French
DeutschІоффе Юлій Якович — Вікіпедія
| Юлій Якович Іоффе | |
|---|---|
 | |
| Народився | 10 грудня 1940 (83 роки) Луганськ, Українська РСР, СРСР |
| Громадянство |  СРСР→ Україна |
| Національність | український єврей |
| Діяльність | політик |
| Alma mater | Донбаський державний технічний університет |
| Членство | Верховна Рада України VIII скликання, Верховна Рада України IX скликання, Верховна Рада України VII скликання, Верховна Рада України IV скликання і Верховна Рада України III скликання |
| Посада | народний депутат України[1], народний депутат України[2], народний депутат України[3], народний депутат України[4], народний депутат України[5], народний депутат України і народний депутат України |
| Партія | Партія регіонів |
| Діти | 2 сини |
| Нагороди |      |
Юлій Якович Іоффе (10 грудня 1940, Луганськ, Українська РСР) — український політик, народний депутат України, член Партії регіонів.
Життєпис[ред. | ред. код]
Народився 10 грудня 1940 (Луганськ) у сім'ї гірничого майстра.
Освіта[ред. | ред. код]
Комунарський (Алчевський) гірничо-металургійний інститут (1964), гірничий інженер-електромеханік.
Кар'єра[ред. | ред. код]
- З 1957 — слюсар, Комунарський металургійний завод.
- 1959—1961 — моторист, шахта «Україна», Перевальськ, Луганська область.
- 1962 — перейшов на денне відділення інституту.
- З 1965 — механік дільниці, помічник головного механіка, шахта «1-біс» м. Краснодон.
- З 1966 — головний енергетик, шахта «Суходольська»; з 1967 — головний механік, шахта «Дуванна-2».
- З 1976 — начальник управління з оснащення шахтових стволів Краснодонського ШБМУ; з 1979 — начальник Краснодонського шахтопрохідницького управління.
- З 1980 — директор шахти «Гірська».
- З 1989 — генеральний директор ВО «Стахановвугілля».
- Жовтень 1992 — червень 1993 — Віцепрем'єр-міністр України з питань паливно-енергетичного комплексу[6][7].
- З червня 1993 — керівник торговельно-економічної місії в складі Посольства України в США.
- Позаштатний радник президента України з питань паливно-енергетичного комплексу (грудень 1994 — січень 2000)[8][9].
- Секретар партії з аналітичної роботи, член політвиконкому Трудової партії України (червень 1999 — травень 2000); голова Політради партії «Трудова Україна» (травень 2000 — квітень 2004), член політвиконкому.
Політична кар'єра[ред. | ред. код]
Довірена особа кандидата на посаду Президента України Віктора Януковича в ТВО № 113 (2004—2005).
Голова Республіканської партії України (у 2005).
Голова Комісії з питань структурних і організаційних перетворень у вугільній промисловості (з січня 1995); член Національної ради з узгодження діяльності загальнодержавних і регіональних органів та місцевого самоврядування (з грудня 2000); член Державної комісії з проведення в Україні адміністративної реформи (з липня 2001); член спостережної ради НАК «Нафтогаз України» (з вересня 2003)
Народний депутат України 12 (1)-го скликання, з березня 1990 (1-й тур), Брянківський виборчий округ № 55, Луганська область, член Комісії в питаннях соціальної політики та праці. Група «Промисловці». На час виборів: генеральний директор ВО «Стаханіввугілля», член КПРС. 1-й тур: з'яв. 87.6 %, за 60.1 %. 3 суперники (основний — А. С. Вішняк, н. 1951; водій автобуса; 1-й тур — 19.3 %).
27 жовтня 1992 ВР затверджений віцепрем'єр-міністром[10].
Народний депутат України 2-го скликання з липня 1994 (1-й тур) до квітня 1998, Рубіжанський виборчий округ № 248 Луганської області, висунутий трудовим колективом. Член Комітету з питань паливно-енергетичного комплексу, транспорту і зв'язку. Член групи «Конституційний центр». На час виборів — керівник торговельно-економічної місії в складі Посольства України в США
Народний депутат України 3-го скликання з березня 1998 до квітня 2002, виборчий округ № 111, Луганська область. На час виборів: народний депутат України. Член фракції НДП (травень — грудень 1998), позафракційний (грудень 1998 — травень 1999), уповноважений представник групи «Трудова Україна» (з травня 1999). Член Комітету з питань науки і освіти (липень 1998 — лютий 2000), голова Комітету з питань державного будівництва й місцевого самоврядування (з лютого 2000).
