Іполіт Слівінський — Вікіпедія

Іполіт Слівінський
Народження 8 серпня 1867(1867-08-08)
Смерть 11 червня 1932(1932-06-11) (64 роки)
Поховання Личаківський цвинтар
Країна
(підданство)		  Польська Республіка
Діяльність архітектор, політик
Праця в містах Львів
Архітектурний стиль історизм
CMNS: Іполіт Слівінський у Вікісховищі
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Слівінський.

Іполіт Слівінський[1] (пол. Hipolit Śliwiński, 8 серпня 1867, Городок — 11 червня 1932, Львів) — польський архітектор, видавець, політик, масон.

Біографія[ред. | ред. код]

Один з організаторів польського незалежницького руху в Галичині перед I світовою війною. Притримувався соціалістичних поглядів. У жовтні 1900 року став одним із засновників і членом наглядової ради Кредитної спілки будівничих у Львові.[2] Від 1901 року член надзвичайний Політехнічного товариства у Львові.[3] Від 1902 року член Товариства наукової допомоги для Князівства Цешинського.[4] 1903 року входив до складу журі конкурсу проєктів костелу святої Єлизавети у Львові.[5] Орендував міську цегельню разом із прилеглими «ґрунтами» (земельними ділянками) в Ряшеві протягом 1903—1905 років (можливо, довше).[6]

1911 року обраний послом до парламенту Австро-Угорщини, де працював до розпаду імперії. 1922 року, як кандидат від радикальних партій обраний до Сейму Польської Республіки першої каденції. Багато років був членом міської ради Львова. Член «Союзу активної боротьби» (пол. Związek Walki Czynnej) і «Стрілецької спілки» (пол. Związek Strzelecki). Очолював спілку, яка видавала газету «Wiek Nowy». У його кам'яниці на вулиці Кадетській, 6 (тепер вулиця Героїв Майдану) у 1908–1914 роках жив і працював Юзеф Пілсудський разом зі штабом. В останні роки відійшов від активної політичної діяльності. Помер у червні 1932 року після тривалої хвороби. Похований на 78 полі Личаківського цвинтаря.

