за незалежність від Ефіопії^[2]. 24 травня Ісаяс Афеверкі був обраний першим президентом незалежної Еритреї. За підсумками того ж референдуму Афеверкі став главою нової держави. Незабаром була обрана конституційна асамблея, яка прийняла 1997 року конституцію країни, але досі виконує функції парламенту. Того ж року Афеверкі скасував президентські вибори, а 2001 року він практично заборонив національну пресу.

Еритрея вважається найбільш закритою країною для преси. За статистикою Reporters Without Borders Еритрея набрала індекс більше одного, що означає те, що в країні практично всі новини неправдиві. Багато в чому звинувачують президента, зокрема за його форму правління^{[джерело?]}.

Ефіопо-Еритрейська війна[ред. | ред. код]

У травні 1998 року еритрейські війська зайняли один з трьох спірних прикордонних ділянок — Бадм. У лютому наступного року ефіопські війська перейшли у контрнаступ і відвоювали Бадм, а внаслідок нового наступу у травні 2000 року вийшли на стратегічно важливу дорогу, що веде до еритрейської столиці Асмери. 12 грудня 2000 Афеворкі і Зенауї підписали в Алжирі мирний договір.

Примітки[ред. | ред. код]

Література та бібліографія Архів преси XX століття Словники та енциклопедії Большая российская энциклопедия · Велика каталанська енциклопедія · Велика норвезька енциклопедія · Хорватська енциклопедія · Шведська національна енциклопедія · De Agostini · Encyclopedia Treccani · Encyclopædia Britannica · Lur Hiztegi Entziklopedikoan · Prabook · Proleksis Encyclopedia Довідкові видання Munzinger IBA · NNDB · OpenSanctions Нормативний контроль FAST: 387022 · Freebase: /m/022v_g · GND: 1164469541 · GTAA: 75546 · ISNI: 0000000032042249 · LCCN: n96900755 · LIBRIS: 64jmvpdq1j7lpn3 · MAK: 9811724254205606 · NTA: 202102475 · SELIBR: 404722 · SUDOC: 256365415 · VIAF: 70668367 · WorldCat: lccn-n96900755

п о р Президенти та королі країн Африки Королі Король Есватіні (Мсваті III) • Король Лесото (Летсіє III) • Король Марокко (Мохаммед VI) Президенти Алжиру (Абдельмаджид Теббун) • Анголи (Жуан Лоренсу) • Беніну (Патріс Талон) • Ботсвани (Мокгвітсі Масісі) • Буркіна-Фасо (Ібрагім Траоре (в. о.)) • Бурунді (Еварист Ндаїшиміє) • Габону (Бріс Оліґі (в. о.)) • Гамбії (Адама Берроу) • Гани (Нана Акуфо-Аддо) • Гвінеї (Мамаді Думбуя (в. о.)) • Гвінеї-Бісау (Умару Сісоку Ембало) • Джибуті (Ісмаїл Омар Гелле) • ДР Конго (Фелікс Чісекеді) • Екваторіальної Гвінеї (Теодоро Обіанг Нгема Мбасого) • Еритреї (Ісаяс Афеверкі) • Ефіопії (Сахле-Ворк Зевде) • Єгипту (Абдель Фаттах Ас-Сісі) • Замбії (Хакаінде Хічілема) • Зімбабве (Еммерсон Мнангагва) • Кабо-Верде (Жозе Марія Невіш) • Камеруну (Поль Бія) • Кенії (Вільям Руто) • Коморських Островів (Азалі Ассумані) • Конго (Дені Сассу-Нгессо) • Кот-д'Івуару (Алассан Уаттара) • Ліберії (Джозеф Боакаї) • Лівії (Мухамед аль-Менфі) • Маврикію (Притвіраджсінг Ропун) • Мавританії (Мухаммед ульд аш-Шейх аль-Газуані) • Мадагаскару (Анрі Радзуеліна) • Малаві (Лазарус Чаквера) • Малі (Ассімі Гоїта (в. о.)) • Мозамбіку (Філіпе Н'юсі) • Намібії в.о. (Нанголо Мбумба) • Нігеру (Абдурагман Тчіані) • Нігерії (Бола Тінубу) • ПАР (Сиріл Рамафоса) • Південного Судану (Салва Киїр) • Руанди (Поль Кагаме) • Сан-Томе і Принсіпі (Карлуш Віла-Нова) • Сейшельських Островів (Вавел Рамкалаван) • Сенегалу (Бассіру Фай) • Сомалі (Хасан Шейх Махмуд) • Судану (Абдель Фаттах аль-Бурхан) • Сьєрра-Леоне (Джуліус Маада Біо) • Танзанії (Самія Сулуху) • Того (Фор Гнассінгбе) • Тунісу (Каїс Саїд) • Уганди (Йовері Мусевені) • ЦАР (Фостен-Аршанж Туадера) • Чаду (Магамет Дебі Ітно (в. о.))