Народний депутат України 4-го скликання з квітня 2002 до квітня 2006, виборчий округ № 112, Луганська область, самовисування. За 30.19 %, 10 суперників. На час виборів: народний депутат України, член Політичної партії «Трудова Україна». Член фракції «Єдина Україна» (травень — червень 2002), уповноважений представник фракції партій ППУ та «Трудова Україна» (червень 2002 — квітень 2004), член фракції політичної партії «Трудова Україна» (квітень — грудень 2004), член фракції «Трудова Україна» та НДП (грудень 2004 — лютий 2005), уповноважений представник фракції НДП та групи «Республіка» (лютий 2005), член групи «Воля народу» (лютий — березень 2005), уповноважений представник фракції ПППУ (березень — листопад 2005), позафракційний (листопад — грудень 2005), член фракції СДПУ(О) (з грудня 2005). Член Комітету з питань державного будівництва та місцевого самоврядування (з червня 2002).
Березень 2006 — кандидат у народні депутати України від «Опозиційного блоку НЕ ТАК!», № 12 в списку, член РПУ[11].
Народний депутат України 7-го скликання з грудня 2012, виборчий округ № 112, Луганська область, від Партії регіонів. За 46,88 %, 10 суперників. На час виборів: президент ТОВ «ДВ нафтогазовидобувна компанія», член Партії регіонів. Член фракції Партії регіонів (з грудня 2012). Член Комітету з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки (з грудня 2012).
Народний депутат України 8-го скликання з листопада 2014, виборчий округ № 112, Луганська область, самовисування. За 48,62 %, 42 суперника. На час виборів — народний депутат України, безпартійний.
Голосував за Диктаторські закони 16 січня 2014 року.[12]
18 січня 2018 року був одним з 36 депутатів, що голосували проти Закону про визнання українського суверенітету над окупованими територіями Донецької та Луганської областей.[13]
Заступник голови комітету з питань енергетики та житлово-комунальних послуг у Верховній Раді України IX скликання (з 29 серпня 2019 року)[14].
Скандали[ред. | ред. код]
Завдяки зловживанню службовим становищем Іоффе заробив 237 мільйонів гривень на тендері з придбання вугілля 2012 року.[15]
Родина[ред. | ред. код]
Дружина Любов Іванівна; має 2 синів — хірурга (професор, доктор медичних наук, завідувач кафедри загальної хірургії № 2 НМУ ім. О. О. Богомольця Іоффе Олександр Юлійович) та юриста.
Нагороди[ред. | ред. код]
- Медаль «Ветеран праці»
- Орден «Знак Пошани»
- Орден «За заслуги» III ст. (06.1997)[16]
- Орден князя Ярослава Мудрого V ст. (12.2000)[17]
- Почесна грамота КМ України (12.2000)[18]
- Почесна грамота ВР України.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ http://static.rada.gov.ua/zakon/new/NEWSAIT/DEPUTAT1/spisok1.htm
- ↑ http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/d_index_arh?skl=2
- ↑ http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/d_index_arh?skl=3
- ↑ http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/d_index_arh?skl=4
- ↑ http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/d_index_arh?skl=7
- ↑ Указ Президента України від 27 жовтня 1992 року № 521/92 «Про Віце-прем'єр-міністра України з питань паливно-енергетичного комплексу»
- ↑ Указ Президента України від 12 червня 1993 року № 207/93 «Про звільнення Іоффе Ю.Я. з посади Віце-прем'єр-міністра України»
- ↑ Указ Президента України від 19 листопада 1994 року № 696/94 «Про позаштатного радника Президента України з питань паливно-енергетичного комплексу»
- ↑ Указ Президента України від 12 січня 2000 року № 43/2000 «Про звільнення позаштатних радників Президента України»
- ↑ Постанова Верховної Ради України від 27 жовтня 1992 року № 2733-XII «Про склад Кабінету Міністрів України»
- ↑ Постанова Центральної виборчої комісії від 29 грудня 2005 року № 308 «Про реєстрацію кандидатів у народні депутати України, включених до виборчого списку Виборчого блоку політичних партій "Опозиційний блок НЕ ТАК!"»
- ↑ Офіційний портал Верховної Ради України. w1.c1.rada.gov.ua. Архів оригіналу за 25 лютого 2020. Процитовано 14 вересня 2019.
- ↑ Офіційний портал Верховної Ради України. w1.c1.rada.gov.ua. Архів оригіналу за 21 січня 2018. Процитовано 21 січня 2018.
- ↑ Рада затвердила перелік, склад та керівництво усіх комітетів парламенту IX скликання. Повний список. Архів оригіналу за 30 серпня 2019. Процитовано 30 серпня 2019.
- ↑ Заступник Юрія Бойко заробив ще чверть мільярда на підконтрольному Бойко держпідприємстві. НАШІ ГРОШІ (укр.). Процитовано 26 травня 2020.
- ↑ Указ Президента України від 27 червня 1997 року № 586/97 «Про відзначення народних депутатів України»
- ↑ Указ Президента України від 5 грудня 2000 року № 1307/2000 «Про нагородження орденом князя Ярослава Мудрого»
- ↑ Постанова Кабінету Міністрів України від 7 грудня 2000 року № 1785 «Про нагородження Ю.Я. Іоффе Почесною грамотою Кабінети Міністрів України».
Посилання[ред. | ред. код]
|
| |||||||||||||||||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
| |||||||||||||||||||||||||||||||||||