Роботи
  • Будинок «Авансового банку» у стилі необароко на нинішньому проспекті Свободи, 10 у Львові (1898).[7]
  • Керівництво спорудженням в'язниці у Тернополі. Спільно із Зигмунтом Пшорном (бл. 1900).[8]
  • Проєкт фасаду власного будинку архітектора Франциска Сковрона на нинішній вулиці Кривоноса, 10. Неорококове скульптурне оздоблення, ймовірно, реалізував Антон Попель.[9]
  • Власний прибутковий будинок на нинішній вулиці Героїв Майдану, 6 (1901—1902). Виконаний у стилі модернізованої неоготики, з багатим скульптурним оздобленням.[10]
  • Первинний проєкт санаторію Казимира Солецького на вулиці Личаківській, 93 (тепер № 107). Задуманий у формах неоренесансу і неоготики; затверджений магістратом у жовтні 1906 року, однак до його реалізації не дійшло. Санаторій збудовано за іншим проєктом, створеним у бюро Івана Левинського.[11]
  • Неокласицистичний з ренесансними мотивами в аттиках проєкт «Другого дому техніків» (гуртожитку Політехніки) на нинішній вулиці Бой-Желенського, 14. Розроблено для конкурсу 1912 року, де здобув I місце. Співавтори Влодзімеж Тетмаєр, Ізидор Цеценьовський. Спорудження розпочато 1913-го, однак через початок війни припинено. Після війни на фундаментах споруджено гуртожиток вже за проєктом іншого архітектора — Євгена Червінського.[12]
  • Фірма Слівінського отримала замовлення на спорудження будинків суду і фінансової дирекції на площі Тринітарській у Станиславові за проєктом фірми Міхала Уляма. 1913 року розпочали роботи, але невдовзі зупинили через початок війни.[13]
  • Проєкт перебудови школи De Notre Dame на нинішній вулиці Кониського, 8 у Львові (1926). Реалізований 1930 року, але попередньо перероблений Вавжинцем Дайчаком.[14]
  • 5-поверховий будинок для працівників залізниці на нинішній вулиці Поліщука, 76 у Львові (1930–1932).[15]
  • Приміщення державної 8-класної гімназії в Бучачі (разом із Тадеушем Мостовським[16]; за іншими даними, авторами проєкту були архітектори Топольницький і Джованні Батіста Феррарі.[17]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Іноді — Іполит Сливінський; див.: Бережани: вулиці та пам'ятки старого міста [Архівовано 24 червня 2021 у Wayback Machine.] // Сайт Береданської РДА.
  2. ↑ Dział ekonomiczny // Słowo Polskie. — 3 października 1900. — № 459. — S. 6; Kronika miejscowa // Słowo Polskie. — 7 listopada 1900. — № 518. — S. 4; Kronika // Nowa Reforma. — 4 października 1900. — № 226. — S. 2.
  3. ↑ Towarzystwo Politechniczne we Lwowie 1877—1902. Pamiętnik jubileuszowy / pod red. E. Grzębskiego. — Lwów, 1902. — S. 95.
  4. ↑ Srawozdanie Towarzystwa Naukowej Pomocy dla Księstwa Cieszyńskiego za rok obrotowy 1903. — Nakładem Towarzystwa Naukowej Pomocy w Cieszynie. — S. 7.
  5. ↑ Kościoł św. Elżbiety // Słowo Polskie. — 18 marca 1903. — № 129. — S. 1.
  6. ↑ Laskowski A. Architektura galicyjska w okresie autonomii: Uwagi na marginesie książki o architekturze Rzeszowa // Modus. Prace z historii sztuki. — 2001. — № II. — S. 132. — ISSN 1641-9715.
  7. ↑ Архітектура Львова: Час і стилі. XIII—XXI ст. — Львів : Центр Європи, 2008. — С. 320. — ISBN 978-966-7022-77-8.; Lewicki J. Między tradycją a nowoczesnością: architektura Lwowa lat 1893—1918. — Warszawa: Neriton, 2005. — S. 14. — ISBN 83-88372-29-7.
  8. ↑ Słowo Polskie. — 21 czerwca 1900. — № 285. — S. 4.
  9. ↑ Biriulow J. Rzeźba lwowska. — Warszawa: Neriton, 2007. — S. 118. — ISBN 978-83-7543-009-7.
  10. ↑ Архітектура Львова… — С. 492.
  11. ↑ Lewicki J. Między tradycją… — S. 214.
  12. ↑ Архітектура Львова… — С. 436; Lewicki J. Między tradycją… — S. 65.
  13. ↑ Komar Ż. Trzecie miasto Galicji. — Kraków: Drukarnia Skleniarz, 2008. — S. 351. — ISBN 978-83-89273-52-9.
  14. ↑ Ґранкін П. Е. Будинки Комерційної академії у Львові // Галицька брама. — 2003. — № 1—3 (97—99). — С. 21, 22.
  15. ↑ Архітектура Львова… — С. 560; Богданова Ю. Нова архітектура Нового світу // Галицька брама. — 2008. — № 3-4 (159—160). — С. 18.
  16. ↑ Czyż A., Gutowski B. Cmentarz miejski w Buczaczu. — Warszawa : Franczak, 2009. — 118 il. — S. 22. — ISBN 978-83-60976-45-6. — (Zabytki kultury polskiej poza granicami kraju. — Seria C. — Zesz. 3).
  17. ↑ Бучач. Фотопутівник / Автор тексту М. Козак, літредактор П. Бубній. — Тернопіль : ВАТ «Збруч», 2010. — іл. — С. 16.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Dwa zgony. Ś. p. Hipolit Śliwiński. — Bł. p. Henryk Kolischer // Gazeta Lwowska. — 14 czerwca 1932. — № 133. — S. 6. (пол.)
  • Nicieja S. Lwów. Ogród snu i pamięci. Dzieje Cmentarza Łyczakowskiego oraz ludzi tam spoczywających w latach 1786—2010. — Opole: Wydawnictwo MS, 2011. — S. 440. — ISBN 978-83-61915-07-2. (пол.)


Посилання[ред. | ред. код]

Перегляд цього шаблону
  Генеалогія та некрополістика
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Іполіт_Слівінський&oldid=35815890